4. Проаналізуйте суть змін у стані освіти, які відбулися ну укр. Землях з середини XIV до середини XVII ст.

Розвиток освіти. Шкільна освіта в цей період тісно пов’язувалася з церквою, навчання було просякнуте християнським віровченням. У школах, що існували при монастирях, церквах, благодійних установах та в маєтках приватних державців, навчались діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства, а й селян та ремісників. Поряд із слов’яно-руською мовою вивчалась латинська. Учителями, що називались наставниками або уставниками, найчастіше були дяки.

Становище шкільної освіти на Україні ускладнилось у другій половині XV ст., після Флорентійської унії та у зв’язку, з активним наступом католицької реакції. Українці прагнули зберегти національний характер школи з навчанням та вихованням тогочасною українською, або, як тоді її називали, слов’яно-руською мовою. Православні руські школи існували в Острозі, Володимирі-Волинському, Львові, Уневі, Холмі, Києві. Серед них визначне місце посідала Острозька школа на Волині – греко-слов’яно-латинська колегія, яку сучасники називають академією. Вона виховала плеяду видатних політичних і культурних діячів України, які розгорнули плодотворну діяльність у першій половині XVII ст. Серед них відомий письменник, філолог, ректор Київської братської школи М. Смотрицький, козацький гетьман П. Конашевич-Сагайдачннй, герой Хотинської війни 1621 р. У школі працювали вчителями відомі культурні діячі І. Княгиницький. Дем’ян Наливайко – брат керівника антифеодального народного повстання 1594-1596 pp. Северина Наливайка. Після смерті князя Костянтина Острозького (1608), засновника цієї першої вищої школи на Україні, вона занепала.

Уже з XIV ст. багато заможних українців, білорусів і литовців виїздили до Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії, Австрії, Польщі, щоб у тамтешніх університетах здобувати вищу освіту. Протягом XV-XVI ст. більш як 800 молодих українців пройшли навчання у Краківському університеті, деякі з них по закінченні залишились працювати там викладачами. Так, з Краківським університетом пов’язана діяльність магістра Лукаша з Нового Міста, українця за походженням, автора підручника з еиістолографії (листописання); другим визначним культурним діячем, навколо якого гуртувались польські літератори-гуманісти, був Павло Русин з Кросно – професор римської літератури.

Всесвітньовідомнм вченим у галузі астрономії, математики і медицини був вихованець Краківського університету дрогобичанин Юрій Котермак (відомий як Юрій Дрогобич). Він одержав ступінь доктора медицини в Болонському університеті і там у 1481 р. був обраний деканом медичного факультету. Юрій Дрогобич – перший український автор, який 1483 р. видав у Римі книжку «Прогностична оцінка поточного». Крім медицини, він викладав у Болонському університеті астрономію.

Протягом XV-XVI ст. на Україну приїздило чимало освічених людей з Польщі, Чехії, Німеччини, Італії.

Поширенню на Україні вищої, зокрема філософської, освіти сприяла польська Замойська академія, відкрита в західноукраїнському місті Замості в 1595 р. У її відкритті активну участь брав українець за походженням, відомий польський поет Шимон Шимонович, який прославляв «рідний Львів від Константинополя до Амстердама». З цієї академії вийшли відомі діячі культури і науки Касіян Сакович, Ісая Козловський, Сильвестр Косов, які згодом були викладачами Києво-Могилянської академії.

Особливе місце у національно-культурному русі, в розвитку освіти й науки того часу належить Києву. У 1631 р. відомий церковний і освітній діячПетро Могила заснував при Києво-Печерській лаврі школу вищого типу, яку через рік було об’єднано з Київською братською школою і названо Києво-Могилянською Колегією (з 1701 р. – Київська академія). Ця вища школа, зберігаючи національні традиції шкіл України, прийняла програму і методи західноєвропейських університетів. Викладання велося латинською мовою. Вивчалися сім вільних наук: граматика, риторика, поетика, філософія, математика, астрономія і музика; курс навчання в академії тривав 12 років.

Продовжуючи традиції братських шкіл, в академії вивчали також старослов’янську мову, що посідала поважне місце серед мов ученого світу. Значна увага приділялася грецькій мові, знання якої відкривало доступ до скарбниць світової культури. Але й українська мова як в академії, так і в загальнокультурному користуванні все більш упевнено торувала собі шлях. У стінах академії народилося чимало псалмів, дум, кантів українською мовою, які згодом співалися народом.

Філософію викладали професори, які прослухали філософські курси в закордонних колегіях чи університетах. Вивчалися не тільки ідеї томізму – вивчення Томи Аквінського, що обгрунтовувало богослов’я, але й філософські погляди Арістотеля, гуманістів Еразма Роттердамського та Яна Амоса Коменського, а також представників Нового часу – Р. Декарта, Т. Гоббса, Б. Спінози.

Завдяки добре поставленому вивченню малювання і музики, в академії розвинулась своєрідна школа живопису, плекалось хорове мистецтво. У науково-навчальній діяльності велику роль відіграла академічна бібліотека, яка вже з перших днів свого існування встановила широкі міжнародні зв’язки.

«Могилянська академія, – писав історик М. Чубатий, – стала правдивим першим українським університетом, що виховав сотні української освіченої інтелігенції за зразками західної культури». Майже за 200 років існування з її стін вийшло багато державних, політичних, військових та культурних діячів, чию роль у національно-визвольній боротьбі та розвитку науки і культури на Україні важко переоцінити.

Важливу роль у загальнокультурному процесі на Україні відігралибратства – громадські організації православних міщан у кінці XVI та XVII ст., коли розгорнулась уперта боротьба з католицькою реакцією. Відомі Львівське братство, засноване близько 1585 p., Київське братство (близько 1615), Луцьке братство (1617) та інші. За статутом братств, їх членом міг бути кожний православний, що записався, незважаючи на місце проживання і соціальне походження. Під час вступу вносився одноразовий внесок, так званий укуп, потім сплачувалися членські внески. Серед членів братства були міські ремісники різного фаху: кушніри, кравці, купці, броварники. Провідну роль відігравали багаті міщани. Братство виконувало різноманітні функції: із спільних коштів допомагало своїм членам при хворобі, старості, в похоронах; на утриманні братств були церкви, шпиталі для неімущих. Боронячи православну віру, братства рішуче виступали проти національного і релігійного обмеження українців, організовували й утримували братські школи, викладання в яких проводилося рідною мовою.