Міністерство освіти і науки України

Учбово-методичний комплекс НТУУ «КПІ»

Міжнародний університет фінансів

Кафедра обліку і аудиту

Домашня контрольна робота з предмету: регіональна економіка

(Варіант №2)

Завдання 2 1.    Продуктивні сили країни та їх структура. 2.    Економіка та екологія Вінницької області. 3.    Користуючись даними місцевої періодики, довідниками та інформацією статистичних органів, коротко описати населення певного міста, селища або села. Цей опис може містити інформацію про загальну чисельність населення, його національний, віково-статевий, соціально-економічний склад, зміну чисельності за останні роки, напрямки міграційних потоків, рівень зайнятості тощо.

Виконав: Забайрацький М.І.

(група ПО-21)

Київ 2014

Зміст

1. Продуктивні сили країни та їх структура…………………………	3
2. Економіка та екологія Вінницької області………………………...	7
2.1. Економічні реалії та перспективи Вінницької області…	7
2.2. Екологічні реалії Вінницької області……………………	10
3. Опис населення Вінницької області……………………………….	14

1. Продуктивні сили країни та їх структура

Якщо роз­глядати загальну для всіх суспільно-економічних форма­цій структуру продуктивних сил, то до них належать за­соби виробництва і люди, які володіють виробничим до­свідом і приводять у рух засоби виробництва, а також ви­користовувані людьми сили природи: вітер, вода, сонце та ін. Основною продуктивною силою є людина. Предме­ти праці входять до складу продуктивних сил тією мі­рою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і ви­користовуються як джерела енергії.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил відно­сять також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим еле­ментом продуктивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили — це складна система, що містить ма­теріальні й духовні (за складом), об'єктивні (за характе­ром відтворення і специфікою функцій), суспільні й при­родні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад загалом, як і окремі елементи, постійно збагачуються, на­повнюються якісно новим змістом. На ранніх етапах роз­витку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рівень освіти (сере­дню загальну або середню спеціальну), кваліфікації. Су­часний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робо­чої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організа­торських здібностей, духовних компонентів (схема 1.).

Внаслідок постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функ­ціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі продуктивних сил властиві свої внут­рішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони пере­міщення функцій від особистісних до матеріальних фак­торів виробництва, або закони випереджаючого зростан­ня обсягу уречевленої праці в структурі сукупної праці, відповідності живої й уречевленої праці, переміни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих законів, пройнята внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх зміс­ті. Продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних спо­собів виробництва.

Продуктивні сили — фактори, які забезпечують перетворення ре­човини природи відповідно до потреб людей, створюють матері­альні й духовні блага і визначають зростання продуктивності су­спільної праці.

Оскільки продуктивні сили виражають відношення людини до природи, то однією стороною вони повернуті до сил природи, географічного середовища, а другою — до системи суспільних, насамперед економічних, відно­син, у складі яких виділяють техніко-економічні та соціально-економічні (тобто виробничі) відносини. Звідси випливає ще одна важлива відмінність предмета економіч­ної теорії від політичної економії. Якщо політична еко­номія вивчає виробничі відносини у взаємодії з розвит­ком продуктивних сил, то предмет економічної теорії — більш повний. Крім виробничих відносин, економічна теорія приділяє значну увагу вивченню техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперу­вання, комбінування виробництва, рівня концентрації його та ін.; організаційно-економічних (менеджмент, маркетинг та ін.), що разом з виробничими становлять економічні відносини. Економічна теорія вивчає ефек­тивність техніко-економічних відносин і тому більшою мірою, ніж політична економія, повинна узагальнювати результати дослідження галузевих економік.

 

 

Схема 1. Структура продуктивних сил

Техніко-економічні відносини визначаються рівнем розвитку техніки (звідси й назва — техніко-економічні), вдосконалюються паралельно з нею та іншими елемента­ми продуктивних сил. Вони передбачають відносини об­міну діяльністю між людьми, спеціалізації, кооперуван­ня виробництва тощо й у своїй діалектичній взаємодії формують суспільний характер виробництва, є матері­ально-речовою формою розвитку системи продуктивних сил. Остання займає проміжну позицію між продуктив­ними силами і виробничими відносинами, надає ціліснос­ті системі продуктивних сил. У діалектичній єдності з продуктивними силами вона утворює технологічний спо­сіб виробництва, матеріальний зміст суспільного способу.

Відповідно до трьох етапів розвитку техніки розрізня­ють три технологічні способи виробництва: 1) заснований на ручній праці; 2) заснований на машинній праці; 3) за­снований на автоматизованій праці. Приділяючи більше уваги вивченню технологічного способу виробництва, економічна теорія значно менше використовує класовий або соціальний підхід, тобто оцінку певного економічно­го явища з погляду боротьби інтересів протилежних кла­сів. Більше того, західні науковці свою теорію називають нейтральною щодо таких інтересів, що, звичайно, є пере­більшенням. Водночас слід визнати, що низка економіч­них явищ і процесів, які розвиваються в межах техноло­гічного способу виробництва, не потребують для свого по­яснення класового підходу або потребують його набагато менше, ніж це робила політична економія, особливо у за­стійні часи. Тому однією з передумов формування нового наукового економічного мислення є запозичення всього раціонального, що створено в економіка, яка є більш прикладною і конкретною, ніж політична економія.