Рельєф дна світового океану

Дно океану нерівне. Там є підвищення і глибокі западини. В рельєфі морського дна виділяють такі елементи:

• материкову обмілину (шельф) – майже горизонтальне продовження материка з глибинами від 0 до 200м ;

• материковий схил – похиле дно (крутість найчастіше 4-7⁰, рідко 13-14⁰, 40-45⁰ – у Біскайській затоці (з глибиною до 2500 м);

• ложе океану – глибини до 6000 тис.м;

• глибоководні западини – глибини понад 6000 тис. м, ¾ Світового океану мають глибини 300-6000 м, тобто належать до ложе океану.

Центральні частини всіх океанів підвищені. Деякі з них – Атлантичний та Північний Льодовитий мають характер гірських хребтів. Найглибші западини розміщуються на окраїнах океанів (біля материків або острівних гряд).

В Атлантичному океані найглибша западина – Пуерто-Ріко (8385 м.)

В Тихому океані – Маріанський жолоб (11022м).

В Індійському океані – біля західного узбережжя Австралії (8047 м.)

У Північному Льодовитому океані найбільші глибини виявлено між Гренландією і Скандинавським півостровом (5449 м).

Літоральна частина – це мілка берегова частина моря, прибережна смуга якого осушується під час відпливу.

Абісальна область – це морське дно завглибшки 2000 м і більше. Глибини дня вимірюються при допомозі лота або ехолота (звукового лота).

У воді звук за одну секунду проходить 1500 м.

Рельєф дна зображають на картах лініями однакових глибин – ізобатами та різними тонами блакитної та синьої фарби. Цифри на карті вказують глибину окремих точок. Найглибшим є Тихий океан (середня глибина 4300 м, там є найглибші западини). Наймілкішим – Північний Льодовитий (середня глибина 1205 м). Атлантичний та Індійський океани за глибиною майже однакові.

Моря, затоки, протоки

Моря – частини океанів більш, чи менш відокремлені від них сушею, підводними порогами, підняття дна (наприклад: Баренцове – частина Північного Льодовитого океанів, Балтійське – частина Атлантичного, Берингове – частина Тихого, Червоне – Індійського).

Моря мають свій режим (солоність, температуру, течії). Залежно від положення моря поділяють на міжматерикові, внутрішньоматерикові, окраїнні та міжострівні.

Окраїнні – моря, які неглибоко заходять у сушу (моря Північного Льодовитого океану – Баренцове, Карське, Чукотське, море Лаптевих).

Внутрішньоматерикові – моря, які далеко заходять у сушу і сполучаються з океанами протоками (Чорне, Балтійське, Азовське, Мармурове).

Міжматерикові - моря, які знаходяться між материками (Середземне, Червоне, Карибське).

Міжострівні – моря, які оточені більш-менш тісним кільцем островів, пороги між якими перешкоджають вільному водообміну цих морів з прилеглими частинами океану (Яванське, море Банда).

Затоки – це частина океану, моря, або озера, яка заходить у сушу, поступово звужується і міліє.

Невеликі затоки називають бухтами. Глибокі, звивисті, довгі затоки з стрімкими берегами називають фіордами. Великі відкриті затоки часто більші своїми розмірами від морів (Біскайська, Гвінейська, Бенгальська, Гудзонова, Мексиканська, Перська). Проте історично так сталося, що їх називають затоками, хоч своїм характером вони не відрізняються від океану.

Протоки – це водні простори, які з’єднують моря з Світовим океаном (Гібралтарська, Босфорська, Дарданелли і т.д.).