2.2. Історичні типи держави і права: поняття і загальна характеристика

Основою класифікації держав за типами є сукупність найсуттєвіших ознак.

Історичний тип держави — це сукупність найсуттєвіших ознак, притаманних кільком державам, у різні періоди історії людства. Існує декілька підходів до типології держав. Найбільш поширеними є формаційний, цивілізаційний та індустріальний.

Формація — це історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва. За формаційним підходом (в основу покладено вчення про зміну суспільно-економічних формацій) розрізняють рабовласницький, феодальний, буржуазний та сучасний типи держав.

Рабовласницький тип держави (Єгипет, Вавилон, Стародавній Рим). Все населення держави ділилося на класи рабовласників і рабів, поряд із якими існував прошарок торговців, ремісників, вільних селян тощо. Рабовласники, які становили меншість, мали у власності землю, засоби виробництва, рабів. На їхньому боці були закони. Раби були лише товаром, який купували, продавали, обмінювали... Раби не були членами держави. Раби не мали майна. Необхідність проведення масштабних робіт вимагала великої кількості робочої сили, що обумовило значну роль держави.

Феодальний тип держави (країни періоду середньовічної Європи). Все населення такої держави ділилося теж на два класи: феодали та залежні селяни. Хоча селяни і визнавалися членами держави, проте вони не мали права власності на землю. У їхній власності перебували лише будинки та інвентар. Селян-кріпаків теж можна було обмінювати, продавати, дарувати. Вся земля, засоби виробництва перебували в руках феодалів. Для цього типу держави характерні централізація і концентрація влади (абсолютна монархія), побудова чітких інститутів влади, великий вплив церкви на всі сфери життєдіяльності людини та становлення права.

Буржуазний тип держави. Меншість населення складають буржуа, в руках яких зосереджена власність на засоби виробництва, більшість — вільнонаймані селяни і робітники. Формування органів державної влади (парламенти) відбувається хоч і демократичним шляхом, але із застосуванням різних цензів (майнових, станових). Держава і закони захищають капіталістичну систему, капіталістичний спосіб виробництва. Концентрація та централізація суспільної влади відбувається шляхом зрощення фінансового капіталу із державним апаратом. Посилюються зовнішньоекономічна та зовнішньополітична діяльність держави. Остання — у вигляді загарбницьких воєн за колонії та ринки збуту.

Соціалістичний тип держави. Суспільство поділяється на «рівні» у правах і можливостях класи робітників та селян, а також прошарок — інтелігенцію. Проголошуються рівність, права і свободи, повновладдя народу, принцип демократичного централізму (меншість підпорядковується більшості), які мають здебільшого декларативний характер.

Забороняється приватна власність, підприємництво. Виробництво засновано на державній та колективній власності, планове ведення господарства із надмірним регламентуванням та контролем державних органів. Усі найважливіші питання вирішуються на державному рівні від імені народу невеликою групою політичного керівництва. У таких державах політика визначає економіку.

Сучасний тип держави (постбуржуазна держава, постсоціалістична, соціальна, соціальна демократія, держава соціальної демократії). Економічною основою такого типу держав є приватна власність. Власниками є переважна більшість населення, що володіє засобами виробництва, надає послуги, виконує роботи тощо. У такому суспільстві є рівноправними усі форми власності — державна, муніципальна, колективна, приватна, змішана. У сучасних державах загальнолюдські цінності мають найвищий пріоритет. Вони забезпечують і захищають права і свободи людини.

Розвинений механізм судового та позасудового захисту прав і свобод. Органи влади формуються на демократичних засадах, шляхом рівних виборів без обмежень та цензів. Кожна людина, залежно від своїх здібностей, бажань, самореалізації, праці, бере участь в управлінні державою, обираючи чи будучи обраним до органів влади, самоврядування, займаючи ті чи інші посади... Відстань між політичною владою та суспільством (людиною) скоротилася до мінімуму. Держава існує для людини, а не людина для держави.

Науковці виділяють перехідні типи держав, що перебувають на шляху до соціальної держави. Перший — капіталістичні держави, що орієнтуються на соціальну демократію, другий — держави колишнього соціалістичного табору, в економіці яких відбувається перехід від державної (колективної) до приватної власності, у державному будівництві від тоталітарного ладу до демократичного.

Основна відмінність поняття ― цивілізація від поняття ― формація полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особистості про характер громадського життя, цінність і мету її власної діяльності.

Цивілізаційний підхід орієнтований на пізнання минулого через всі форми діяльності людини: трудову, політичну, соціальну — у всьому різноманітті суспільних зв’язків. Людина при такому підході стоїть у центрі вивчення минулого й сьогодення.

За цивілізаційним підходом (від «цивілізація») всі держави за типами поділяються на первинні (Вавилон, Єгипет, Персія, грецькі міста-держави, Рим тощо) та вторинні (країни Західної та Східної Європи, Америки).

Термін «цивілізація» (від лат. "сivilis" – громадянський, цивільний) означає сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства на певному етапі його історичного буття. Поняття цивілізації передбачає розгляд історії не лише як історії економіки, а як історії людей у єдності їх матеріального і духовного життя. Основу цивілізацій складають певні культурні цінності і кожна епоха є відображенням неповторної, унікальної культури, вагомими складовими якої є економічна та екологічна культура. Командно-адміністративна система організації влади властива для первинних держав. Такі держави визначають політичне й господарське функціонування суспільства. Тоді як для вторинних держав характерним є послаблення влади держави, церкви й прагнення суспільства до відносин, в основі яких лежить право приватної власності.

За індустріальним підходом основний напрям історії людства — це вдосконалення технології виробництва. Відповідно усі суспільства поділяються на:

• до індустріальне (виробництво ґрунтується на фізичній праці людей та господарських тварин);

• індустріальне (в основі виробництва лежать машинні технології з використанням теплової, електричної та ядерної енергії);

• постіндустріальне (основні продукти виробництва — інформація та послуги, перевага надається інформаційним технологіям, які пристосовані до вимог людини).