9. Порівняйте особливості процесу виникнення політичних партій на Надніпрянщинні та Західній Україні, проаналізуйте їх основні теоретичні положення.

З початку XX ст. в Україні, як і в цілому по країні, починається переломний етап в політичному оформленні основних суспільних рухів.

Першою програмою РУП стали положення брошури переконаного самостійника Миколи Міхновського «Самостійна Україна». Вона відображала революційні і максималістські настрої української молоді і закликала до створення «…єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від гір Карпатських аж по Кавказ». У 1902р. прихильники М. Міхновського об’єдналися в Українську народну партію, а з 1917 р. — Українську партію самостійників-соціалістів.

Поступово РУП відмежувалась від крайніх елементів і набула чіткого революційно-демократичного характеру. Вона обстоювала позиції західноєвропейської соціал-демократії, висувала вимоги демократичної республіки і демократичних свобод, восьмигодинного робочого дня, звільнення селян від викупних платежів та конфіскації кабінетських, удільних, церковних і монастирських земель. Особливого значення партія надавала автономії України у складі Росії. Рупівські організації проводили значну роботу переважно серед селян, наймитів і студентства: створювали гуртки, поширювали нелегальні видання партії, керували селянськими бунтами та наймитівськими страйками тощо.

Поступово серед рупівців посилюється тенденція на зближення з РСДРП — за це виступала група на чолі з М. Меленевським. Однак більшість паргійців на чолі з лідерами партії (Д. Антоновичем, В. Винниченком, С. Петлюрою, М. Поршем), не виступаючи проти злуки в цілому, виступала за виконання таких умов: визнання автономно-національно-територіального принципу побудови соціал-демократії, повну організаційну самостійність РУП та федеративний зв’язок з РСДРП. Внаслідок цих розходжень на другому і останньому з’їзді РУП (грудень 1904 р.) стався розкол.

У 1905 році на основі РУП виникла Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з С. Петлюрою, М. Поршем і М. Шаповалом. Прихильники зближення з РСДРП створили окрему Українську соціал-демократичну спілку («Спілку») на чолі з м. Меленевським, П. Канівцем і В. Мазуренко.

Виникають в Україні і буржуазно-ліберальні політичні партії. Восени 1904 р. представники української ліберальної буржуазії заснували Українську демократичну партію (УДП) на чолі з Д. Грінченком, С. Єфремовим, В. Чехівським, Є. Чикаленком. В її програмі засуджувався самодержавно-бюрократичний устрій та ставилася вимога конституції на засадах децентралізації і федеративного устрою. Ще до остаточного оформлення з неї виділилася радикальна частина, що проголосила створення Української радикальної партії (УРП). Однак розкол тривав недовго і вже у 1905 році обидві організації об’єдналися в Українську радикально-демократичну партію (УРДП). Вона виступила за автономію України у складі буржуазної Росії.

Поряд з українськими активно діяли й загальноросійські політичні партії — соціал-демократи (РСДРП), соціалісти-революціонери (есери), кадети (конституційні демократи), БУНД (загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії), польські та єврейські національні партії тощо. Вони прагнули знайти в українському політичному житті свою «нішу». Так, РСДРП користувалася популярністю серед робітництва, есери — серед селянства. Бунд — серед ремісників та пролетарів-євреїв тощо.

Стосунки українських та загальноросійських партій складались по-різному. Так, політична платформа УРДП була близька до кадетської і між цими партіями та їх лідерами налагодились добрі стосунки. РУП мала активне співробітництво із Бундом та Польсько-соціалістичною партією, але стосунки з РСДРП не склалися через те, що російські революціонери схилялись до централізму в національному питанні.

Отже, суспільно-політичний і національний рух в Україні на початку XX ст. кристалізувався у низку політичних партій різного спрямування. Разом з тим, всі партії працювали в нелегальних умовах та складались передусім з інтелігенції. Тому не слід перебільшувати їх впливу. Але сам по собі факт створення та діяльності українських політичних партій був однією з важливих передумов подальшого розвитку суспільного життя України.

Кінець XIX ст. став переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням перших українських партій національна ідея виходить за межі інтелігентського середовища і проникає у широкі маси. На історичну арену виходить нове, енергійніше покоління діячів, яке висуває вимогу повної незалежності України. Перші українські політичні партії з'явилися у Галичині. У жовтні 1890р. у Львові було створено Русько-українську радикальну партію (РУРП). Ініціаторами створення цієї партії стали І. Франко і М. Павлик. За порадами Драгоманова вони стали на позиції "наукового соціалізму". У 1895р. до програми було включено положення, що найповніше ідеї соціалізму можна реалізувати в рамках незалежної української держави, а в найближчій перспективі — у межах повністю автономної провінції Австрійської імперії. Окрім цих положень, у програмі висувались вимоги передачі селянам якомога більше землі. Декларувалось встановлення колективної організації праці й колективної власності на засоби виробництва еволюційним шляхом. Партія видавала для селян газети "Хлібороб" і "Громада". Для пропаганди програмних положень було випущено серію брошур під загальною назвою "Радикальна тактика" (І. Франко). Великої уваги партія приділяла пропаганді своїх ідей у селянських масах через різноманітні установи, організації. Незважаючи на наполегливу працю, партія не здобула собі широкої підтримки. Проти неї було настроєно духовенство, яке заблокувало партії доступ до селянства. Соціалістичні ідеї не мали підтримки через малочисельність українського пролетаріату. Наприкінці 1899р. партія переживає кризу. У 1899р. з'являється Українська соціал-демократична партія (УСДП), яку заснували Микола Ганкевич, Семен Вітик, Юліан Бачинський. Вона була створена з метою відстоювання інтересів українського робітництва. У національному питанні виступала поборником політичної незалежності України. У 1899р. утворилась Українська національно-демократична партія (УНДП), яка стала наймасовішою і найвпливовішою партією. Засновниками цієї партії були оновлені народовці і частина радикалів. Найвизначнішими діячами партії стали Є. Левицький, В. Охримович, М. Грушевський і І. Франко. У своїй програмі УНДП проголосила своєю довготривалою метою національну незалежність України, до своїх найближчих цілей вона відносила автономію і збереження відданості Габсбургам. В інших питаннях це була типово ліберальна партія, яка прагнула уникати гострих соціальних питань. Своєю поміркованістю і народовською тактикою вона завоювала прихильність більшої частини населення. Під її впливом знаходилась "Просвіта" та інші організації, установи. Також у 1899р. окремі представники духовенства утворили Католицько-руський союз. Але, будучи клерикально-консервативною партією, вона не знайшла широкої підтримки навіть серед священиків. Із зростанням організаційної і політичної сили українофілів у Галичині слабнув вплив русофілів, які здавали свої позиції як на організаційному, так і на політичному рівні. Так "Просвіта" по Галичині мала 900 відділень, аналогічна русофільська організація - лише 106. У виборах 1913р. до галицького сейму було обрано 30 українофілів і лише 1 русофіл. Сподіваючись затримати процес свого занепаду, в 1900 р. русофіли проголосили "новий курс", що закликав до цілковитого ототожнення з Росією. Вони заснували Російську національну партію, яка отримала великі дотації від царського уряду і була підтримана польською аристократією, щоб внести розкол в український рух.