Львівський державний університет фізичної культури

Кафедра педагогіки та психології

Реферат на тему:

«Вплив сім*ї і школи на поведінку дітей з вадами у розвитку»

«Особливості виховання »

Підготувала:

студентка 32ЗЛіТ

Лукач Ірина Ярославівна

ЛЬВІВ-2014

ПЛАН

Вступ

Психологічний простір дитини з особливими потребами

Сім*я, як фактор впливу на неповносправну дитину

ВСТУП

Жерон Летен писав, що «цивілізованість суспільства визначається його ставленням до людей неповносправних, немічних та стареньких»…».

За вікном – XXI століття. Технології ідуть вперед набагато більше ніж прояви людяності . Суспільство прагне інформатизувати оточення, але не всім ці передові технології до смаку. Суспільство часто забуває про тих людей, які не можуть самостійно себе обслуговувати, а не те, щоб використовувати супер-пупер винаходи. За бажанням мінімізувати роботу людей, суспільство забуває, що є діти, які просто потребують добра і любові.  Діти-інваліди в нашій країні, в багатьох випадках, приречені на життя без проявів їх можливостей, вони сидять вдома, бачачи світ лише крізь вікно. часто батьки соромляться виводити таких дітей на вулицю, боячись глумливих поглядів та осуду. Діток, у яких яскраво виражена інвалідність, не хочуть брати в дитячі садки, адже вони потребують більше уваги, індивідуального підходу. Тому їм залишається сидіти у чотирьох стінах власної домівки. Батьки часто не можуть забезпечити їм належного гармонійного, повноцінного виховання. Вони турбуються про їхнє забезпечення харчами та ліками. На даний момент, табори, будинки для розвитку дітей з особливими потребами починають все більше розвиватись.

Яким бачать світ діти, прикуті до ліжка, позбавлені зору, слуху - про це вони розповіли у малюнках

Діти, що не чують, помічають дрібниці і деталі, на які ми навіть не звертаємо уваги, тому їхні картини ретельно промальовані, в них виражено не тільки те, що оточує цих дітей, але і які почуття і емоції у них викликають ті чи інші образиРоботи дітей, що не чують, кажуть фахівці, відрізняються особливо яскравими фарбами.

Психологічний простір дитини

Говорячи про психологічне консультування сімей, у яких є діти з особливими потребами, слід мати на увазі, що сім'я - це складний організм, це нерівноважна система, це співіснування різних різних світів.

Життєвий світ особистості має власний простір і час.

Психологічний простір - це ті значущі взаємини, без яких неможливо вижити, ті стосунки, які задають моральні орієнтири. Усі ми живемо в небайдужому просторі прийняття і відторгнення, серед друзів і недругів, у просторі довіри й самозахисту, відвертості та непорозумінь.

Психологічний час - це ставлення до свого життя, переживання свого віку відповідно до рівня виявленості, самореалізованості. Хтось психологічно молодший за свій паспортний вік, хтось - набагато старший, переобтяжений життєвим досвідом, хтось вважає, що в нього все ще попереду, а хтось бачить, як стрімко плине час, і поспішає якомога швидше щось розвинути, встигнути, чогось досягти.

Придивимося уважніше до життєвого простору дитини з особливими потребами. 

Цей простір не є щільно "заселеним", скоріше навпаки. Він практично завжди інфантильний, побудований, як у ранньому дитинстві, навколо одного-двох значущих дорослих, залежність від яких практично безмежна. Через те що така дитина, навіть виростаючи з дошкільного дитинства, дуже обмежена у контактах з однолітками, взаємини з батьками, а найчастіше з матір’ю, стають надцінністю.

Залежно від ставлення матері до своєї дитини, такий інфантильний життєвий простір або емоційно підтримує, надмірно захищає її, інвалідизуючи, або емоційно відштовхує, не підтримуючи на­лежним чином, і також інвалідизує. Адже в обох випадках про самостійність дитини у формуванні значущих взаємин не йдеться. Як не йдеться і про створення зони потенційного особистісного розвитку.

Типи психологічного простору дитини з особливими потребами:

1. «Залежний»

Дитина відчуває себе єдиним центром і свого, і материнського життєвих світів, центром Всесвіту, навколо якого обертається життя всієї сім'ї. Він необхідний і бажаний на ранніх вікових етапах становлення дитячої особистості, але в старшому дошкільному, а особливо в молодшому шкільному віці він уже відчутно затримує, інфантилізує розвиток.

Батьки, які формують у дитини залежність від себе, найчастіше не роблять цього свідомо. Просто вони не бачать близьких стосунків іншого плану. Відчувши довіру до консультанта, вони і йому скажуть: "Ви — моя остання надія". Такі заяви є відкритим виразом бажання встановити звичну для себе залежність.

Дитина не може виокремити свого власного "Я" з синкрету, створеного батьками, і час її життя уповільнюється, гальмується. Інфантильно-залежний простір має досить прозорі кордони для материнських впливів. Саме тому при побудові стратегії консультаційної роботи в цьому випадку слід починати з поступової переорієнтації матері на адекватніше ставлення до дитини і до власної ролі в її житті. А на наступному етапі вже можна створювати умови для опосередкованого, через матір, впливу на саму дитину, спрямованого на формування в неї більшої впевненості у собі, незалежності і самостійності.

2. «Кризовий.»

Матері надто боляче думати про неповносправність своєї дитини, постійно порівнювати її з однолітками. Вона розгублена, відчуває власну безпорадність. Від­далені наслідки кризи, пов'язаної з дитячим діаг­нозом, даються взнаки. Тому вона відволікається, забуває, витісняє гіркі почуття, намагаючись запов­нити своє життя якимось іншими смислами. їй зда­ється, що вона робить усе можливе для дитини, доглядаючи, лікуючи, годуючи її. Але емоційного прийняття, віри у свою дитину, спокійного погляду в майбутнє їй хронічно не вистачає.

У дитини відповідно фіксується тяжкий стан відчуженості, небажаності, незахищеності, при­гніченості, її психологічний простір має жорсткі, непрозорі кордони. І в цьому випадку психоло­гічне консультування має бути, з одного боку, спрямованим на тривалу індивідуальну роботу окремо з дитиною і окремо з її матір'ю.

У консультаційній роботі з батьками відбувається поступова переінтерпретація життєвих обставин, розв'язується давня кризова ситуація. Водночас психолог встановлює з дитиною довірчі взаємини безоцінювального прийняття. Атмосфе­ра повної емоційної безпеки, яка панує під час ігрових занять, занять з використанням певних імагінативних технік, спільного виконання творчих вправ, елементів тілесно зорієнтованої психо­терапії тощо, допомагає поступовій конструктив­ній перебудові психологічного простору, виник­ненню нового ставлення до часу свого життя, до теперішнього і майбутнього.