3. Прибутки та оподаткування підприємств з іноземним капіталом.

У відповідності до статті 116 Господарського кодексу України підприємством з іноземними інвестиціями визнається підприємство в статутному капіталі якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція.Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Частиною 2 статті 116 Господарського кодексу України визначено, що іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у виді:

іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

інших цінностей відповідно до законодавства України (постанова Кабінетом Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928).

Обмежень щодо формування статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями за рахунок автомобілів як виду іноземних інвестицій чинним законодавством не передбачено.

4. Умови та порядок створення підприємств за участю іноземних інвесторів в Україні.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підпри- ємців — це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»1, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація підприємств з іноземними інвестиціями здійснюється в загальному порядку державної реєстрації підприємств, передбаченому ст. 89 Цивільного кодексу України, ст. 58 Господарського кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців передбачає, зокрема:

- перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей в реєстраційній картці;

- перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови в проведенні державної реєстрації;

- внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;

- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та витягу з Єдиного державного реєстру.

5.6. Організаційні аспекти діяльності спільних підприємств. Трансфертне ціноутворення в спільних підприємств.

У міжнародній торгівлі найбільш важливими формами спільного підприємництва є:

♦ спільне підприємство;

♦ організація спільного збуту;

♦ консорціум;

♦ об'єднання.

У сучасній обстановці інтенсифікації міжнародної торгівлі спільне підприємство є найкращою формою співробітництва між фірмами різних країн. На рівні національних економік міжнародні спільні підприємства виступають, з одного боку, як форма експорту державного, приватного і змішаного підприємницького капіталу, а з іншого — як одна з найбільш ефективних форм його імпорту. Від експорту, що виступає як одна з форм зовнішньоекономічної діяльності, спільне підприємництво відрізняється тим, що воно формує партнерство іноземної і місцевої фірми. Тому низка компаній може об'єднуватися виключно з метою стимулювання свого експорту. Вони можуть або створити спільну експортну організацію, або використовувати один з методів реалізації продукції на ринку.

У сучасних умовах можна використовувати дві форми співробітництва на ринках за кордоном:

а) групова компанія зі здійснення продажів. Вона створюється як компанія, обмежена частками капіталу тих виробників, виробу яких не конкурують, а охоплюють весь спектр виробів у певній галузі, наприклад, деталі машин.

б) дочірня експортна компанія, що цілком належить іншій фірмі. Такий тип організації використовують великі виробничі концерни, що складаються з взаємозалежних компаній, які перебувають під тим самим фінансовим контролем. Завданням такої експортної компанії є організація експорту всієї групи компаній.

Консорціум — це організація, створена для співробітництва двох чи кількох компаній як єдиної юридичної особи для конкретної й обмеженої мети. Консорціуми для будівництва за кордоном АЕС, металургійних підприємств, шинних заводів, доменних печей та прокатних станів, ливарних виробництв, паперових фабрик, нафтопереробних заводів і загальних великомасштабних інженерних проектів (подібні організації існують у Франції, Нідерландах, Німеччині і Швейцарії). Іноді міжнародні консорціуми створюються фірмами різних країн. Вони особливо зручні для виконання програм міжнародного розвитку, спонсорами яких є Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський фонд розвитку ЄЄ та подібні міжнародні органи.

Питання про те, як розподілити відповідальність між членами консорціуму, якщо виникли труднощі через помилку одного з учасників, регулюється установчими документами, у яких розмежовано взаємні права й обов'язки

Спільне підприємство (СП) — відносно нова організаційно-соціальна форма міжнародного підприємництва.

Спільне підприємство — це така форма господарського і правового співробітництва з іноземним партнером, у межах якої створюється спільна власність на матеріальні і фінансові ресурси, використовувані для виконання виробничих, науково-технічних, зовнішньоторговельних та інших функцій.

Спільне підприємство може:

♦ мати форму ділового співробітництва між учасниками для конкретної мети: комерційної, фінансової чи технічної;

♦ мати одне чи кілька підприємств — учасників нерезидентів, а інші в його складі резиденти;

♦ мати різну правову форму;

♦ може бути створене як на тривалий, так і на обмежений термін.

Розрізняють дві форми спільних підприємств:

♦ корпоративні спільні підприємства, що називаються також капіталізованими чи акціонерними;

♦ договірні спільні підприємства, які називають ще контрактними.

Характерною рисою корпоративного спільного підприємства є те, що спільна справа ведеться в корпоративній формі. Ця форма спільного підприємництва має бути якомога більш гнучкою. Найчастіше сторони обирають форму приватної компанії з обмеженою відповідальністю, і їхній інтерес у спільному підприємстві визначається пайовою участю в акціях.

При договірному типі спільних підприємств корпоративна структура не використовується як основа, і сторони спираються тільки на свої договірні зобов'язання.

СП мають ряд безперечних переваг порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Діяльність таких підприємств дозволяє комплексно вирішувати цілий ряд економічних завдань, серед яких можливість одержання передових технологій і досвіду управління, прискорення створення і випуску нових видів продукції, зниження рівня ризику й економія на капіталовкладеннях.

Спільні підприємства розрізняються залежно від того, де, з ким, з якою часткою участі партнерів і з якою метою вони створюються. З урахуванням цього можна виділити такі основні ознаки характеристик спільних підприємств, а також їхньої класифікації:

1.Місцезнаходження.

При організації спільного підприємства хоча б один з партнерів є представником іноземної держави.

2.Належність учасників до різних країн.

Спільні підприємства можна поділяти на такі типи:

а) промислово розвинуті країни або відносини "Захід — Захід";

б) промислово розвинуті та країни, що розвиваються, або відносини "Північ — Південь";

в) колишні країни соціалістичного табору та промислово розвинуті капіталістичні країни або відносини "Схід — Захід";

г) колишні країни соціалістичного табору та країни, що розвиваються, або відносини "Схід — Південь" і т.д.

3.Структура партнерів.

Можуть бути виділені такі типи спільних підприємств:

а) за участю лише приватного капіталу (переважно в розвинутих капіталістичних країнах);

б) за участю приватних фірм та державних підприємств і організацій;

в) за участю національних та міжнародних організацій.

4.Частка участі партнерів у капіталі спільного підприємства.

Тут також: розглядаються три варіанти, що мають свої переваги і недоліки:

а) Участь на паритетних засадах. Ця форма поширена в промислово розвинутих країнах, коли СП створюється майже виключно з підприємницьких мотивів за участі рівних за значенням партнерів. Однакова частка участі в капіталі СП розглядається як доказ рівноправного співробітництва та взаємного визнання партнерів і цим уявляється ідеальним рішенням організації СП.

Дуже важливо розрізняти угоду, за якою сторони вступають у спільне підприємство (коопераційна угода), і правову форму, у якій вони збираються закріпити це підприємство.

б) Більша участь іноземного капіталу. Ця форма має місце, коли іноземний партнер прагне забезпечити максимальний контроль за діяльністю підприємства. Більша участь іноземного капіталу необхідна також у тому разі, коли місцевий партнер не має у своєму розпорядженні фінансові коштів, щоб збільшити свою частку в підприємстві.

Для таких СП негативним моментом є те, що місцеві влади розглядають подібне СП не як національне, а як іноземне підприємство, і можуть відмовити йому в наданні певних пільг.

в) Менша частка участі іноземного партнера. Така участь у СП, на думку деяких бізнесменів, є несприятливою формою, з огляду на прагнення західних фірм до контролю над діяльністю СП. При цьому іноземні інвестори встановлюють суворий взаємозв'язок між часткою капіталу і правом контролю, щоправда, без урахування спеціальних застережень в угоді.