4. Права і обов’язки захисника.

Стаття 46. Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні

Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

Неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуальної дії, якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за умови, що підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, не може бути підставою для визнання цієї процесуальної дії незаконною, крім випадків, коли участь захисника є обов’язковою.

Якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, проведення процесуальної дії відкладається або для її проведення залучається захисник у порядку, передбаченому статтею 53 цього Кодексу.

Одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п’яти захисників одного обвинуваченого.

Захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

Захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування.

Документи, пов’язані з виконанням захисником його обов’язків, без його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов’язані виконувати законні вимоги захисника.

Стаття 47. Обов’язки захисника

Захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

Захисник зобов’язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов’язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).

Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю.

Захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов’язків лише у випадках:

1) якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні;

2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника;

3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;

4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.

5. загальні положення зу про адвокатуру та адвокатську діяльність

1. Адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

2. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

3. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Стаття 3. Правова основа діяльності адвокатури України

1. Правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.

Стаття 4. Принципи та засади здійснення адвокатської діяльності

1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.

3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

4. Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Стаття 5. Адвокатура і держава

1. Адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

2. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності.

6.адвокатура Греції

Держави-міста, розташовані у найдавніші часи на Пело-понеському півострові, про які збереглися історичні хроніки, являли собою політичні союзи первинної формації з твердо встановленим і визначеним панівним центром Усе внутрішнє правління перебувало в руках спадкової династії царів Суд вершили або самі царі, або старі досвідчені мужі знатного походження Процес будувався на принципах усності, гласності та змагальності Позивачі приходили на суд і особисто захищали свої права

З розвитком суспільного життя з'явилася адвокатура Процес п становлення можна простежити на прикладі Афін, порівняно з якими інші грецькі держави міста були незрівнянно нижчими в культурному відношенні і не залишили будь-яких пам'яток щодо адвокатури Ще Ціцерон відмітив, що ораторське мистецтво розвинулося виключно в Афінах і що він не знає жодного грецького оратора, який би походив з інших місць' Навіть їх суперниця - мілітаризована Спарта не змогла дати простору для розвитку суспільного життя і мистецтв В Афінах рано створилися умови для виникнення адво катури демократичний устрій, розвиток громадянського суспільства, процвітання ораторського мистецтва, усність та публічність розгляду справ судами, панування змагального принципу як у цивільному, так і в кримінальному процесі За таких умов виникла потреба в судовому захисті для осіб, які не володіли юридичними знаннями та красномовством Особ ливе значення надавалося останньому "Соромно, - говорив Арістотель, - не вміти захищати себе рукою, але ще соромніше не вміти захищатись словом"2

Щодо судової сфери, то в ній красномовство відігравало особливо важливу роль Оскільки суддями були рядові грома дяни, які недостатньо розумілися в юриспруденції то й не дивно, що головну увагу було звернено на красномовство позивачів Той, хто погано говорив як правило, програвав справу Особи, які були позбавлені природою дару слова, не звільнялися від обов'язку захищати себе на суді, до чого їх примушував закон, що породжувало прагнення обійти його, а це, в свою чергу, призвело до складання для позивачів промов, які заучувалися і промовлялися в суді Спочатку такі промови (логографи) складалися для рідних і друзів, але потім складай ня їх стало зайняттям особливого прошарку осіб, які називалися логографами чи диктографами Найбільш визначними професійними логографами у античній Греції були Антіфон, Лізій, Ісократ, Есхіл і Демосфен

Однак, логографі! не задовольняли потреб судового захисту Не кажучи вже про труднощі запам'ятовувати цілі твори, логографи були у нагоді лише для обвинувальних і позовних промов, і непридатні до захисних промов та реплік І, дійсно, логограф міг завчасно підготувати позов чи обвинувачення, але, природно, не міг заперечити обвинувачу чи позивачу, не знаючи, які докази наведуть вони на суді Чи міг логограф передбачити усі аргументи протилежної сторони, щоб спростувати їх до того, як вони будуть висловлені9

Очевидно, логографи не могли замінити усних промов Крім того, допуск захисту в кримінальних справах вимагала елементарна справедливість Справа в тому, що в Афінах виник інститут, який нагадував сучасну прокуратуру Приватному обвинувачу надавалося право обрати для себе одного або навіть декількох помічників з середовища видатних ораторів, а у неординарних випадках - народ або вищі урядові установи при відсутності приватних скаржників призначали офіційних обвинувачів, які мали назву категорів чи сінегорів Ними були видатні оратори Греції - Перікл, Демосфен та ін Чи справедливо було залишати підсудних без захисту перед такими могутніми противниками9 Усе це призвело до того, що суди почали в окремих випадках допускати захист позивачів сторонніми особами Це у більшості випадків відбувалося так Оскільки закон вимагав, щоб сторони особисто захищали свої інтереси, то суди вдавалися до такої лазівки сторони, як і раніше, з'являлися до суду для ведення дебатів, але тепер їм давалася можливість після проголошення першої промови просити суд, щоб другу промову виголосив хтось із сторонніх осіб Друга промова називалася девтеролопєю, а той хто її виголошував - синегором, аналогічно до кримінального обвинувача. Такими схематично були начатки виникнення адвокатури античних часів.

Поряд з логографіями розвивається усний захист, спочатку у вигляді родинної адвокатури, а потім вільн одо говірної. Хоч логографи існували і у пізніші часи. Ряд фактів свідчить, що усний захист поступово витіснив "німий"'.

б) особливості грецької адвокатури

Характеризуючи адвокатуру цих часів, слід визначити деякі її особливості, знайомство з якими є необхідним для наступного дослідження. Насамперед зауважимо, що адвокатура міст-полісів була більш пов'язана з ораторським мистецтвом, ніж із правознавством. Пояснюється це різними причинами. З одного боку, еліни приділяли мало уваги розвитку юриспруденції. З іншого, будучи народом, схильним до прекрасного, вони натхненно віддавали перевагу різним мистецтвам, філософії, спорту, військовим справам. Якщо взяти до уваги простоту і загальнодоступність законодавства, усність і гласність судочинства, відкритий розгляд справ перед обшир-ною народною аудиторією, то стане зрозумілим, що професійні синегори були лише ораторами - майстрами політичних дискусій. Юридичних знань від них ніхто не вимагав. Для цього існував особливий прошарок юрисконсультів, законників (прагматиків), які супроводжували ораторів на суд і підказували їм в разі необхідності потрібні факти і відомості. Їх професія не користувалася повагою. Ціцерон говорить, що це були люди низького походження, яких залучали до цього заняття мізерною платнею2. Згідно з характером адвокатури, підготовка до неї полягала не у вивченні правових дисциплін, а в заняттях ораторським мистецтвом та ін. Звичайно, деякі з ораторів були добре обізнані у законах, на першому ж плані стояло красномовство.

Другою особливістю адвокатури було те, що позивачі та їх захисники не завжди могли висловлюватися в суді стільки часу, скільки вони вважали за потрібне. Як це не дивно, дебати

сторін були обмежені певними часовими рамками. Цікаво, що таке обмеження існувало для важливих справ, в той час дрібні і незначні не піддавалися ніяким обмеженням. Час визначався водяними годинниками, які називалися клепсидрами. Тому всі справи поділялися на "справи з водою" та "справи без води". Для кожної справи потрібним був різний рівень води в сосуді, залежно від важливості процесу. Оскільки устрій клеп-сидри нам точно невідомий, то сьогодні важко визначити середню тривалість судових дискусій. Можна лише припустити, що кожній стороні визначався певний об'єм води у годиннику, не дивлячись на кількість ораторів, що мали виступити. Течія води зупинялася під час допиту свідків і ознайомлення з документами чи текстами законів. Використання клепсидри було пов'язане з прагненням дещо обмежити багатослівність ораторів, проте є очевидним, що цей захід, безсумнівно, зашкоджував інтересам захисту'.

Крім логографів, синегорів і прагматиків, існувала ще одна група осіб, діяльність яких наближалася до діяльності перших. Це були, так звані, параклети. Їх призначення полягало не в захисті позивача, а в посвідченні його моральних якостей. Це скоріше були не адвокати, а свідки. Необхідно зауважити, що іншим народам теж був відомий інститут, так званих, "свідків честі". У Римі вони називалися хвалителями, в Росії - послухами, в Чехії - помічниками і очисниками, у Польщі - поворотниками. Оратори часто конкурували з па-раклетами у звеличенні моральних якостей своїх клієнтів.

Зрештою, слід звернути увагу ще на одну сторону античної адвокатури: різкість, брутальність і, навіть, просто непристойність багатьох промов ораторів. У запалі ораторського захвату адвокат не жалів нічого: ні доброго імені свого суперника, ні честі його жінки і матері, ні скромності слухачів.

Таким є цікавий процес походження та розвитку адвокатури античної Греції, а також її ознаки і особливості.

7. здійснення в україні адвокатської діяльності адвокатом іноземної держави

Стаття 59. Набуття адвокатом іноземної держави права на заняття адвокатською діяльністю в Україні. Особливості статусу адвоката іноземної держави

1. Адвокат іноземної держави може здійснювати адвокатську діяльність в Україні з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

2. Адвокат іноземної держави, який має намір здійснювати адвокатську діяльність на території України, звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем свого проживання чи перебування в Україні із заявою про його включення до Єдиного реєстру адвокатів України. До заяви додаються документи, що підтверджують право такого адвоката на заняття адвокатською діяльністю у відповідній іноземній державі. Перелік таких документів затверджується Радою адвокатів України.

3. Кваліфікаційна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури розглядає заяву та подані адвокатом документи протягом десяти днів з дня їх надходження та за відсутності підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, приймає рішення про включення такого адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України, про що протягом трьох днів письмово повідомляє адвоката іноземної держави та відповідну раду адвокатів регіону. Рада адвокатів регіону забезпечує внесення відомостей про такого адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України.

4. Підставами для відмови у включенні адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України є:

1) наявність рішення відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про виключення такого адвоката з Єдиного реєстру адвокатів України - протягом двох років з дня прийняття такого рішення;

2) наявність рішення відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про припинення права на заняття адвокатською діяльністю як адвоката України - протягом двох років з дня прийняття такого рішення;

3) неподання документів, передбачених частиною другою цієї статті, або їх невідповідність установленим вимогам.

5. Рішення про відмову у включенні адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України протягом трьох днів з дня його прийняття надсилається адвокату та може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його отримання до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.

6. При здійсненні адвокатом іноземної держави адвокатської діяльності на території України на нього поширюються професійні права і обов’язки адвоката, гарантії адвокатської діяльності та організаційні форми адвокатської діяльності, визначені цим Законом.

Стаття 60. Відповідальність адвоката іноземної держави

1. У разі вчинення адвокатом іноземної держави, включеним до Єдиного реєстру адвокатів України, дисциплінарного проступку він несе дисциплінарну відповідальність у порядку, передбаченому цим Законом для адвокатів України з урахуванням особливостей, установлених частиною другою цієї статті.

2. До адвоката іноземної держави, включеного до Єдиного реєстру адвокатів України, можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення виключно у вигляді попередження або виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.

3. Про накладення на адвоката іноземної держави дисциплінарного стягнення кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури повідомляє відповідний орган державної влади або орган адвокатського самоврядування іноземної держави, в якій адвокат отримав статус адвоката або набув право на заняття адвокатською діяльністю.

Стаття 61. Відносини адвоката іноземної держави з органами адвокатського самоврядування

1. Адвокат іноземної держави може звертатися до органів адвокатського самоврядування за захистом своїх професійних прав та обов’язків, брати участь у навчально-методичних заходах, що проводяться кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, радами адвокатів регіонів, Радою адвокатів України та Національною асоціацією адвокатів України.

8. Адвокатура в США

Складна правова система США, традиційно висока роль правового регулювання життя американського суспільства зумовлюють особливе місце професії адвоката порівняно з іншими професійними групами. Юристи займають багато ключових посад в економіці і державно-політичному механізмі США. В США працює близько 60% від загального числа юристів усього світу.

Умови допуску до адвокатської практики встановлюються зазвичай Верховним судом штату, проте питання про сам допуск вирішується спеціальною комісією з допуску в адвокатуру, формованої або асоціацією адвокатів штату, або за призначенням суду або губернатора штату. Як правило, ця комісія складається з практикуючих юристів.

При вирішенні питання про допуск до адвокатської практики комісія виходить з моральних якостей кандидата і результатів проведеного нею іспиту.

Вивчення моральних якостей передує іспит і полягає в дослідженні документів, що подаються самим кандидатом. Якщо у комісії виникнуть будь-які сумніви з приводу правдивості наданої інформації, вона вправі провести негласну перевірку отриманих даних. Характеристика особи складається з розповіді претендента про самого себе, а також з інформації про наявність або відсутність судимостей, приводів в поліцію, про те, страждає він наркоманією чи алкоголізмом. Нерідко про моральне обличчя здобувача патенту довідки наводяться й у його сусідів за місцем проживання.

Іспит складається з усної співбесіди і письмової роботи. Письмова робота, як правило, триває кілька днів, протягом яких претендент повинен відповісти на 20-30 питань, що стосуються знання, тлумачення і застосування правових норм штату, в якому складається іспит.

Рішення екзаменаційної комісії може бути оскаржене в суді.

Дозвіл на ведення справ у федеральних судах видається автоматично особам, допущеним до адвокатської практики в штаті.

Структура адвокатури в США

У кожному штаті є асоціація адвокатів штату. У більшості штатів встановлено обов'язкове членство в асоціації для всіх осіб. допущених до адвокатської практики. Проте у ряді штатів для заняття адвокатською діяльністю необов'язково бути членом асоціації адвокатів. В таких штатах асоціації адвокатів створюються як добровільні організації. Загальнонаціональної організацією адвокатів з добровільним членством є Американська асоціація юристів.

Асоціація юристів має дві головні мети, так сказати, двоєдину задачу. Перше завдання - сприяти розвитку права і зміцненню правосуддя в цілому, правове виховання громадян і т. Д. Другий, але не менш важливим завданням є надання сприяння своїм членам, підвищення професійного рівня американських юристів, розвиток юридичної професії як такої.

У завдання асоціацій входить встановлення норм професійної етики, сприяння адвокатам, прийняття дисциплінарних заходів, розробка стандартів адвокатської діяльності, сприяння вдосконаленню права і здійсненню правосуддя і т. П.

Асоціації юристів є чисто професійними об'єднаннями і не ведуть ніякої практичної юридичної діяльності. Членські внески в Асоціації юристів ніяк не пов'язані ні з доходами юристів, ні з тим, в якій юридичній відомстві або фірмі вони працюють.

Необхідно відзначити, що членами асоціацій адвокатів є не тільки практикуючі адвокати, а й юристи, які працюють в прокуратурі, а також особи, які працюють юрисконсультами.

Організаційні форми діяльності адвокатів в США

Більше половини адвокатів в США працюють поодинці або разом з двома-трьома адвокатами. Однак основний за значимістю американського адвокатської спільноти формою адвокатської діяльності є великі (понад п'ятдесят адвокатів) адвокатські фірми. Такі фірми, як правило, не займаються кримінальними справами і вважають за краще вести справи забезпечених клієнтів, переважно корпорацій. Господарями таких фірм є партнери. Партнер - адвокат, який має велику практику, а як наслідок - високий дохід і право на частину прибутку адвокатської фірми, друга група адвокатів - Асоціатор, як правило, молодий адвокат, що має невелику власну клієнтуру або не має такої взагалі. Асоціатор отримує платню від фірми.

Частина адвокатів працює у відомствах «публічних захисників» - організаціях, що перебувають на державному бюджеті штату і обслуговуючих на безкоштовній основі обвинувачених з числа незаможних громадян.

В США, як і в Росії, не існує системи твердо встановлених тарифів оплати послуг адвоката. Сума гонорару встановлюється за домовленістю з клієнтом. Найбільш поширена почасова система оплати праці. Також практикується така система оплати, коли адвокат отримує гонорар тільки в разі виграшу

9. Обов'язкова участь захисника

1. Участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

2. В інших випадках обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні:

1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад;

4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, - з моменту встановлення цього факту;

5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, - і моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;

6) щодо реабілітації померлої особи - з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи.

10. Спілки адвокатів України

Організаційне оформлення української адвокатури фак­тично розпочалося зі створення у 1990 р. Спілки адвокатів України. Це адвокатське об'єднання є найбільшим в Украї­ні, тому заслуговує на особливу увагу.

Громадська організація "Спілка адвокатів України" (далі — Спілка) — добровільна, професійна, незалежна, самоврядна всеукраїнська організація адвокатів України.

Мета створення Спілки:

• об'єднання зусиль адвокатів України у сприянні форму­ванню демократичної правової держави;

• підвищення рівня правової допомоги, що надається гро­мадянам, підприємствам, установам, організаціям, у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам;

• підвищення ролі й авторитету адвокатури в суспільстві та державі;

• вдосконалення законодавчого регулювання діяльності адвокатури;

• сприяння досягненню адвокатурою повної самостій­ності і самоврядування;

• захист законних інтересів членів Спілки;

• поширення історичних традицій української адвокатури;

• сприяння розвитку і поглибленню міжнародних зв'яз­ків адвокатів.

Спілка та її регіональні відділення в Автономній Респуб­ліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є юри­дичними особами, мають самостійний баланс та рахунки в банківських установах, печатки, штампи і можуть мати власну символіку.

Відділення Спілки керується у своїй діяльності власним Положенням, що приймається відповідно до Примірного положення та затверджується Правлінням Спілки. Відді­лення Спілки реєструється в порядку, встановленому зако­нодавством.

Спілка є неприбутковою організацією, веде статистичну звітність та подає фінансовим органам декларацію та звіти про свої доходи і витрати згідно з чинним законодавством.

Спілка взаємодіє з державними органами, громадськи­ми організаціями, зарубіжними та міжнародними організа­ціями.

Спілка ставить перед собою такі завдання:

а) сприяти розвитку демократичних засад діяльності ад­вокатури, удосконаленню її організаційної структури, під­вищенню престижу адвокатської професії, створенню на­лежних умов для активної професійної і громадської діяль­ності адвокатів, впровадженню науково-технічних засобів у

їх роботу;

б) вносити пропозиції, що випливають з мети діяльності

Спілки, до органів влади та управління;

в) забезпечувати захист соціальних та професійних прав і законних інтересів членів Спілки; захищати інтереси членів Спілки у державних органах, громадських та інших організаціях, зокрема, у кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури і Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури;

г) сприяти підвищенню кваліфікації й обміну досвідом роботи адвокатів, вивчати й узагальнювати адвокатську практику, забезпечувати членів Спілки методичною літера­турою, що видається Спілкою;

д) пропагувати неухильне дотримання норм адвокатської етики;

є)сприяти науковій розробці питань, пов'язаних з діяль­ністю адвокатури, усуненню недоліків у правозастосовній діяльності;

є)розвивати міжнародні зв'язки, обмін професійним до­свідом, співробітництво з різними міжнародними організа­ціями, всебічно сприяти імплементації міжнародних норм і стандартів адвокатської діяльності.

Спілка може бути засновником інших юридичних осіб.

Спілка створюється за принципами індивідуального і ко­лективного членства. Членами Спілки можуть бути адвока­ти, адвокатські об'єднання й асоціації, які визнають Статут Спілки, добровільно виявили бажання вступити до Спілки і брати участь у її діяльності. Почесними членами Спілки мо­жуть бути вчені-юристи, провідні громадські діячі, особи, які займаються адвокатською діяльністю за межами Украї­ни. Прийняття у члени Спілки здійснюється відділенням Спілки на підставі поданої заяви, а для колективного члена — на підставі рішення загальних зборів (конференції). Членові Спілки вручаються членський квиток і значок.

Членство у Спілці припиняється за заявою члена Спілки, а для колективного члена — за рішенням загальних зборів (конференції); у разі анулювання адвокатського свідоцтва, припинення адвокатської діяльності, крім випадків вихо­ду на пенсію. За порушення Статуту Спілки член Спілки мо­же бути виключений з неї з'їздом, Радою, загальними збора­ми регіональних відділень в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Рішення регіонального відділення про виключення зі Спілки може бути протягом місяця оскаржене у Раді Спілки.

Вступний внесок встановлюється у розмірі 10 % міні­мальної заробітної плати, щорічні членські внески вста­новлюються в розмірі мінімальної заробітної плати на час сплати.

Відділення Спілки залишають із внесків, що надійшли, 50 %, витрачаючи їх за власним розсудом для здійснення цілей і завдань Спілки, решту перераховують на рахунок Спілки адвокатів України. Розмір цих відрахувань за рішен­ням з'їзду або Ради може змінюватися. Колективні члени сплачують вступний і щорічний членські внески залежно від кількості членів об'єднання, асоціації, що є колектив­ним членом.

Індивідуальні члени Спілки та повноважні представники колективних членів мають право:

а) обирати і бути обраними до керівних органів Спілки;

б) брати участь у роботі з'їздів, конференцій та інших за­ходах, що їх організовує Спілка, як безпосередньо, так і че­рез своїх представників для виконання статутних завдань;

в) звертатися до Спілки за захистом своїх соціальних та професійних прав, законних інтересів, зокрема з приводу необґрунтованого позбавлення права займатися адвокат­ською діяльністю;

г) одержувати всі види консультативної і методичної

допомоги, яку надає Спілка, методичні посібники та інші ма­теріали, що видаються Спілкою;

д) користуватися культурними, соціально-побутовими та матеріальними благами, які надає Спілка;

є)одержувати інформацію про діяльність Спілки, вноси­ти до органів Спілки запити і пропозиції щодо питань, пов'язаних з її статутною діяльністю, та одержувати на них відповіді;

є)використовувати емблему Спілки за згодою Правління Спілки, користуватись послугами створених Спілкою під­приємств і організацій на пільгових умовах.

Член Спілки зобов'язаний:

а)дотримуватися Статуту Спілки;

б)дотримуватися норм моралі та професійної етики;

в)брати активну участь у роботі регіонального відділен­ня та органу Спілки, до якого він обраний;

г) сприяти втіленню в життя рішень керівних органів Спілки, дбати про зміцнення авторитету Спілки

д) своєчасно сплачувати членські внески.

За активну участь у роботі Спілки, вагомий внесок у роз­виток адвокатської професії індивідуальним членам Спілки можуть присвоюватись почесні звання Спілки адвокатів України, вони можуть заохочуватись іншими засобами, що є в розпорядженні Спілки, а також представлятись до державних нагород і почесних звань.

Відділення Спілки діє на підставі Положення, яке прий­мається загальними зборами членів відділення і затвер­джується Правлінням Спілки.

Керівними органами Спілки адвокатів України є: з'їзд, Рада, Правління, Ревізійна комісія; створюються постійні та тимчасові комісії, Секретаріат та інші структури для здійс­нення цілей і завдань Спілки. Вищим керівним органом Спілки є з'їзд, який скликається не рідше одного разу на п'ять років. Делегати на з'їзд обираються на загальних зборах відділень Спілки. Норма представництва на з'їзд визна­чається на засіданні Ради, що передує з'їздові. Позачерго­вий з'їзд Спілки скликається у тримісячний строк з ініціа­тиви Ради, а також на вимогу Правління, Ревізійної комісії Спілки або не менш як 1/3 членів Спілки. З'їзд вважається правомочним, якщо в його роботі бере участь не менше 2/3 обраних депутатів.

З'їзд Спілки розглядає будь-які питання, що стосуються діяльності Спілки, заслуховує звіт про роботу Спілки. Виключною компетенцією з'їзду є:

а) затвердження Статуту Спілки, внесення до нього змін і доповнень, затвердження Положення про Ревізійну комісію;

б) обрання президента, першого віце-президента, віце-пре­зидентів, Ревізійної комісії;

в)формування Ради Спілки.

Для внесення змін у Статут Спілки потрібно не менше 2/3 голосів делегатів, які беруть участь у роботі з'їзду.

З'їзд Спілки прямим таємним або відкритим (за рішен­ням з'їзду) голосуванням обирає з числа делегатів з'їзду Президента, першого віце-президента, віце-президентів Спілки строком на п'ять років. Для їх обрання необхідно на­брати більше 50 % голосів делегатів, які беруть участь у ро­боті з'їзду. Президент, перший віце-президент, віце-прези­денти можуть виконувати свої обов'язки на штатній основі, громадських засадах та за сумісництвом. Президент, пер­ший віце-президент, віце-президенти, члени Ради, члени Правління, голова і члени Ревізійної комісії можуть бути достроково відкликані за рішенням з'їзду.

Президент Спілки здійснює загальне керівництво Спіл­кою, роботою Ради, Правління та Секретаріату Спілки, по­дає звіти про роботу Спілки, представляє Спілку в держав­них органах, судах, громадських та міжнародних організа­ціях, зокрема у Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури, підписує від імені Спілки, Ради, Правління та Секретаріату документи, здійснює інші дії згідно зі Статутом.

Віце-президенти обираються з числа делегатів з'їзду і за посадою входять до складу Ради та Правління Спілки. На віце-президентів покладається забезпечення постійного зв'язку між керівними органами Спілки та адвокатами на місцях, координація діяльності відділень Спілки, сприяння виконанню рішень Спілки в регіонах України. Перший ві­це-президент Спілки координує роботу віце-президентів Спілки та голів постійних комісій Спілки.

У період між з'їздами вищим керівним органом Спілки є Рада Спілки. До складу Ради входить представник від кож­ного регіонального відділення, який обирається загальни­ми зборами регіонального відділення в Автономній Респуб­ліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі положення про нього; у разі вибуття члена Ради, Рада за по­данням відділення Спілки має право на період до наступного з'їзду кооптувати до складу Ради виконуючого обов'язки члена Ради. До складу Ради за посадою делегуються прези­дент Спілки, перший віце-президент та віце-президенти Спілки, голови регіональних відділень в Автономній Рес­публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, голо­ви, їх заступники та члени постійних комісій Спілки.

Рада Спілки:

• визначає плани роботи Спілки;

• розглядає питання статутної діяльності Спілки;

• затверджує бюджет Спілки і розглядає звіт про його ви­конання;

• заслуховує звіти президента Спілки, комісій, здійснює інші функції згідно зі Статутом Спілки, крім віднесених до виключної компетенції з'їзду;

• щорічно заслуховує звіти Правління;

• встановлює компетенцію і затверджує положення про постійні та тимчасові комісії Спілки;

• затверджує символіку й атрибутику Спілки, положен­ня про почесні звання, нагороди та відзнаки Спілки адво­катів України;

• за пропозиціями комісій Спілки приймає загальні для неї програми;

• скликає з'їзди Спілки та встановлює норму представ­ництва,

• звітує перед з'їздом про свою діяльність;

• затверджує річні бюджети Правління Спілки і розглядає звіти про їх виконання;

• затверджує рішення Правління Спілки про вступ Спілки до інших громадських організацій (об'єднань) та вихід з них;

• вирішує інші питання діяльності Спілки, що не вхо­дять до виключної компетенції з'їзду Спілки.

Основна форма роботи Ради Спілки — пленарні засідан­ня, які проводяться за необхідності, але не рідше одного ра­зу на рік.

Засідання Ради проводяться з ініціативи Правління Спілки, на вимогу президента Спілки, першого віце-прези­дента, Ревізійної комісії або не менше третини членів Ради Спілки.

Виконавчим органом Спілки є Правління, до складу яко­го входять президент Спілки, перший віце-президент Спіл­ки, віце-президенти Спілки з діяльності в регіонах, віце-пре­зидент Спілки з міжнародних зв'язків і голови постійних комісій Спілки. Правління розробляє пропозиції та готує матеріали для розгляду на з'їздах, засіданнях Ради Спілки та здійснює виконання їх рішень; формує постійні й тимча­сові комісії; організовує господарську та іншу поточну робо­ту Спілки.

Для технічного забезпечення роботи Спілки діє Секре­таріат, який очолює Голова Секретаріату. Кількісний склад Секретаріату та його Голова затверджуються Правлінням Спілки.

Ревізійна комісія обирається в кількості трьох осіб таєм­ним або відкритим (за рішенням з'їзду) голосуванням стро­ком на п'ять років і діє згідно з Положенням про Ревізійну комісію, яке затверджується з'їздом.

Кошти Спілки формуються із:

• вступних і членських внесків;

• коштів або майна, які надходять безоплатно або у ви­гляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

• коштів і майна, переданих в установленому порядку державою;

• надходжень від господарської діяльності заснованих Спілкою підприємств і організацій;

• спонсорських та благодійних внесків, пожертвувань громадян;

• будь-яких пасивних доходів;

• інших джерел, не заборонених чинним законодавством. Спілка, її відділення можуть мати у власності будинки, споруди, обладнання та інше майно.

Члени Спілки, які припинили членство в Спілці або виключені з неї, не мають права на частку майна і коштів Спілки.

Розпорядження майном Спілки здійснюють керівні орга­ни Спілки, а майном відділень Спілки — керівні органи від­ділень.

Припинення діяльності Спілки може відбуватися шля­хом реорганізації або ліквідації. Реорганізація Спілки від­бувається згідно з рішенням з'їзду. Ліквідація Спілки мож­лива за рішенням з'їзду або суду. У разі ліквідації ство­рюється ліквідаційна комісія.

Кошти та майно Спілки не можуть перерозподілятися між членами Спілки і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі.