Підземні води

Підземні води – це води, що знаходяться під землею. Утворюються внаслідок:

• просочування води, яка випала на поверхню;

• конденсації водяної пари з атмосфери;

• остигання магми на глибині.

Ґрунтові води – це підземні води, які залягають близько земної поверхні. Пройшовши крізь водопроникні породи (пісок), підземні води збираються над глиною і кристалічними породами. Там, де водоносний пласт виходить на поверхню, утворюються джерела (їх добре видно вздовж ярів, балок, на схилах горбів).

Джерело – це природний вихід підземної води на поверхню.

Артезіанські води – води, які затиснуті у водоносному пласті між двома водонепроникними верствами, де створюється напір води. Якщо в таких місцях просвердлити свердловини – вода битиме вгору фонтаном. Такі свердловини називають артезіанськими колодязями (назва походить від міста Артуа у Франції, де вперше було побудовано артезіанський колодязь).

Гарячі джерела – це глибинні підземні води, які перебувають під впливом магми (температура близько 90⁰ С). Їх називають термальними водами.

Гейзери – це фонтануючі гарячі джерела. Багато гейзерів є на Камчатці (20), Ісландії, Новій Зеландії, США. Гейзер Великан, що знаходиться на Камчатці, викидає воду на висоту 30 м.

Мінеральні води – це підземні води, які містять розчинені солі. Залежно від хімічного складу мінеральні джерела поділяються на: сірчані (П’ятигорськ, Мацеста); вуглекислі (Кисловодськ); лужно-солоні (Єсентуки); залізисто-лужні (Желєзноводськ). Вони використовуються з лікувальною метою.

Карстові води – підземні води, які розчиняють породи, вилуговують їх і утворюють на глибині порожнини (печери, колодязі, воронки і т.д.)

Карстові райони – Урал, Кавказ, Крим, Тернопільська область. Для карстових районів характерні підземні річки, озера, виходи потужних джерел. У печерах утворюються галереї, гроти – з сталактитами та сталагмітами.

Підземні води – це причина зсувів ґрунту. Складають небезпеку, тому що руйнуються будівлі, гинуть рослини.

РІЧКИ

Річка – це природний постійний водотік у зниженні рельєфу, де є похил.

Річки беруть початок з джерел, озер, боліт, льодовиків.

Річка складається з витоку, русла, гирла.

Виток – місце, де річка бере початок.

Русло – заглиблення, по якому тече річка.

Гирло – місце впадання в іншу річку, озеро, море.

Струмок – це водотік, який не чинить перешкоди пішоходам (не довше 20 км, шириною до трьох метрів). Струмки тимчасові потоки. Вони змінюють рельєф.

Головна річка з усіма притоками складають річкову систему. Притоки є ліві і праві. Головна річка має більше довжину, водність, старший геологічний вік долини. У деяких річках назва «головна» закріпилось історично (притока Міссурі довша від головної річки Міссісіпі).

Найбільші річки світу

Північна Америка – Міссісіпі з Міссурі (6215 км);

Південна Америка – Амазонка (6280 км);

Африка - Ніл (6670 км);

Азія - Об з Іртишем (5410 км)

Янцзи (5520 км)

Європа - Волга (3531 км);

Дунай (2850) км;

Дніпро (2201 км);

Австралія - Муррей (3490 км)

Заплави – місце затоплення річкової долини під час повені.

Басейн – площа, з якої річки дістають живлення.

Вододіл – межа басейнів рік. Лінії вододілів частіше проходять по височинах.

Живлення річок:

• підземні води (джерела);

• атмосфері опади (дощі, сніги);

• льодовики (гірські райони).

Живлення від дощів дістають райони екваторіального, тропічного ф субтропічного поясів (Амазонка, Конго, Ніл, Янцзи). Живлення від танення снігів і льодовиків дістають річки, що беруть початок у горах Крайньої Півночі (Амудар’я, Сирдар’я, Кубань). Живлення від підземних вод – річки північного схилу у посушливому поясі (Тянь-Шань). Мішаного живлення є річки помірного пояса (Дніпро, Волга).

Рівень води в річках залежить від характеру живлення. Найбільший підйом води під час весняної повені (Волга, Єнісей). Амур має два розливи – весняний і літній (мусонні дощі). Літній розлив – у річок крайньої півночі, більшості річок Кавказу і Середньої Азії (танення снігів і льодовиків).