10. Управління ризиками у страхуванні

Управління ризиками, або ризик-менеджмент, ставить своєю метою встановлення активного контролю за ризиком, що дозволяє звести до мінімуму можливі втрати від дії різних ризиків, уберегтися або понизити вірогідність настання катастрофічних збитків.  Ризик-менеджмент – це найповніша сукупність цілеспрямованих послідовних заходів антиризикової діяльності по обмеженню або мінімізації ризику, яка має системний, комплексний характер.  В ризик – менеджменті виділяють наступні етапи: Ідентифікація ризику; Оцінка ризику; Контроль ризику; Фінансування ризику. Кожний етап передбачає здійснення різних заходів організаційно-фінансового характеру.  Ідентифікація ризику полягає в систематичному виявленні і вивченні ризиків, які характерні для даного виду діяльності. Для ідентифікації ризиків необхідне вивчення всіх компонентів, які супроводжують систематичне виявлення: - носія ризику і небезпек ведучих до несприятливого результату; - ресурсів і товарно-матеріальних цінностей, які можуть постраждати від ризиків; - зовнішніх і внутрішніх чинників, що збільшують або зменшують вірогідність виникнення ризиків; - можливого збитку від прояву несприятливих подій. Оцінка ризику зводиться до аналізу і визначення ступеня його вірогідності його прояву і можливого розміру потенційного збитку.  Найбільш простими методами оцінки ризику є: Імовірнісна оцінка ризику; Ранжирування ризиків; Квантифікація ризиків (оцінка ризиків кількісними методами). Контроль ризику – передбачає повне або часткове його усунення. Контроль над ризиком включає чотири основні стратегії: . Уникнення ризику; . Скорочення (мінімізація) ризику; . Обмеження (локалізація) ризику; . Розсіювання ризику.  Можливість повного уникнення ризику є найбільш ефективним, і в той же час, найважливішим методом ухилення від ризику.  Таким чином, уникнення ризику здійснюється за допомогою наступних методів: - відмова від ризикової діяльності; - альтернативні дії.  Стратегія скорочення або мінімізації ризику, більшою мірою залежить від фінансово-господарських заходів, що проводяться, і пов'язана з попереджувальною (превентивною) функцією страхування.  В історії страхування виділяють такі методи попередження: • система страхових пільг, що заохочують до зразкової охорони власності від різноманітних страхових випадків; • система страхових санкцій, тобто відшкодування збитків, що відбулися із вини самого страхувальника і право страховика припинити страхування у випадку порушення правил належного утримання застрахованого майна; • система фінансових превентивних заходів. Обмеження ризику або його локалізація припускає утримання ризику в певних межах, що дозволяє обмежити сферу виникнення ризику і тим самим понизити вірогідність настання несприятливої події. Обмеження ризику можливе як в тимчасовому періоді, так і кількісному вимірюванні. Обмеження ризику в часі пов'язане з періодичністю виникнення ризику (пори року, дня, тижня, період доби, святкові або робочі дні) і відповідного впливу на збільшення ступеня вірогідності виникнення ризику.  Кількісне обмеження ризику носить, більшою мірою, нормативний характер. Нормування ризику здійснюється за допомогою встановлення норм допустимого ризику і правил поведінки, при настанні певних подій.  Одним із способів обмеження ризику є його розділення між суб'єктами страхових відносин. Розсіювання ризику передбачає диверсифікацію в ухваленні тих або інших рішень по управлінню ризиками, тобто сумісне використання як прямих так і альтернативних рішень, що дозволяє розділити ризик на декілька частин. У зв'язку з чим, розділення ризику можна здійснювати декількома способами: по-перше, диверсифікація власної ризикової діяльності суб'єкта; по-друге, розділення ризику на дві частини, одна з яких залишається на відповідальності самого господарюючого суб'єкта, а інша передається під відповідальність інших господарюючих суб'єктів; і по-третє, повна передача ризику під відповідальність декількох господарюючих суб'єктів.  Покриття негативних наслідків ризику фінансовими способами або фінансування ризику є головним етапом ризик - менеджменту. Фінансування ризику полягає в пошуку джерел компенсації можливих збитків фінансовими способами. Фінансування ризику може здійснюватися за допомогою покриття ризиків за рахунок власних коштів або шляхом передачі ризиків під фінансову відповідальність інших господарюючих суб'єктів, у відповідності до попередньої взаємної домовленості.  Покриття ризиків за рахунок власних коштів виражається через систему самофінансування або самострахування.  Специфічним способом самострахування є кептивне страхування, яке використовується крупними фінансово-промисловими групами. Кептивне страхування припускає створення у складі концерну або фінансово-промислової групи дочірньої страхової компанії для страхування власних ризиків.  Найбільш поширеною і загальноприйнятою формою передачі ризику є страхування, яке припускає перерозподіл ризику нанесення збитку серед учасників страхування спеціалізованими організаціями, через систему сплати страхових внесків (платежів), утворення страхових фондів і здійснення страхових виплат за збиток нанесений застрахованому майну.