15. Розкажіть про суспільно-політичний устрій та систему управління держави Антів.

Крім загальної назви «слов’яни» стародавні писемні джерела називають їх венедами, склавинами, антами, полянами та ін. Арабські автори розділяють східнослов’янські землі на Куявію, Славію, Артанію. Деякі дослідники ототожнюють Куявію з «Руською землею». Готський письменник Йордан (551 р.) писав, що анти, венеди і словени походять з одного племені. Анти були найчисленнішою групою народів, навколо яких утворився Антський союз племен. Основою економіки антських племен було орне хліборобство. Соціальна диференціація антського суспільства зумовила зародження державної структури, на чолі якої стояли царі, імена котрих, зокрема Ардагаст, Межимир, Доброгаст, Пирогаст та ін., дійшли до нас. Псевдо-Маврикій пише, що анти не мали єдиного глави держави. За Меандром, південні слов’яни наприкінці V ст. корилися волі князів, а всіх їх очолював Давріт. З ним і «найважливішими князями слов’янського народу» вів переговори аварський каган Ваян, прагнучи підкорити собі слов’ян. З розповіді Менандра вимальовується державна організація південних слов’ян з її ієрархічною структурою влади: під зверхністю Давріта перебували князі, які правили на місцях. З цього випливає, що влада антських царів не була абсолютною. Царі разом з князями, які очолювали княжіння, вирішували питання зовнішніх зв’язків і внутрішні проблеми. Князі радилися зі своїми народами. Це дало грецьким авторам підстави твердити, що анти «живуть у народоправстві». Ця демократія антів мало чим відрізнялася від попередніх періодів розвитку українського суспільства. Народні збори (віче) вирішували найважливіші громадські справи. Найактуальнішим для них була оборона. Для захисту вони утворювали військо, будували земляні вали, чинили інші військові дії. Антське суспільство можна характеризувати як військово-демократичне, яке відродилося після занепаду Скіфської держави.

16. Проаналізуйте державну організацію та етапи політичного розвитку Київської Русі.

На першому етапі державотворення у Русів переважали організаційні риси, властиві княжінням. На жаль, цей період розвитку державності залишається маловідомим через відсутність певних історичних джерел. Літописці більше оповідають про другу половину ІХ–ХІІ ст., коли на Русі верховна влада зосереджувалася в руках великого князя київського. Київські князі Аскольд і Дір здійснювали походи на Візантію і змушували останню укладати вигідний для русів мир. Є відомості, що ці князі вели тривалу боротьбу проти печенігів, дунайських болгар, уличів, древлян та ін. Згідно з літописними даними, Аскольда й Діра вбила у 882 р. варязька дружина, яку очолював Олег. Він же захопив Київ, який, за свідченням літописця, було оголошено «матір’ю городів руських». До Русі було приєднано Новгород-Сіверську державу, якою керував Рюрик. З 882 р. починається другий етап державного і політичного розвитку Русі. З цим етапом багато істориків пов’язують утворення держави Русів. За часів Олега та його племінника Ігоря (914–945 рр.) Русь успішно воювала проти сусідніх держав і народів. Це сприяло міжнародному визнанню і підвищенню авторитету. Коли Ігоря 945 р. вбили древляни, престол зайняла його дружина Ольга, яка впорядкувала відносини з управителями земель, систему збирання данини. В ключових містах держави створювалися спеціальні опорні пункти, де зосереджувалася адміністративна й судова влада. Інакше кажучи, було закладено основи місцевого державного управління та суду. 964 р. на чолі держави став Святослав Ігоревич, який своє коротке правління провів у постійних походах і війнах. Було розгромлено Хозарський каганат, Волзько-Камську Булгарію, приборкано народи Північного Кавказу і Східного Криму тощо. Цим Святослав розширив територію держави русів. Після загибелі Святослава (972 р.) і кількарічної міжусобиці великим князем Русі став Володимир Святославович. Під час його правління в загальних рисах завершилося формування держави. З 980 р. розпочався третій період, який увійшов в історію як період розквіту. Він припадає на час князювання Володимира Святославовича та Ярослава Володимировича. Ці князі зміцнювали внутрішній порядок і міжнародне становище Русі. Разом з тим, у цей же період з’являлися ознаки політичної роздробленості, спричинені економічним зростанням удільних земель. Феодальне роздроблення призвело до розпаду Русі на багато дрібних князівств. Розпочався четвертий період її історії.