Розрахунок фортифікаційного обладнання танкового взводу (варіант)

Споруда	Потреба
	На споруду				На всі споруди
	люд./ год.	маш./ год.	Об’єм грунту, м3	ВР, кг	люд./ год.	маш./ год.	Об’єм грунту, м3	ВР, кг
Окоп на механізоване відділення	150	-	-	10	150	-	-	10
Окоп для танка	5	0,6	-	50	15	1,8	-	150
Окоп для БМП (БТР)	8	0.3	-	60	8	0,3	-	60
Перекрита щілина	24	-	13,5	-	72	-	40,5	-
Бліндаж	45	-	4,5	40	90	-	9	80
Відхоже місце	-	-	5	-	-	-	10	-
Разом	232	0,9	23	160	335	2,1	59,5	300

Інженерне обладнання опорного пункту механізованого (танкового) підрозділу значно підвищує стійкість його оборони, захист бойової техніки та озброєння від усіх засобів ураження, забезпечує прихованість розташування. Воно організується командиром підрозділу і містить: риття окопів, траншей, ходів сполучення; обладнання вогневих позицій; підготовку рубежів розгортання для контратаки; обладнання командно-спостережних пунктів; улаштування споруджень для захисту особового складу й техніки

(щілин, бліндажів, сховищ, укриттів); устаткування інженерних загороджень перед переднім краєм, на флангах та у глибині опорного пункту; підготовку шляхів маневру, підвезення та евакуації; виконання інженерних заходів з тактичного маскування та захисту від ВТЗ.

Інженерне обладнання опорного пункту механізованого (танкового) підрозділу розпочинається негайно після призначення позицій підрозділу та приданим вогневим засобам, а також визначення напрямків ведення вогню. Воно здійснюється у послідовності, яка забезпечує постійну готовність підрозділу до відбиття наступу, приховано, з повною напругою сил та максимальним застосуванням засобів механізації робіт, використанням збірних інженерних споруд, місцевих будівельних матеріалів.

Під час переходу до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, інженерне обладнання опорного пункту механізованого (танкового) взводу здійснюється у наступній послідовності:

У першу чергу:

- викопуються одиночні окопи для стрільців, окопи для вогневих засобів, танків, БМП, БТР на основних вогневих позиціях, відкриті або перекриті щілини для захисту особового складу;

- влаштовується командно-спостережний пункт командира взводу;

- устатковуються інженерні загородження перед переднім краєм, на флангах та в проміжках між позиціями;

- влаштовуються водорозбірний пункт або пункти польового водопостачання (в підрозділах від батальйону та вище).

На ділянках місцевості, що забезпечують прихованість від спостереження та вогню противника і дозволяють застосовувати засоби механізації, крім того викопуються траншеї, ходи сполучення й укриття для транспортних машин.

У другу чергу:

- одиночні окопи для стрільців поєднуються в окопи на відділення;

- викопуються окопи для танків, БМП, БТР та інших вогневих засобів на запасних вогневих позиціях;

- додатково обладнуються командно-спостережні пункти;

- обладнуються споруди для захисту особового складу з розрахунку: одна перекрита щілина на відділення (екіпаж) та один бліндаж на взвод;

- готуються окопи на вогневих рубежах;

- влаштовуються укриття для спеціальної техніки й автомобілів, сховища для боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів та іншого майна;

- додатково встановлюються інженерні загородження перед переднім краєм та в глибині оборони.

- виконуються необхідні роботи щодо підготовки шляхів висування до вогневих рубежів і позицій в межах опорного пункту;

Надалі:

- продовжується удосконалення та розвиток всього опорного пункту, нарощується система траншей та ходів сполучення, сховищ для техніки, при наявності часу створюються хибні позиції та споруди.

В умовах відсутності зіткнення з противником, інженерне обладнання опорного пункту здійснюється так само, за винятком – максимально використовується застосування засобів механізації. У подальшому всі фортифікаційні споруди дообладнуються особовим складом підрозділу вручну.

Маскування підготовлених окопів та інших фортифікаційних споруджень здійснюється, як підручними матеріалами (дерн, сніг, гілля) так і табельними засобами маскування

Лісоматеріал, що отриманий від розчищення секторів спостереження і обстрілу, використовується для влаштування захисних споруд для особового складу. Також можливе його застосування під час устаткування засік та лісових завалів.

Мінно-вибуховими загородженнями, в першу чергу перекриваються шляхи відходу і проміжки між позиціями. Природні перешкоди підсилюються. Струмки і броди мінуються із застосуванням протитанкових та протипіхотних мін, а яри додатково обладнуються під протитанкові рови, дорожні споруди готуються до підривання. На схилах влаштовуються ескарпи та контрескарпи, які за можливістю, посилюються сітками малопомітної перешкоди (МЗП) і прикриваються мінно-вибуховими загородженнями.

Водорозбірний пункт в опорному пункті механізованого (танкового) підрозділу влаштовується за рахунок централізованого водопостачання з батальйонного або бригадного пункту водопостачання. Таким чином забезпечується добова потреба у воді з розрахунку 8-10 л. на одного солдата і до 100 л. на кожну машину. В окремих випадках, за наявністю відкритих джерел води, можливе влаштування водорозбірного пункту на джерелі.

Шляхи маневру бойової техніки у ротному опорному пункті готуються і позначаються з метою забезпечення їх маневру в ході бою. Вони можуть влаштовуватись із застосуванням танків, які оснащені навісним бульдозерним обладнанням ТБС-86, або мають вбудоване бульдозерне обладнання (ВБО).

Для розташування підрозділів спеціальних військ обираються райони з пересіченим рельєфом місцевості, природними масками та укриттями, джерелами води і достатньо розвинутою мережею доріг.

На відкритій та рівнинній місцевості вони розташовуються, як правило, віддалено від чітко визначених орієнтирів. В горах райони розташування призначаються на місцевості, на якій немає обвалів, снігових лавин та повеней. В лісі підрозділи спеціальних військ розташовуються вздовж доріг та просік.

Вибір (уточнення) основних та запасних районів розташування підрозділів може здійснюватись рекогносціровочною групою, або визначатись під час ведення розвідки. Завданням рекогносціровочної групи є визначення заходів щодо інженерного обладнання районів розташування і вибору зручних підходів до них і виходу з них.

До виходу в райони розташування, особливо на місцевості, яка була раніше займана противником, вони перевіряються на наявність мін і вибуховонебезпечних предметів. Заміновані ділянки огороджуються і позначаються, а у випадку необхідності розміновуються інженерними підрозділами.

Район розташування займається зазвичай з використанням умов обмеженої видимості дотримуванням вимог маскування, без зупинок на підходах до району.

Основу інженерного обладнання районів розташування підрозділу спеціальних військ складають найпростіші польові фортифікаційні споруди. Найбільш доступними з них є укриття для штатних засобів озброєння, укриття для спеціальних і транспортних машин, запасів матеріальних засобів і боєприпасів, відкриті і перекриті щілини. На пунктах управління і в місцях відпочинку особового складу можуть влаштовуватись бліндажі та укриття, в тому числі з широким застосуванням захисних споруд промислового виготовлення. Роботи щодо устаткування фортифікаційних споруд є найбільш масовими і трудомісткими. До їх виконання може залучатись майже 70% особового складу і наявні засоби механізації робіт. Успіх влаштування фортифікаційних споруд багато в чому залежить від ступеня підготовленості особового складу, який повинен вміти здійснювати влаштування і маскування готових споруд за будь-яких умов, а також від рівня військово-інженерної культури офіцерів загальновійськових підрозділів і підрозділів спеціальних військ. Вони повинні досконало знати типи і захисні властивості польових фортифікаційних споруд, вміти грамотно розташовувати їх на місцевості, з максимальним урахуванням захисних властивостей місцевості, і чітко організовувати їх влаштування в стислі терміни.

Характер місцевості, як свідчить досвід навчань, значною мірою впливає на успіх виконання завдань з фортифікаційного обладнання. Тому, при розташуванні споруд на місцевості необхідно ретельно враховувати і максимально використовувати її захисні і маскуючи властивості. Так, на рівнинній місцевості значно збільшуються обсяги та ускладнюються умови виконання фортифікаційних робіт і виконання маскувальних заходів. Це обумовлено тим, що така місцевість не має природних сховищ і масок, а також є легко досяжною для танків та іншої техніки противника. Навпаки, в лісистій місцевості кращі умови для розміщення і маскування підрозділів, але підвищується складність обладнання шляхів руху в районах розташування, дуже високою є пожежна небезпека.

Таким чином, в сучасних умовах, фортифікаційне обладнання районів розташування підрозділів спеціальних військ, позицій, що займані бойовими засобами являє собою суттєвий фактор підвищення їхньої боєздатності, збереження бойової техніки і особового складу. При організації фортифікаційного обладнання командири підрозділів повинні передбачати їхню постійну готовність до виконання бойових завдань і безперервне нарощування ступеня захисту особового складу і спеціальної техніки підрозділів від сучасних засобів ураження, а також дотримання мір маскування.

Виконання інженерних заходів з тактичного маскування та захисту від ВТЗ.

Тактичне маскування є одним з видів бойового забезпечення і являє собою комплекс узгоджених за цілями, місцем і часом заходів, що проводяться підрозділах, а також на окремих об’єктах з метою досягнення раптовості дій частин та підрозділів і збереження їх боєздатності на рівні не нижче 75-85 %.

Об’єктами маскування є:

- особовий склад, техніка та озброєння підрозділів;

- фортифікаційні споруди, позиції, пункти управління, загородження, переправи, аеродроми, трубопроводи, запаси матеріальних засобів та інші об'єкти, що використовуються або створюються військами, а також особливо важливі орієнтири у районі об'єктів, що маскуються.

Основними завданнями маскування, що здійснюються загальновійськовими підрозділами є:

- приховування позицій (об'єктів) від спостереження противника;

- устаткування несправжніх об'єктів з метою нав'язати противнику хибне уявлення про наявність дійсного об'єкту там, де його немає;

- приховування окремих ознак об'єктів для зміни його зовнішнього вигляду і маскування під інший об'єкт, що не має для противника значення.

Успіх виконання завдань з тактичного маскування досягається:

- використанням маскувальних властивостей місцевості, темряви та інших умов обмеженого огляду;

- застосуванням димів і аерозолів, табельних і місцевих засобів маскування;

- маскувальним фарбуванням матеріальної частини і розплямовуванням місцевості;

- устаткуванням хибних районів, позицій і споруд;

- своєчасним виявленням та усуванням демаскуючих ознак;

- суворим дотриманням маскувальної дисципліни та проведенням інших заходів.

В сучасних умовах вирішення завдань тактичного маскування здійснюється наступними способами: приховування; імітація; демонстративні дії, дезінформація.

Маскування має бути безперервним, активним, комплексним, переконливим і різноманітним, постійно оновлюватись і змінюватись відповідно до змін способів дій підрозділів, умов навколишньої місцевості і пори року.

Ефективність тактичного маскування визначається здатністю проведених заходів забезпечити живучість підрозділів на рівні не нижче як 75-85%, а це можливо забезпечити комплексним й якісним виконанням організаційних, інженерних і технічних заходів маскування.

Організаційні заходи передбачають вирішення завдань маскування без застосування інженерно-технічних засобів.

До них відносяться:

- використання захисних властивостей місцевості, умов обмеженого бачення;

- дотримування особовим складом військової таємниці, вимог прихованого керу-вання військами, виконання заходів маскувальної дисципліни;

- розосередження військ і зміна районів, які вони займають.

В сучасних умовах основними інженерними прийомами маскування є:

- застосування табельних засобів приховування та імітації, штучних масок з місцевих матеріалів;

- маскувальне фарбування техніки;

- застосування макетів техніки і озброєння

- встановлення радіолокаційних імітаторів, хибних цілей і пасток.

Інженерні заходи щодо маскування опорних пунктів та районів оборони підрозділів містять приховування місць розташування їхньої бойової та спеціальної техніки, споруджень, що будуються, застосування табельних засобів маскування і місцевих матеріалів і обладнання хибних опорних пунктів, вогневих позицій та пунктів керування. Зазначені заходи проводяться з метою приховування характеру фортифікаційного обладнання, справжнього розташування підрозділів, введення противника в оману відносно побудови переднього краю оборони наших військ.

Для приховування військових об‘єктів і бойової техніки використовуються умови обмеженого бачення при занятті та обладнанні оборонних позицій, природні маски, застосовуються табельні засоби маскування (МКТ-Т, МКС-2М, TS-75), місцеві матеріали, радіопоглинаючі обмазки, маскувальне фарбування техніки і дотримується маскувальна дисципліна.

Для захисту від ВТЗ противника виготовляються і встановлюються в районах оборони, на шляхах руху й маневру підрозділів імітатори та пастки.

Потреба у маскувальних комплектах для приховування різних об'єктів визначається в залежності від габаритів техніки:

№№ з/п	Техніка та озброєння	Потреба
1.	Танк, самохідна артилерійська установка	1 к-т
2.	Бойова машина піхоти, БТР	0,5 к-та
3.	Самохідна артилерійська установка	2 к-та
4.	Бойова машина реактивної артилерії	2 к-та
5.	Гармати калібру до 122 мм	1 к-т
6.	Гармати калібру до 152 мм	2 к-та
7.	Міномети калібру до 122 мм	0,5 к-та
8.	Автомобіль типу Урал-4320	0,5 к-та
9.	Автомобіль типу УАЗ-469	0,5 к-та

Під час устаткування хибних опорних пунктів і позицій для імітації техніки застосовуються її макети і куткові відбивачі ОМУ. Макети техніки повинні з як найбільшою достовірністю імітувати об‘єкти, які приховуються.

Технічні заходи тактичного маскування передбачають застосування засобів військ РХБ захисту (дими та аерозолі), звукового та світлового маскування.

У випадку приховування озброєння і техніки від комплексної розвідки противника використання табельних маскувальних комплектів поєднується із застосуванням тепловідбиваючих покрить (ТВП) і радіолокаційних екранів, які виготовляються з місцевих матеріалів.

Інженерні заходи щодо маскування опорних пунктів та районів оборони загальновійськових підрозділів здійснюються безперервно одразу з початком його інженерного обладнання. В першу чергу маскується бойова, спецівальна й транспортна техніка, а також фортифікаційні спорудження, що влаштовуються.

Створення і утримування проходів в інженерних загородженнях, завалах і руйнуваннях.

Наступ механізованих (танкових) підрозділів частіше за все пов’язаний з проривом підготовленої оборони противника, під час підготовки якої створюється розвинута система інженерних загороджень. Інженерні загородження та різноманітні перешкоди противника підрозділи, що наступають, частіше за все обходять по розвіданих напрямках, а у випадку неможливості долають за допомогою штатних засобів тралення або по пророблених проходах.

За умови масового застосування противником інженерних загороджень, найбільш важливим завданням інженерного забезпечення є створення і утримування проходів у мінно-вибухових загородженнях, завалах і руйнуваннях а також переходів через різноманітні природні перешкоди з метою їх подолання.

З цією метою, під час наступу механізовані (танкові) підрозділи першого ешелону і передові загони підсилюються підрозділами інженерних військ, які оснащуються необхідними засобами.

Основні зусилля механізованих (танкових) підрозділів разом з інженерними підрозділами, звичайно спрямовуються на інженерну розвідку і пророблення проходів в мінних полях, особливо таких, що встановлюються засобами дистанційного мінування.

Командиру загальновійськового підрозділу під час прийняття рішення на наступ необхідно знати кількість, способи, час і місце пророблення проходів, а також порядок їх позначення.

Успіх виконання цього надзвичайно складного завдання багато в чому залежить від достовірності даних інженерної розвідки, яка, як правило, ведеться силами інженерних підрозділів.

Під час розвідки мінно-вибухових загороджень противника необхідно виявити їх розташування на місцевості, характер, протяжність, глибину і межі, наявність проходів, можливість обходу, систему охорони і прикриття загороджень. Також необхідно визначити ступінь готовності мінних полів, кількість рядів у мінному полі і відстань між ними і мінами в рядах, типи мін і способи їх установки, наявність встановлених мін з елементами не виймання .

Для влаштування проходів в мінно-вибухових загородженнях застосовуються колійні мінні трали, самохідні та переносні установки розмінування, подовжені заряди. В окремих випадках інженерні підрозділи залучаються до пророблення проходів в мінно-вибухових загородженнях вручну. Проходи в завалах і руйнуваннях, переходи через перешкоди можуть влаштовуватись з використанням інженерних машин розгородження, шляхопрокладчиків, танкових мостоукладчиків, колійних механізованих мостів, танків з навісним бульдозерним обладнанням, мостових і дорожніх конструкцій.

Танки та БМП, використовуючи індивідуальні ножові мінні трали здатні долати мінні поля на напрямках свого руху самостійно. При цьому бажано мати в першому ешелоні підрозділу, що веде наступ, таку кількість бойових машин з тралами, яка б дозволяла атакувати противника без згортання бойового порядку.

У своїх мінних полях проходи пророблюються в ніч, яка передує переходу у наступ, а у мінних полях противника, перед його переднім краєм, в ніч перед наступом або в період вогневої підготовки атаки застосуванням подовжених зарядів розмінування під час артилерійської підготовки атаки, як правило наприкінці останнього парного вогневого нальоту. Найбільш зручніше це зробити наприкінці другого вогневого нальоту, тому що залишається резерв часу для відновлення системи керування пуском або переходу на іншу позицію. Крім того в цей час оборона противника на передньому краю придушена, що створює більш кращі умови для дій інженерних підрозділів і зменшує їхні втрати в особовому складі. Інколи пуски зарядів розмінування проводяться в 3-му вогневому нальоті. Заряди розмінування підвозяться і готуються до запуску інженерними підрозділами або військами, що знаходяться у безпосередньому зіткненні з противником.

Для пророблення проходу в мінному полі довжиною до 100 м – інженерному відділенню, що оснащене установкою розмінування потрібно 15-20 хв.

Проходи в інженерних загородженнях противника пророблюються:

- перед переднім краєм, на ділянці прориву - один на взвод;

- перед переднім краєм поза ділянкою прориву - один на роту першого ешелону;

- у глибині оборони бригад першого ешелону (тактичній глибині) - один на роту першого ешелону;

- в оперативній глибині 1 прохід на батальйон першого ешелону.

На ділянці прориву на 1 км створюється до 6 проходів (L_наст= 1 км).

У глибині оборони противника проходи пророблюються згідно обстановки що склалася, за рішенням та з дозволу загальновійськового командира.

Розрахунок кількості проходів ведеться по числу механізованих взводів, тому що танки в будь-якому випадку будуть забезпечені проходами.

Кількість і напрямки проходів у своїх мінних полях повинні співпадати з кількістю і напрямками проходів що намічається зробити у МП противника.

Для подолання загороджень, що встановлені дистанційними засобами мінування, в кожному батальйоні доцільно створювати нештатну групу розмінування (один-два екіпажа), а в кожній роті призначати нештатне відділення (розрахунок) розмінування. Групи комплектуються особовим складом, який навчений прийомам розмінування, і оснащуються засобами для пошуку мін та їх знешкодження.

В мінних полях, що встановлені системами дистанційного мінування на бригадних шляхах руху, в районах розгортання ПУ, проходи пророблюються інженерними підрозділами.

Проходи, як у своїх мінних полях, так і у мінних полях противника перед переднім краєм влаштовуються шириною 6-8 м, а під час ведення бою у глибині оборони противника – не менш 4 м. В подальшому на шляхах руху військ проходи що співпадають з напрямком руху другого ешелону мають бути поширені до 10-12 м, щоб забезпечити об’їзд (обхід) пошкодженої на проході техніки. Такі проходи в подальшому передаються для утримування загону забезпечення руху (ЗЗР).

Комендантська служба під час долання мінно-вибухових загороджень в ході наступу організується з рубежу розгортання у взводні колони і ведеться до проходів в мінному полі. Особовий склад комендантської служби призначається з розрахунку – на кожні 2 проходи одне інженерно-саперне відділення. Після пропуску підрозділів 1 ешелону комендантська служба знімається. Проходи у дистанційно встановлених мінних полях (ДВМП), особливо такі, що встановлені безпосередньо перед атакою утримуються мінімум відділенням.

Для подолання проходів у масових загородженнях і руйнуваннях в частинах і з‘єднаннях створюються групи розгородження (ГРозг) або загін розгородження (ЗРозг). До складу Грозг залучаються: до інженерного взводу з МТУ-20, БАТ-2, 1-2 танка з тралами, механізоване відділення з необхідним інструментом. Група створюється на період виконання завдання і діє самостійно в інтересах батальйону першого ешелону.

ЗРозг складається з декількох груп з їх централізованим керуванням. При цьому передбачається виділення груп зі складу загону розгородження на більш складні напрямки і повернення після того, як буде вичерпана необхідність у їх діях.

Пророблення проходів у невибухових протитанкових загородженнях і влаштування переходів через сухі канави та яруги здійснюється танками, що обладнані танковими бульдозерами ТБС-86 або мають вбудоване бульдозерне обладнання. За допомогою такого обладнання можливо за 5-7 хв. влаштувати перехід через зазначені загородження чи перешкоди при висоті схилів до 2-3 метрів.

В бойових умовах, для подолання перешкод танковим підрозділам придаються танкові мостоукладачі МТУ-20, МТ-55А, які мають броньовий захист екіпажу, дозволяють виконувати завдання на місцевості з високими рівнями радіації і спроможні влаштовувати переходи за 3-5 хв. без виходу екіпажу з машини.

Підготовка й утримування шляхів руху і маневру підрозділів.

В ході наступу шляхи влаштовують для планомірного переміщення на нові позиції артилерійських підрозділів, засобів ППО, зміни розташування пунктів управління і забезпечення безперервного постачання і евакуації.

Під час наступу з положення безпосереднього зіткнення з противником кількість шляхів, що готуються для забезпечення перегрупування складає близько 30-50 км на батальйон. Більшу частину з них влаштовують інженерно-дорожні підрозділи. Але, у випадку їх невистачання, особливо у весінньо-осінню розпутницю, а також в умовах бездоріжжя на підготовку шляхів буде необхідним залучати механізовані і артилерійські підрозділи з танками, що обладнані навісним бульдозерним устаткуванням і тягачами.

У наступі, крім фронтальних шляхів влаштовуються рокади на вихідному рубежі, перед бар’єрними рубежами, на рубежах розгортання у батальйонні колони, влаштовуються шляхи до рубежу вводу у бій 2 ешелону (по 1 на батальйон).. Для його підготовки виділяється ЗЗР. На рубежі вводу у бій 2 ешелону, при необхідності, пророблюються проходи, загородженнями прикриваються фланги.

До РРВК шляхи обладнуються силами інженерних підрозділів старшого начальника. Підготовка шляхів від РРВК до проходів у мінних полях полягає у перевірці їх на наявність мін і позначенні їх односторонніми покажчиками. Шляхи утримують підрозділі, які їх влаштовували або зі складу 2-го ешелону. Вони позначаються і нумеруються зправа наліво. Номер колонного шляху співпадає з номером проходу в мінному полі.

Максимально використовується мережа доріг, що існує.

В ході наступу ЗЗР, який зазвичай має в своєму складі групу розвідки і розгородження (ідорвідд, орхр, бойова охорона) та доріжно-мостову групу, безпосередньо забезпечує пересування військ маршруті. Під час переслідування противника або просування у глибині його оборони ЗЗР рухається за підрозділами розвідки з можливим випередженням голови колони на 1-2 години ходу. У випадку, якщо підрозділи охорони зустріли противника, що переважає силою, то вперед виходять підрозділи першого ешелону, розгортаються і під прикриттям охорони атакують противника. За цих умов ЗЗР виконує свої завдання, пересуваючись за підрозділами першого ешелону. При цьому шлях готується для підрозділів другого ешелону або резерву, артилерії, підрозділів ППО, пунктів управління, а також для забезпечення підвозу і евакуації.

Основи інженерно-технічного забезпечення.

Інженерно-технічне забезпечення є видом технічного забезпечення. Воно має за мету забезпечення частин та підрозділів військ засобами інженерного озброєння, підтримування їх у справному (здатному до застосування) стані і постійній готовності до використання, забезпечення їх надійної роботи, швидке відновлення у випадку виходу з ладу.

Основними заходами інженерно-технічного забезпечення є:

- укомплектування військ засобами інженерного озброєння і організація їх засвоєння особовим складом;

- підтримування засобів інженерного озброєння у справному (здатному до роботи) стані і постійній готовності до використання;

- організація правильної експлуатації засобів інженерного озброєння і забезпечення їх надійної роботи;

- відновлення засобів інженерного озброєння у випадку їх виходу з ладу;

- керування силами й засобами інженерно-технічного забезпечення;

- забезпечення частин та підрозділів технічною документацією.

Особлива увага приділяється постійному поповненню військових запасів інженерного майна (у першу чергу - інженерних боєприпасів). Своєчасному забезпеченню військ засобами для фортифікаційного обладнання, влаштування загороджень і маскування.

Завдання інженерно-технічного забезпечення виконуються особовим складом всіх частин і підрозділів інженерних військ, а також силами й засобами частин та підрозділів інженерно-технічного забезпечення (інженерні склади, склади, ремонтні та ремонтно-відновлювальні підрозділи інженерних військ). До виконання завдань інженерно-технічного забезпечення можуть також залучатися підприємства місцевої промисловості.

Інженерно-технічне забезпечення організується і здійснюється на підставі рішення командира з‘єднання (частини), розпорядження вищого штабу й указівок старшого інженерного начальника у тісній взаємодії з автотехнічним, танко-технічним та іншими видами технічного забезпечення, а також і з тиловим забезпеченням.

Заходи щодо інженерно-технічного забезпечення узгоджуються: з питань підвезення частинам (підрозділам) засобів інженерного озброєння, зберігання їх на складах частини (підрозділу), розташування і переміщення частин (підрозділів) інженерно-технічного забезпечення, їх захисту від ЗМУ, охорони та оборони – із заступником командира з‘єднання (частини) з тилу; з питань технічного обслуговування й відновлювання засобів інженерного озброєння – із заступником командира з‘єднання (частини) з озброєння.

Успіх інженерно-технічного забезпечення досягається:

- чітким плануванням і правильною його організацією;

- правильним визначенням по-третє військ у засобах інженерного озброєння;

- своєчасним поповненням частин (підрозділів) засобами інженерного озброєння;

- зосередженні основних зусиль на вирішенні головних завдань;

- постійною готовністю до роботи, високою підготовкою та злагодженістю частин та підрозділів інженерно-технічного забезпечення;

- максимальним використанням місцевих ресурсів;

- знанням особовим складом частин та підрозділів засобів інженерного озброєння, майстернім володінням ними й підтриманням їх у постійній бойовій готовності;

- своєчасним переміщенням і розгортанням частин та підрозділів інженерно-технічного забезпечення і гнучким маневруванням ними в ході бою;

- відновленням у стислі терміни засобів інженерного озброєння;

- постійним проведенням заходів щодо захисту від ЗМУ та інших сучасних засобів ураження, охороні та обороні частин та підрозділів інженерно-технічного забезпечення й надійним керуванням ними.

У загальновійськовому з’єднанні (частині), частині спеціальних військ організується технічне забезпечення, яке містить хіміко-технічне, автотехічне, інженерно-технічне, а також інші види технічного забезпечення.

Керування технічним забезпеченням командир здійснює особисто, через штаб, своїх заступників з озброєння (технічної частини) та з тилу (постачання) і через підпорядкованих йому начальників служб, шляхом віддачі наказів, розпоряджень і вказівок.

Безпосереднім організатором інженерно-технічного та інших видів технічного забезпечення по підлеглим службам є заступник командира з‘єднання (частини) з озброєння (технічної частини). Він із залученням начальників служб розробляє план технічного забезпечення з‘єднання (частини) на карті з пояснювальною запискою до нього.

Цим документом розглядаються усі питання, що пов’язані з інженерно-технічним забезпеченням з’єднання (частини), в тому числі:

- місця розташування підрозділів інженерно-технічного забезпечення, маршрути і терміни їх переміщення;

- місця і терміни розгортання ЗППМ;

- сили і засоби старшого начальника, які виконують завдання інженерно-технічного забезпечення в інтересах з‘єднання (частини);

- наявність, витрата (вихід з ладу) й надходження засобів інженерного озброєння, забезпеченість ними з‘єднання (частини), розподіл по підрозділах і по завданнях;

- порядок, терміни і обсяг отримування з‘єднанням (частиною) необхідних засобів інженерного озброєння, потреба у транспортних засобах;

План технічного забезпечення узгоджується із заступником командира з тилу (постачання), підписується начальником штабу і заступником командира з озброєння (технічної частини). Після цього він затверджується командиром з‘єднання (частини). До підрозділів завдання з інженерно-технічного забезпечення доводяться усними або письмовими розпорядженнями, в яких надаються всі необхідні відомості.

Частини (підрозділи) спеціальних військ забезпечуються засобами інженерного озброєння за розпорядженням начальника інженерної служби бригади (армійського корпусу) на основі рішення командира і відповідно з планом інженерного забезпечення.

Види і кількість засобів інженерного озброєння, які положено мати з‘єднанню, частині, (підрозділу), визначаються їх штатами, табелями, нормами постачання і вказівками командира з‘єднання (частини), старшого інженерного начальника щодо розмірів їх запасів та витрати.

Всі засоби інженерного озброєння, що знаходяться в з‘єднанні (частині) військ РХБ захисту, а також такі, що надходять у плановому порядку, заготовлюються власними силами і трофейні, підлягають обліку. Засоби інженерного озброєння повинні використовуватись тільки за прямим призначенням, з дотримуванням норм і правил, що забезпечують їх надійну роботу в будь-яких умовах обстановки.

Засоби інженерного озброєння, які втрачені в ході бойових дій, витрачені під час виконання бойових завдань, а також такі, що стали непридатними до застосування у результаті зносу або пошкоджень, списується з обліку встановленим порядком. Після списання більшість засобів інженерного озброєння повинна здаватись, за відповідними документами, на склади або в ремонтні та ремонтно-відновлювальні підрозділи інженерних військ, де проводиться їх розбирання.

Отримані в результаті розбирання засобів інженерного озброєння і механізмів вузли, деталі, комплектуючі вироби й матеріали, які можливо в подальшому використовувати для ремонту чи відновлювання ЗІО, беруться на облік.

З метою безперебійного забезпечення військ інженерними боєприпасами і майном у центрі, армійському корпусі (бригаді) створюються у встановлених розмірах військові запаси. Вони утримуються і перевозяться в частинах (підрозділах) матеріального забезпечення відповідних військових ланок, а також у бойових та інших машинах, при озброєнні й особовому складі, в ремонтних частинах та підрозділах. Залежно від обстановки розпорядженням старшого командира (начальника) можуть створюватись додаткові запаси інженерних боєприпасів і майна. Розміри і місця зберігання додаткових запасів визначаються залежно від завдань, що виконуються й умов обстановки.

Військові запаси розподіляються на витратну частину і недоторканий запас, якій витрачається з дозволу командира з‘єднання (частини), а у невідкладних випадках,- із дозволу командира підрозділу з наступною доповіддю про це старшому командиру (начальнику). Поповнюються військові запаси по мірі їх витрачання.

Підвезення частинам (підрозділам) інженерного майна планується і організовується заступником командира бригади з тилу на підставі замовлень відповідних командирів за номенклатурою, розмірами та строками. Начальник інженерної служби відповідає за своєчасну підготовку вантажів до перевезення та їх відправку за призначенням.

Висновок: виконання різноманітних завдань інженерного забезпечення переслідує цілу низку цілей, по-перше надає підрозділам необхідний захист від сучасних і різноманітних засобів ураження противника; по-друге надає можливість створювати військам необхідні умови для своєчасного і прихованого висування, розгортання, маневру і успішного ведення бойових дій; по-третє, ускладнює дії підрозділів противника і шляхом застосування інженерних боєприпасів сприяє нанесенню противнику значних втрат.