1. Особливості податкової системи Німеччини

1.1. Податкова система Німеччини, її становлення і розвиток

При утворенні в 1871 р. Німецькій імперії встановлення всіх основних прямих податків залишалося прерогативою входять до неї держав (нинішніх земель). Імперії було передано право встановлювати лише митні збори і общеимперские податки на предмети споживання: тютюн, пиво, горілку, цукор, сіль. Закріплення права збору митних зборів та акцизів поклало початок створенню загального економічного простору. Але для фінансування загальних витрат цього, природно, не вистачало. Джерелом коштів з'явилися доходи від поштового і телеграфного відомства і матрікулярние внески окремих земель, які мали характер подушного податку. Для покриття надзвичайних потреб передбачалася можливість вдатися до позик.

Регулярні внески окремих держав ставили імперію в серйозну залежність від них. Це і визначило шляхи розвитку податкової систем Німеччини. У дев'яності роки минулого століття були введені гербові збори на цінні папери, векселі, гральні карти, в 1906 р. - податок зі спадщини, в 1913 р. - податок на майно і водночас податок на приріст майна. З 1916 р. Німеччина вже активно використовувала можливості прямого оподаткування. Розвивалося і непряме оподаткування, бо мита і акцизів не вистачало на покриття витрат, пов'язаних з військовою поразкою. У липні 1918 р. Німеччина ввела податок з обороту спочатку за ставкою 0.5%. Він проіснував до переходу до оподаткування доданої, чи знову створеної, власності, що відбулося тільки в шістдесяті роки.

У грудні 1919 р. з твердженням Імперських правил оподаткування, розроблених міністром фінансів Ерцбергером, почалася найбільша податкова реформа. Величезні фінансові труднощі, що виникли в результаті економічних та соціальних наслідків першої світової війни, призвели до посилення централізації в області оподаткування. У підсумку у Веймарській республіці було створено єдину фінансове управління, яке контролює надходження всіх видів податків, незалежно від їх подальшого розподілу. Це фінансове управління функціонувало аж по травень 1945 р.

У післявоєнній Німеччині було законодавчо встановлено, що державні завдання мають розподілятися між федерацією і землями, які входять у її склад. Про це федерації і землі окремо несуть витрати, що виникають при виконанні ними своїх функцій; федерації і землі самостійні в питаннях свого бюджетного устрою.

Поряд з федеральною державою і землями носіями певних суспільно-соціальних функцій виступають общини, які мають місцевими бюджетами. Ключові позиції у податковому законодавстві належать федерації. У той же час для забезпечення фінансування всіх трьох рівнів управління податкова система Німеччини побудована таким чином, що найбільш великі джерела формує відразу три або два бюджети. Так, прибутковий податок з фізичних осіб розподіляється наступним чином: 42.5% надходжень направляють у федеральний бюджет, 42.5% - до бюджету відповідної землі і 15% - до місцевого бюджету. Податок на корпорації ділиться у пропорції 50% на 50% між федеральним і земельним бюджетами. Податок на підприємницьку діяльність стягується місцевими органами управління, але їм залишається половина, а друга половина перераховується у федеральний і земельний бюджети. Податок на додану вартість також розподіляється за трьома бюджетам. Співвідношення розподілу цього податку можуть бути самими різними і змінюватися з плином часу, оскільки він служить регулюючим джерелом доходу.

1.2. Податкова реформа

У будь-якій країні з федеративним устроєм центральною проблемою є розмежування повноважень центральної влади і суб'єктів федерації. Це питання в Німеччині теж вирішене. Так, в результаті найбільшої податкової реформи в грудні 1919 року було ліквідовано фінансовий суверенітет земель. Держава отримала виключне право стягування податків і управління ними. Був підвищений податок з обороту, введено оподаткування предметів розкоші, додатковий податок сплачували власники великих станів. Діяли 26 земельних законів про прибутковий податок були замінені імперським прибутковим податком з диференційованою шкалою і максимальною ставкою оподаткування 60%. Ці та інші заходи дозволили в п'ять разів збільшити витрати держави на соціальні потреби.

Податкова реформа була ініційована федеральним міністром фінансів Гансом Айхель. Через кілька днів після урядової заяви Бундестаг більшістю голосів СДПН (соціал-демократичної партії Німеччини-правлячої партії Шредера) і партії Зелених (знаходиться в коаліції з СДПН) схвалив її.

Реформа, яка пройде в три етапи, передбачає поступове зниження прибуткового податку до 2005 г, при цьому початкова ставка повинна бути знижена з 22,9% до 15%, а максимальна - з 51% до 45%. Крім того, до 25% повинен бути знижений податок на прибуток юридичних осіб (корпоративний податок).

Завдання податкової реформи - підняти купівельну спроможність населення і зробити Німеччину ще більш привабливою для інвесторів. Вже в наступному році для громадян і підприємств планується зниження податкового тягаря на 36 млрд. євро.

У Німеччині вартість реалізованого валового національного доходу розподіляється спочатку між тими, які зайняті в його освіту. Це власники засобів виробництва - підприємці або юридичні особи, які отримують свою частину у вигляді прибутку, і працівники та службовці, яким виплачується заробітна плата. Держава отримує свої доходи переважно в процесі перерозподілу валового національного продукту шляхом оподаткування первинних і вторинних доходів, чітко визначає рівень оподаткування. Система оподаткування - відкрита і зрозуміла. У цілому при такому варіанті формування доходів бюджету основними об'єктами оподаткування є доходи населення (заробітна плата, особисті доходи підприємців). Це не перевага чи недолік, це об'єктивне властивість економічної системи з даними розподілом валового національного продукту.

У цілому податкова система в Німеччині дуже складна. Нерідко вона піддається в країні жорсткої критики, перш за все із-за відносно великі ставки оподаткування фірм. Однак ці справді високі ставки дозволяють державі вирішувати найскладніші завдання соціального ринкового господарства і трансформувати нові федеральні землі на сході. І навіть у цих випадках йде пошук можливостей знизити податки, які негативно впливають на становище Німеччини в конкурентній боротьбі територій для вкладення капіталів. Щодо України, то найкорисніше, що можна здобути з досвіду німецької податкової системи, - це чіткий розподіл компетенцій між різноманітними рівнями державної влади і чітка опрацювання всіх механізмів оподаткування.