Ідея для вихідних: сімейна фотосесія

Гаряче літо вже майже закінчилося, проте попереду ще будуть теплі вересневі дні (принаймні так обіцяють синоптики). Здається, що все вже зроблено: проведена відпустка, зібраний вражай, діти готові до школи… А чи часто ви відпочивали всією родиною, при цьому відображаючи всі радісні моменти на фото? Мова йде про сімейну фотосесію.

Родинні фото завжди відзначаються особливою атмосферою та енергетикою. Насичені, яскраві, емоційні та зворушливі притягують своєю щирістю. Ці фото – шматочок сімейного щастя, любові і тепла стосунків між близькими. Сяйво посмішок, ніжні обійми, непідробне щастя на обличчі та сльози радості – це те, без чого ми не уявляємо сімейний фотоальбом.

Задумайтеся: чого вам коштує організувати таку фотосесію? Необхідно лише зібратися родиною та знайти фотографа. Разом вже легше визначитися з іншими деталями, наприклад, місцем. Для цього не обов’язково йти до різних професійних студій, можна обрати улюблений парк, берег річки чи домашню гостинну. Головне, щоб природа була на вашому боці: сонячне світло надасть вашим фото привітності і теплої атмосфери.

Гарний фотограф допоможе вам із сценарієм та задумкою: можливо, це буде пікнік на природі, прогулянка містом чи сімейні посиденьки в затишному кафе. Щоб склалося враження дружної і гармонійної сім’ї, необхідно подбати про одяг. Він повинен підходити по стилю та кольорах для всіх членів родини. Стильно і ефектно будуть виглядати схожі наряди для тата і сина, мами і доньки, проте універсальним варіантом, який знайдеться в кожного, є джинси та кольорові футболки. До речі, живі квіти та домашні улюбленці нададуть вашим фото родзинки – мамині троянди та вірний Барбос залишаться в альбомі.

Збираючись на фотосесію, ви не помилитеся, якщо візьмете з собою напої (чай, сік або компот) і легкий перекус. І дорослі, і діти будуть раді відволіктися на перерву. Бублики, яблука та інші смаколики збережуть гарний настрій не тільки дітлахам, а й старшим.

І, мабуть, найголовніше: в жодному випадку не сваріться з рідними перед фотозйомкою (хоча лайка не бажана будь-коли)! Готуйтеся до цього дня як до свята. Повірте, це чудова розвага для дітей і дорослих. Будьте собою, не соромтеся проявляти свої почуття, даруйте рідним тепло і турботу. Сімейна фотосесія – це цінний подарунок на пам'ять про дні, прожиті разом.

Незалежність України: спроба перезавантаження

Для нас «незалежність» завжди була абстрактним поняттям: право держави на самостійність у прийнятті економічних та політичних рішень або простіше – окрема країна, тому і незалежна від інших. І лише зараз, коли відбувається наступ на нашу незалежність, це поняття набуло цілком конкретного змісту, з документів воно перенеслося у нашу свідомість.

Виявляється, щоб бути самостійною країною не достатньо ухвалити закон. Лише на 23-му році існування Нової України ми дізналися про страшну ціну, яку треба сплатити за справжню, а не паперову незалежність, це – сльози і кров. Впродовж останніх місяців безмежного горя і втрат відбувається становлення нашої соборності. Ми ведемо боротьбу, щоб нарешті відірватися від імперії і поставити на цьому жирну крапку.

На жаль, ми вже маємо значну кількість жертв цієї неоголошеної війни. Це «Небесна сотня» (цілком умовна назва загиблих повстанців на Майдані, бо їх за неофіційними даними далеко більше, ніж 100) і ті, що віддали своє життя під час виконання Антитерористичної операції на сході (на сьогодні це 722 військових). Серед них близько 16 осіб наші земляки. Розпочав цей кривавий відлік Братушка Олексій Сергійович, відтепер почесний громадянин Сум. У 2004 брав участь у Помаранчевій революції, а через 10 років 18 лютого знову вирушив до столиці, зі словами, що «не може сидіти вдома, коли вирішується доля країни». Через 2 дні після приїзду на 38 році його життя обірвалося від снайперської кулі, яка поцілила в серце, що щиро вболівало за Україну. Вдома в Олексія залишилася мама-інвалід, дружина, 1 3-річна донька і син, з яким тато побув лише один тиждень.

За волею долі серед загиблих є 5 охтирчан. 14 липня біля села Дмитрівка Донецької області під час виконання військових обов’язків загинув командир роти забезпечення руху інженерно-дорожнього батальйону, капітан Саліпа Сергій Дмитрович. Йому було лише 28 років, проте за бездоганну військову службу отримав медалі та нагороди високого рівня. Колись він говорив, що «мріє загинути героєм, щоб ним пишалися діти». У Сергія залишилася дружина та двоє 6-річних хлопчиків, для яких тато залишиться прикладом.

5 серпня всі небайдужі прощалися з молодшим сержантом Кутовим Вадимом Борисовичем, який загинув під час артилерійського обстрілу. Через місяць йому мало виповнитися 28 років. Вдома у нього залишилися двоє діток та дружина. Вже 9 серпня Охтирку вразила ще одна лиховісна новина – в с. Степанівка Шахтарського району Донецької області під смертельний танковий обстріл потрапив старший солдат, 30-річний Білан Руслан Миколайович. Без батька залишилися син і донька, які, безумовно, будуть плекати пам'ять про нього.

В ім’я Батьківщини 20 серпня віддав своє життя майор Бірюк Олег Миколайович 1976 р.н. Сталося це в районі с. Георгієвка Лутугінського району Луганської області. В результаті бойової операції на вертольоті Мі-24 він встиг знищити танк, який рухався в складі колони російської техніки, після чого був збитий засобами протиповітряного захисту супротивника. Вже наступного дня у віці 25 років загинув Вербицький Олексій Миколайович під час обстрілу вогневих позицій в районі населеного пункту Старогнатівка Донецької області. В цей час Олексій знаходився в кабіні автомобіля в якості чергового машини. Перед пораненням він встиг витягнути з машини свого товариша. Уламок пошкодив загиблому артерію і в результаті швидкої втрати крові він помер.

В боротьбі за свободу і незалежність України трагічно помер уродженець м. Шостка Кондратенко Василь Олексійович. Солдат ніс службу в аеромобільній бригаді. Втрата сталася 17 серпня під час штурму блок-посту в м. Ясинувата Донецької області. В 26-річного військового саме в цей день було свято – два роки з дня весілля. Василь зателефонував дружині, привітав її, а у другий половині дня був запеклий бій, в якому він отримав смертельне поранення.

Серед загиблих в зоні АТО є і роменчани. Не доживши кілька днів до свого 31-річчя загинув у м. Горлівка артилерист Руднєв Андрій. Без батька залишилася 4-річна донька. Життя ще зовсім юного 22-річного Приходька Олексія Олеговича обірвалося 24 червня під час оголошеного Президентом П. Порошенком перемир’ям. Трагедія сталася у м. Червонопартизанськ. Ще однією жертвою російської агресії став Симоненко Дмитро, загинувши 31 липня. Він був сержантом, водієм-керівником взводу десантного забезпечення. Боєць прожив лише 24 роки…

Заради того, щоб нами було мирне небо, пролили свою кров і військові з Буринщини. Старший лейтенант Коробенков Олексій загинув 28 липня. Сталося це під час обстрілів реактивними системами залпового вогню БМ-21 «Град», які здійснював противник. Згодом 30 липня у бою під Савур-Могилою загинув 24-річний офіцер Карабенков Сергій. 18 серпня в Старобешевському районі Донецької області перестало битися серце ще одного нашого земляка. Командир реактивної батареї 93-ої окремої механізованої бригади 36-річний капітан Юрій Лавошник загинув під час зіткнення з бойовиками, звільняючи смт Старобешево. Вдома його чекали дружина, 15-річний син та 2-річна донька. Ці герої, як і сотні інших віддали своє життя за світле майбутнє нашої держави.

Печальні вісті надходять і до обласного центру. «11 липня командир знову, тепер востаннє, прийняв вогонь на себе, тим самим урятувавши три десятки життів підлеглих і товаришів по зброї», – зі сльозами на очах казали побратими Ткаченка Олександра Григоровича, уродженця Глухівщини. 44-річний майор міліції підірвався на протитанковій міні в м.Сіверськ. Поховали Олександра на Центральному кладовищі на Алеї Почесних громадян Сум.

Савченко Максим Сергійович в бойових діях на сході брав участь 4 місяці. Старший лейтенант 95-ї десантної бригади загинув 19 липня під Лисичанськом, при взятті чергової висоти. 25-річного бійця прошила автоматна черга.

Дуже хочеться, щоб останнім у цьому кривавому списку борців за незалежність був загиблий 20 серпня Кузяков Артем 1980 р.н. До армії він пішов добровольцем ще в травні. Служив у батальйоні Нацгвардії «Донбас». Тепер без батька залишилася 13-річна донечка.

Ми висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих. Біль за втратами цих незламних лицарів поділяє вся країна, а земляки збережуть світлу пам'ять про них. Ось так на 23-му році незалежності ми вкотре мусимо відвойовувати своє право на свободу та захищати цілісність своїх кордонів.

Молодь, відповідаючи на запитання «Чи варта наша держава того, щоб віддати за неї життя?», дають ствердну відповідь. Раніше можна було задуматися, багато що зважити… Це 20 років тому незрозуміло було за що, за кого і навіщо боротися, маючи ілюзію порядку і стабільності, а тепер ми знаємо ворога в обличчя.

Погляди на явище незалежності повністю змінилися. Особливо це усвідомили жителі Донецької та Луганської областей. Цей рік виявився переломним: ми не до кінця осмислювали цінність самостійної держави – у нас було притуплене розуміння незалежності, яке часто зводилося до примітивного «ура-патріотизму». А тепер ми знаємо, що можемо в будь-який момент втратити Україну. Можна навіть відсьогодні вести відлік нового етапу нашої незалежності, коли нація зрозуміла це абсолютно по-новому. Хочу закінчити словами живого класика української літератури Ліни Костенко: «Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те». За все добре і прекрасне треба боротися, це не може бути дарунком долі. Сьогодні, на жаль, ми здобуваємо це ціною людського життя.