Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики

Наукова дисципліна – Історія Політичних Вчень

Реферат на тему:

Концепція солідаризму Е.Дюркгейма

Консультант: Л. А. Вовчук

Виконавці: студенти 191 гр.

Корольчук Ксенія

Крутікова Оксана

Лебідь Валерія

Лучко Діана

Зміст

Вступ 3

Розділ І 4

1.1 Соціологія Дюркгейма 4

1.2 Соціальна солідарність 7

Розділ ІІ 9

2.1 Основні типи та причини суїциду 9

2.2 Напрямки профілактики суїциду 12

Висновки 16

Список використаної літератури 18

Вступ

Еміль Дюркгейм – один з найвідоміших французьких соціологів та суспільних мислителів кінця 19 – початку 20 ст. Порушував у своїх працях актуальні й до сього часу проблеми. Такі як: проблеми відносин між окремим індивідом та колективом, місце та роль людської солідарності у сучасному суспільстві, вирізняючи механічну та органічну. Також визначав види та причини суїциду.

Зокрема, це вчення є найбільш корисним саме у сьогоденному світі, повному стресів та навантажень, суспільстві в якому кожен індивід намагається відділитися від свого колективу, втрачаючи солідарність.

Саме це на думку сучасних вчених є найпоширенішим чинником, який веде індивіда до психічних розладів, які в подальшому стають причиною самогубств.

Об’єкт

Дослідження наукової творчості Еміля Дюркгейма.

Предмет

Соціологія суїциду та дослідження проблеми взаємовідносин між індивідом та колективом (або суспільством) у творчості Еміля Дюркгейма кінця 19-початку 20 ст.

Мета

Деталізувати та дослідити причини виникнення суїциду та відслідкувати причини утворення солідарності між кількома особами.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Прослідкувати формування соціологічних поглядів Е. Дюркгейма

2. Визначити типи самогубств за Е.Дюркгеймом

3. Визначити причина самогубств за Е.Дюркгеймом

Розділ і

1.1 Соціологія Дюркгейма

Еміль Дюркгейм (1858-1917) - засновник французької соціологічної школи. Він практично першим спробував теоретично обгрунтувати і виділити специфічний предмет наукового вивчення соціології - «соціальну сферу». Ним розроблені методологія і методи соціологічних досліджень, що дозволило підвести під соціологічну науку базу емпіричних досліджень і акцентувати увагу на її прикладному характері. Цьому, зокрема, присвячена його робота «Правила соціологічного методу» (1895), в російській перекладі - «Метод соціології» (1899). Про це свідчить його фундаментальна праця «Самогубство. Соціологічний етюд »(1897, російський переклад здійснено в 1912).¹

Пояснення соціального життя потрібно шукати в природі самого суспільства, вважав Дюркгейм. Вимога «пояснювати соціальне соціальним» - по суті девіз його соціологічної школи.

Соціологія - це наука про соціальні факти, під якими він розумів насамперед політичні, правові, моральні, релігійні та інші норми, цінності, ідеї, що виробляються колективною свідомістю і що роблять на окремого індивіда примусове вплив, тобто змушують кожного діяти відповідно до цих фактами .²

Іншими словами, кінцевими причинами соціальних змін, згідно Дюркгейму, виступають ідеї та духовні цінності людей, які вони реалізують на практиці. По суті Дюркгейм, як і Конт, поділяє ту точку зору, що не суспільне буття визначає суспільну свідомість, як стверджував Маркс, а суспільна свідомість визначає суспільне буття.

Разом з тим Дюркгейму був чужий так званий однолінійний еволюціонізм «хрещеного батька» соціології Конта, який той проголосив в рамках свого Закону трьох стадій.

«Людство одночасно пішло різними шляхами і, отже: доктрина, принципово яким стверджується, що воно завжди і всюди переслідує одну і ту ж мету, базується на завідомо помилковому постулаті».

Важливе значення в соціології Дюркгейма мало трактування суспільства як моральної реальності. Саме тому він вважав, що політичні революції - це криваві театральні дійства, які мало що змінюють в соціальних системах. Для того щоб політичні зміни викликали зміни соціальні, перші повинні торкнутися глибинні моральні цінності й устремління суспільства.

Хоча Дюркгейм відчував на собі вплив биоорганического напрямки (Спенсера та ін.), Його соціологія в цілому була спрямована проти біологічних і психологічних інтерпретацій соціального життя: індивідуалізму Спенсера він протиставив ідею «колективності» як головної ознаки соціальності.

Дюркгейм оскаржував і позицію марксизму в сенсі неправомочність економічного редукціонізму, тобто зведення усього соціального процесу до економічного основи. На його думку, економічний фактор - чи не найважливіший або не завжди такий, а конфлікт робочого класу та підприємництва - не така вже суттєва риса капіталістичного суспільства, а факт погану організацію.

На відміну від Вебера, він вважав, що суспільство - це надіндивідуальних буття, існування і закономірності якого не залежать від дій окремих індивідів. Об'єднуючись в групи, люди відразу починають підкорятися правилам і нормам, які він назвав «колективною свідомістю». А з'єднання загального, «колективного», який із закономірного, але пов'язаного з індивідуальним, - «соціальним фактом».

Дюркгейм велику увагу приділяв вивченню форм і видів поведінки, що відхиляється від загальноприйнятих правил і норм. Введений ним в науковий ужиток термін «аномія» дозволяє пояснити причини поведінки, дефектів соціальних норм і докладно класифікувати типи такої поведінки.

Вчення про суспільство Дюркгейма лягло в основу багатьох сучасних соціологічних теорій, і насамперед - структурно- функціонал ьного аналізу.

В якості узагальнюючого поняття, яке виражає основні принципи теорії та методології соціології Дюркгейма, виступає «соціологізм».

При цьому розрізняють два аспекти цього поняття:

онтологічний (вчення про буття, про найбільш загальні закони буття): а) соціальна реальність така ж грунтовна, «реальна», як і інші види реальності (біологічна, психологічна, економічна), а тому - розвивається відповідно до певних законів; б) суспільство - реальність особливого роду, а значить, автономна від інших реальностей;

методологічний (витікає з онтологічного): а) оскільки соціологія - частина природи, то соціологія в методологічному плані подібна науці про природу, тобто пізнавальною метою має бути дослідження стійких причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей; б) «соціальні факти» слід враховувати як речі (об'єктивні реальності).

Центральна соціологічна ідея вчення Дюркгейма - ідея суспільної солідарності. Відштовхуючись від двох типів суспільства - традиційного і сучасного, він виділяє два типи соціальної солідарності:

механічна соціальна солідарність притаманна традиційному суспільству. Вона грунтувалася на нерозвиненості і схожості складових суспільство моделей. Індивід тут не належав собі: «Я - це тільки МИ». Соціальне примус виражалося в репресивних заходах;

органічна солідарність породжується суспільним поділом праці і заснована на поділі індивідів.

Якщо перша припускає поглинання індивіда колективом, то друга передбачає розвиток особистості, засноване на розподілі праці.

Таким чином, розподіл праці виступає джерелом соціальної солідарності, а наявність проблем і конфліктів у сучасному суспільстві пояснюється вченим як просте відхилення від норм, викликане недостатньою відрегульованістю відносин між головними класами суспільства.³