Департамент освіти і науки

Київської обласної державної адміністрації

Комунальний заклад

“Білоцерківський гуманітарно-педагогічний коледж”

ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ПРАКТИЧНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК СКЛАДАТИ ТВОРИ ТА ПЕРЕКАЗИ

Курсова робота з

методики викладання української мови

студентки 4 курсу групи 42 ПО(а)

Петрик Ольги Михайлівни

Керівник: Корчинська Наталія Юріївна

Біла Церква – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….		3
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО - ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ……………………………………………………………………………		6
Особливості розвитку мовленнєвої діяльності учнів початкових класів на уроках української мови……………………………………...		6
Переказ – один із ефективних шляхів розвитку мислення і мовлення молодших школярів……………………………………………………...		10
Твір як одна з головних форм роботи з розвитку мовлення у початкових класах ………………………………………………………		13
РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ПРАКТИЧНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК СКЛАДАТИ ТВОРИ ТА ПЕРЕКАЗИ…………………………...		17
2.1. Система завдань, спрямованих на розвиток комунікативних умінь молодших школярів при проведенні підготовчої роботи до написання творів та переказів…………………………………………………………		17
2.2. Складання поширеного малюнкового плану – ефективний спосіб відтворення логічної послідовності тексту…………………………….		23
2.3. Вивчення особливостей текстів різних стилів мовлення методом тренувальних вправ ………………………………………………………		24
2.4. Формування в молодших школярів умінь редагувати зв’язні висловлюваннята здійснювати самоперевірку………………………….		28
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….		32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………		34
ДОДАТКИ………………………………………………………………………		36

ВСТУП

Висока культура усного й писемного мовлення – невід’ємна риса всебічно розвиненої, освіченої особистості. Зв’язне мовлення, багатий та активний словниковий запас, його точність і виразність – важливі показники високого рівня культури людини, її професійної майстерності.

Мовлення - важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі і засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні - вміння говорити правильно, красиво, логічно.

Розвиток зв'язного мовлення - провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. У пояснювальній записці до Програми з української мови зазначено: «Мовленнєва змістова лінія, яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватись мовою як засобом спілкування, пізнавання, впливу». [3; с. 2]

Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, однак значно важливішим завданням є розвиток уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності.

Сучасна концепція мовної освіти висуває на перший план завдання української мови як навчального предмета — навчити користуватися мовними засобами при сприйнятті (слуханні і читанні) та створенні (говорінні й письмі) висловлювань у різних сферах спілкування.

Пізнавальна діяльність учня на уроці сприяє розвитку зв’язного мовлення, мислення, уваги, сприйняття.

Розвиток усіх пізнавальних процесів не виключає домінуючого значення центрального компонента пізнавальної діяльності – розвитку зв’язного мовлення. Саме розвиток мовлення визначає інтелектуальний рівень учнів, їх перехід на вищий ступінь розумового розвитку.

Свого часу проблемі розвитку зв’язного мовлення приділяв велику увагу К.Д.Ушинський, який справедливо стверджував, що бідність словника школяра породжує одноманітність мовлення і робить його незрозумілим для слухачів. [21; с. 125]

Розвиток зв'язного мовлення учнів В.О.Сухомлинський розглядав як невід'ємну складову навчання рідної мови в школі. Основна мета розвитку мовлення — озброїти учнів умінням правильно, з дотриманням високої мовленнєвої культури зв'язно висловлювати свої думки як в усній, так і писемній формах, тобто розвивати у них природну комунікативну здатність, формувати, поліпшувати й удосконалювати їхнє мовлення. Для досягнення цієї мети необхідно постійно працювати над усіма основними компонентами мовлення: звуком, словом, словосполученням, реченням,текстом.

Ця тема не могла залишитись поза увагою психологів. Саме завдяки працям вчених психологів П.П.Богонського, Д.Б.Ельконіна, Л.С.Виготського, Л.Ф.Войтко, О.Р.Лурії, С.Л.Рубінштейна утворилося психологічне підґрунтя навчання молодших школярів зв’язному мовленню.

Найголовнішим завданням уроків розвитку зв’язного мовлення є формування у молодших школярів мовленнєвих умінь, розвиток орфографічної та орфоепічної грамотності, удосконалення усного і писемного мовлення.

Оскільки уміння чітко, логічно, послідовно, грамотно висловлювати власні думки, вести діалог, складати розповідь на визначену тему є необхідним для розвитку кожної особистості, то це і спричинило вибір теми курсової роботи «Формування в учнів практичних умінь і навичок складати твори та перекази».

Об'єктом дослідження курсової роботи є практичні уміння й навички складати твори та перекази.

Предмет дослідження – процес формування практичних умінь і навичок складати твори та перекази.

Мета дослідження – проаналізувати систему роботу над творами і переказом, з’ясувати ефективні шляхи формування практичних умінь складати твори, перекази.

Об'єкт, предмет та мета дослідження обумовили такі завдання:

• з’ясувати та проаналізувати науково-теоретичні засади розвитку мовлення молодших школярів на уроках української мови;

• розглянути систему методів і прийомів навчання складати твори, перекази;

• теоретично обґрунтувати й експериментально апробувати методику формування практичних умінь і навичок складати твори та перекази у процесі навчання.

Методи дослідження:

• теоретичні: аналіз наукової, психолого-педагогічної, методичної літератури з обраної проблеми, індукція та дедукція, порівняння, класифікація, абстрагування, конкретизація, систематизація, узагальнення.

• емпіричні: педагогічне спостереження; усне опитування: бесіда; педагогічний експеримент, узагальнення незалежних характеристик, аналіз документів і продуктів діяльності, узагальнення передового педагогічного досвіду.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи 59 сторінок, основної частини – 35 сторінок. Для розкриття змісту викладених теоретичних положень та методичних аспектів роботи запропоновано 12 додатків загальним обсягом 24 сторінок.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО - ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ

1. Особливості розвитку мовленнєвої діяльності учнів початкових класів на уроках української мови

Основне завдання сучасної школи — формувати гармонійно розвинуту особистість. Важливим компонентом цього складного і багатогранного процесу є мовленнєвий розвиток дитини, оскільки від вільного володіння словом значною мірою залежить загальний розвиток людини, формування її світогляду, вміння налагоджувати стосунки з іншими людьми, самореалізація в суспільстві. Тому сучасний підхід до вивчення початкового курсу рідної мови висуває як основний принцип його засвоєння всебічний розвиток мовлення учнів. [12; с. 312]

Мовлення — це спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна

діяльність людини. У процесі мовлення за допомогою мовних засобів (слів, словосполучень, речень) реалізується мислення. Мовлення виконує функції спілкування, повідомлення, емоційного самовираження, впливу на інших людей, а для учнів —це ще й засіб успішного навчання в школі.

Розвивати мовлення — означає вчити школярів правильно і доцільно, відповідно до норм літературної мови користуватися всім арсеналом мовних засобів у процесі побудови зв’язних висловлювань. [12; с. 312]

Створення системи розвитку зв'язного мовлення — завдання складне. Необхідно враховувати такі чинники:

1) формування комунікативних умінь:

• осмислення теми і головної думки;

• добір і систематизація матеріалу;

• реалізація задуму;

• удосконалення написаного;

2) оволодіння усною і писемною формою висловлювань;

3) оволодіння типами і стилями мовлення.

Успішне формування мовленнєвих умінь можливе лише за умови систематичної і цілеспрямованої роботи, постійної уваги до цього аспекту навчання. Вирішальну роль у ньому відіграють фактори, які взаємно доповнюються:

1) створення мовного середовища з високим виховним потенціалом;

2) раціональна система навчально-тренувальних вправ;

3) оптимальна система уроків розвитку зв'язного мовлення.

Успішність розвитку мовлення школярів залежить від ряду факторів.

Першим фактором, який впливає на мовленнєвий розвиток учнів, є потреба в спілкуванні, комунікації. Тому в методиці розвитку мовлення мають бутипередбачені ситуації, які визначають мотивацію мовлення, ставлять школяра перед необхідністю правильно висловлюватися, пробуджують у нього інтерес і бажання чимось поділитися, про щось розповісти.

Однак спілкування можливе тільки за допомогою загальноприйнятих знаків,тобто слів, їх сполучень, різних зворотів мовлення. Тому учням потрібно подати зразки мовлення, або створити мовленнєве середовище. Це другий фактор розвитку мовлення школярів. Від мовленнєвого середовища учня значною мірою залежить багатство, різноманітність і правильність його власного мовлення. Мовленнєве середовище — це мовлення батьків, рідних, друзів, фольклор, художня література, радіо й телебачення, кіно й театр, а в школі — мовлення школярів, учителів та інших працівників школи, мова підручників і навчальних посібників. Багатство, точність, змістовність мовлення залежать від збагачення свідомості дитини різними уявленнями і поняттями, від життєвого досвіду школяра, обсягу його знань. Тобто мовлення, розвиваючись, потребує не тільки суто мовного, а й фактичного матеріалу. Учень гарно розповість чи напише про те, що він добре знає. До того ж предмет розмови має бути значущим для нього. Це також важливий фактор розвитку мовлення школярів. [12; с. 312]

Повноцінний мовленнєвий розвиток учнів може забезпечити тільки добре

спланована система роботи над розвитком мовлення, яка чітко дозує матеріал: словник, синтаксичні конструкції, види мовлення, формує вміння будувати зв’язні висловлювання.

Розвиток мовлення дитини — не стихійний процес. Він потребує постійногопедагогічного управління. Щоб керувати мовленнєвим розвитком школярів, учитель повинен чітко усвідомити свої завдання в цьому процесі. Вони полягають у тому, щоб:

а) створити хороше мовленнєве середовище для учнів: сприймання мовленнядорослих, читання книг, відвідування театрів, перегляд фільмів тощо;

б) організувати мовленнєву практику для школярів, тобто створювати на

уроці і в позаурочній діяльності мовленнєві ситуації, які визначають мотивацію власного мовлення учнів, розвивають їхні інтереси, потреби і можливості самостійного мовлення;

в) забезпечити правильне засвоєння учнями достатнього лексичного запасу,граматичних форм, синтаксичних конструкцій, лексико-логічних зв’язків; активізувати вживання слів, утворення форм, побудову конструкцій; забезпечити формування конкретних мовленнєвих умінь;

г) проводити систематичну роботу з розвитку мовлення на різних рівнях (орфоепічному, лексичному, морфологічному, синтаксичному, текстовому), пов’язуючи її з матеріалом, що вивчається на уроках мови, читання;

д) створити в класі атмосферу прагнення до високої культури мовлення.

Виконання зазначених завдань є необхідним фактором успішного розвитку зв’язного мовлення школярів. [12; с. 313]

Розвиток мовлення передбачає формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати і будувати зв’язні висловлювання різних типів і стилів.

Зв’язне висловлювання — це сукупність взаємопов’язаних самостійних речень, об’єднаних спільним предметом мовлення (темою) і головною думкою за допомогою мовних (лексичних, граматичних і інтонаційних) засобів.

Зв’язне мовлення у своїх розвинених формах потребує підготовки, яка полягає у попередньому продумуванні його змісту, чіткому його плануванні та відповідному словесному оформленні.

Процес побудови зв’язного висловлювання починається з авторського задуму, який народжується з певних мотивів спілкування. У мовця виникає бажання, потреба розповісти про якісь події, довести своє твердження, описати суттєві ознаки явищ дійсності, які він сприймає. З огляду на певну мету і ситуацію мовлення викристалізовується намір: про що скажу (напишу), як, з якою метою. [12; с. 316]

На цьому етапі в мовця виникають об’єктивні труднощі. Пізнаючи предметинавколишньої дійсності, його свідомість сприймає їх цілісно. Щоб передати послідовно думки про предмет, який він сприймає, необхідно вичленити його ознаки в їх взаємозв’язках; визначити, які з них головні, підпорядкувати їм другорядні, що уточнюють, пояснюють думку. З цією метою автор обмірковує попередній план розгортання задуму. Визначає, з чого розпочне висловлювання, в якій послідовності розкриє його тему, потім обдумує висновки і кінцівку. Цей план спочатку схематичний, не розгорнутий у деталях. У ході побудови висловлювання він уточнюється, змінюється.

Дуже важливо, щоб мовець зумів передати складну залежність ознак предмета і думки про нього відповідними мовними засобами. Виклад мовця має бути таким виразним і чітким, щоб той, до кого звернене його мовлення, міг одержати точне уявлення про предмет розмови. Інакше кажучи, під час побудови висловлювання виникає необхідність поставити себе на місце адресата мовлення, чітко уявити хід його думки, тобто здійснити випереджувальний синтез свого тексту. Урахування автором оцінок тих, хто слухає або читає висловлювання, допомагає йому здійснити свій задум. Орієнтування на адресата мовлення — це зворотний зв’язок, критика власного тексту.

Система робіт з розвитку зв'язного мовлення визначається насамперед програмою і має вибудовуватися відповідно до основних принципів дидактики. Важливо, щоб був узятий до уваги принцип переходу від простого до складного з урахуванням психолого-вікових та пізнавальних особливостей школярів, який забезпечить оптимальність у визначенні типів, видів, тематики робіт із мовленнєвої діяльності.