Картина 7. Фінал. Четверте Кафе «Глюк»

Пташка: Так холодно стало. Вітер не вщухає. Фрау Цуккен, що було далі?

Фрау Цуккен: Його звали Штольц. Фріц Штольц, лейтенант гестапо. Він показав нам ордер на обшук. Я сказала, що це помилка!

Пташка: Він нікого не став слухати…

Йоганн Себастьян Бах. Страсті по Йоанну. Хор «Herr, unser Herrscher» (зал)Ф. Шопен. Ноктюрн №21 cis-moll opus posth: починаючи з 0.21 (фон)

Фрау Цуккен: (перекривлює) Фріц Штольц ніколи не помиляється, коли справа тхне жидівством! І чому ви втратили пильність? Це відмова співпрацювати з новою владою! Юден швайне! (Починає викидати книги у вікно)

Пташка: Не треба, зупиніться!!! Він жив ними!!!

Фрау Цуккен в експресії рвучко змітає стос книг, сама падає знесилена на підлогу).

Пташка: (піднімає хазяйку) Фрау Цуккен, що сталося з букіністом?

Й. С. Бах. Прелюдія №8 (фон)

Фрау Цуккен: Якоб Мендель так ніколи і не повернувся до своєї вранішньої кави та вірної Емми… (Важко сідає на стілець, поволі дістає з кишені фартука стару потріпану книжечку, кладе на коліна і прикриває долонями) Як він був закатований у Дахау мені розповіли вже декілька років по тому. Все, що я знаю - у концтаборі у нього розбилися окуляри і він навпомацки ходив від барака до місця роботи.

Пташка: Так що, від нього нічогісінько не лишилося?

Фрау Цуккен: Чому? Лишилася остання воля: подарувати єдину не спалену книжку тому, хто зможе її прочитати. (Знімає долоню з книги і кладе на стіл) Вже кілька років я її пропоную всім новим обличчям. Але мова залишається невідомою. Тільки видно - це вірші якогось поета, мабуть, модного задовго до війни.

Пташка: Дозволите?. «Відню і віденцям, які прикрасили незабутніми враженнями мої студентські роки. Поезії Івана Франка».

Фрау Цуккен: Ісус–Марія-Йосип! Нарешті це сталося. Читай, Пташко, ще читай, хоч я не розумію , як таке можливо.

Пташка: (Розгортає посередині)

В зівялих листочках хто може вгадати

Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої

Розтративши марно, без тями.

Жебрак одинокий на зустріч недолі

Піду я сумними стежками.

Фрау Цуккен: Так, я завжди вірила, що кафе – це місце, де кожна людина зможе втамовувати різний, дуже різний голод.

Пташка починає співати, поступово до неї приєднуються всі відвідувачі кафе.

К. В. Глюк. Мелодія з опери «Орфей і Евридіка» (зал)