Пороги і водоспади

Пороги – це тверді породи, які перегороджують русло. На гірських річках багато порогів, на рівнинних річках у місцях, де є пороги – течія швидка.

На крутих і високих уступах утворюються водоспади. Порожисті річки є великими перешкодами для судноплавства. Найбільші водоспади на Землі: найвищий водоспад – Анхель (1054 м у Південній Америці), водоспад Вікторія на річці Замбезі (Африка) має висоту падіння води 120 м при ширині 1800 м, водоспад Ігуасу на річці Ігуасу (Південна Америка) має висоту 800 м при ширині потоку до 2700 м., Ніагарський – на річці Ніагара (Південна Америка) падає з висоти 51 м двома потоками при ширині понад 1200 м. Його шум чути на відстані 25 км, а поблизу відчувається таке ревіння, що заглушає людський голос. Слово «Ніагара» означає «гуркітлива вода».

Озера і болота

Озера – це значні природні заглибини, заповнені водою і оточені з усіх сторін сушею, які не мають зв’язку з морем (замкнена природна западина).

Два відсотки суші складають озера. Найбільше озеро в світі – Каспійське, найглибше – Байкал (1620 м). Значення озер: транспортні шляхи, водопостачання, місце вилову риби та добування корисних копалин. За характером стоку озера поділяються на проточні, стічні і безстічні.

Стічні озера – це ті озера, які мають стік, тобто з них витікають річки.

Проточні озера – це озера, у які впадають численні річки, а витікає одна або іноді кілька річок (Ладозьке, Онезьке, Байкал).

Безстічні озера – ті озера, які не мають стоку (у них річки тільки впадають, але не витікають). До них належить Каспійське, Аральське, Балхаш.

За походженням котловини озера поділяють на тектонічні, вулканічні, льодовикового походження, карстові, загатні, мішаного походження, заплавні.

Тектонічні – утворюються в результаті прогину земних верств або скидів вздовж тріщин земної кори (Байкал, Мічиган, Онтаріо, Танганьїка, Ері).

Котловини озер вулканічного походження є кратерами вулканів заповнених водою (Кроноцьке озеро на Камчатці, озеро Севан у Вірменії).

Котловини озер льодовикового походження утворилися в льодяниковий період, коли материковий лід виорював величезні западини, які заповнювались водою (озера Фінляндії, Канади).

Карстові озера утворились в областях, с кладених вапняками, гіпсом, доломітами (Шацькі).

Загатні озера утворились при сильних землетрусах, горах (Сарезьке на Памірі, Синевір в Карпатах).

Заплавні озера утворюються у заплавах річок. Живлення озер йде за рахунок підземних вод, атмосферних опадів та вод, що впадають в озера з річок.

За складом і кількістю солей, розчинених у воді, розрізняють прісні, солоні та гірко-солоні озера. В прісних озерах солоність води 1⁰/₀₀, солоних – понад 24⁰/₀₀. Проточні і стічні озера є прісними тому, що надходження прісної води більше, ніж витрата. Безстічні озера часто бувають солоними. Вони знаходяться в зонах степів і пустель. До солоних озер належать Ельтон і Баскунчак (Середня Азія), Мертве море (Близький схід), Велике Солоне (Північна Америка), озеро Ван (Туреччина).

При охолодженні поверхневих шарів нижче нуля озеро вкривається льодом (чим більша солоність, ним нижча температура її замерзання).

Озера міліють через наноси, які приносять річки і тимчасові потоки, відкладання решток рослин. Це приводить до утворення боліт.

Болота

Болото – це ділянка поверхні суші, поверхневий шар яких має надмірну вологість.

Болота вкриті вологолюбною рослинністю, мають шар ґрунту не тонший 30 см. Болота поділяються низовинні, верхові, проміжні. Низовинні болота живляться підземними водами, багатими на мінеральні речовини. Такі болота розміщені у зниженнях, які постійно або тимчасово затоплюються водою. Інша назва евтрофні. За формулою низовинні болота є плоскі або увігнуті. Є намивні і ґрунтового живлення. Болота намивного живлення багаті на мінеральні речовини (заплави рік, береги озер). Поширені в зоні помірного клімату (ліс, степ). Трав’яні болота вкриті осокою хвощем, вовчим тілом, пухівкою. Лісові – представлені вільшаником, березняком. Очерет, рогіз в заплавах рік утворюють плавні (Дністер, Дніпро, Дон, Кубань). Болота ґрунтового живлення розміщені на схилах річкових долин, балок, де ґрунтові води виходять на поверхню у вигляді джерел. Для цих боліт характерний потужний покрив мохів.

Верхові (оліготрофні) живляться атмосферними опадами. Розміщені у вологих і помірно прохолодних кліматах, де опади переважають над випаровуванням (лісова та лісостепова зони). Розвиваються на плоских вододілах. Мають потужний шар сфагнових мохів. В центральних частинах болота мох перетворюється в торф.

Перехідні (мезотрофні) займають проміжне положення між верховими і низинними. Живляться частково атмосферними опадами, частково як намивні, частково ґрунтовими водами. Болота займають великі території (10%). Це Полісся, Псковська і Новгородська області Росії, Західний Сибір. Багато боліт у тундрі. У болотах видобувають торф, який іде на опалення і виробництво електроенергії. Торф використовують як азотне добриво.