8.5. Обстеження хворого на афазію

Організація ефективного відновлювального навчання можлива тільки після проведення комплексного обстеження людини з афазією, яке повинно здійснюватись групою фахівців - нейропсихологами, логопедами, лікарями.

Логопедична діагностика є складовою цього комплексного обстеження і базується на нейропсихологічній основі, яку зап­ропонував О.Лурія та його учні.

Розглянемо схему обстеження людини з афазією за Т.Візель.

На думку автора, принципово важливе значення для визна­чення тактики діагностичного обстеження має попередня бес­іда. Вона будується таким чином, щоб спеціаліст у кожному конкретному випадку був здатним зробити висновок про пріо­ритети та акценти у подальшому.

На основі даних бесіди створюється попередня загальна ха­рактеристика хворого на афазію, в якій відображено:

320

1. рівень усвідомленості ситуації бесіди;

2. орієнтація в оточуючому;

3. здатність до вербального вираження думки;

4. наявність мовленнєвого емболу, мовленнєвих автома­тизмів (думаю, от, ну, так би мовити тощо);

5. дисоціація між здатністю до мимовільного та довільного мовлення;

6. обсяг паралінгвістичних засобів спілкування (жести, міміка, інтонація);

7. критичність до власного стану.

Після бесіди слід перейти до вивчення стану рухів і дій, а саме:

1. кінестетичного орального, пальцевого праксису (відтво­рення окремих поз);

2. кінетичного (динамічного) праксису (відтворення серій артикуляційних, пальцевих поз);

3. конструктивного праксису (конструювання з деталей),

4. рухових координацій, які характеризують стан взає­модії між півкулями головного мозку (проби, зокрема Озерець- кого);

5. зорового, акустичного, сомато-сенсорного(стереогнозу).

У сфері зорового виділяють стан пальцевого гнозису, лицьо­вого, оптико-просторового, кольорового, пальцевого. Досліджен­ня стереогнозу передбачає з’ясування місця дотику на тілі (із закритими очима) .впізнавання предметів на дотик (« Чарівний мішечок»). Визначення стану акустичного гнозису передбачає виявлення здатності впізнавати не мовленнєві шуми, знайомі мелодії.

Особливу увагу слід приділити обстеженню мовленнєвих функцій.

Логопедична частина обстеження спрямована на вивчення стану імпресивного та експресивного мовлення.

Обстеження імпресивного мовлення спрямовано на вивчення:

1. розуміння мовлення (ситуативний і позаситуативний діалог);

2. співвіднесення назви з предметом (показ предметів, їх частин, частин тіла за назвами);

321

3. розуміння складних логіко-граматичних конструкцій.

Обстеження експресивного мовлення передбачає вивчення:

1. автоматизмів (рахунок до 10, дні тижня, місяці, закін­чення знайомих віршів, фраз з чітко визначеним змістом, читання добре знайомих віршів, співи добре знайомих пісень);

2. афективно забарвлених автоматизмів («Як же так!», «чорті» тощо);

3. співвідношення обсягів довільного та мимовільного мовлення;

4. повторення звуків і складів, слів і фраз;

5. називання предметів, дій;

6. стан спонтанного мовлення в монолозі (переказ, розповідь, імпровізація);

7. глобальне та аналітичне читання букв, складів, фраз, токотів;

8. письмо букв, слів, фраз, текстів (списування, диктант, самостійне письмо).

Обстеження стану інтелекту хворих на афазію передбачає дослідження:

1. категоріального мислення (класифікація, виключення зайвого, аналогій, узагальнення);

2. аналітико-синтетичного мислення (причинно-наслідкові зв’язки, арифметичний рахунок, арифметичні задачі і при­клади);

3. понятійного мислення (антоніми, синоніми, метафори).

Окрему увагу слід приділити обстеженню пам’яті:

1. оперативної пам’яті (слухомовленнєва, зорова);

2. довготривалої пам’яті (на події власної біографії до зах­ворювання, на загальновідомі події і дати).

У процесі обстеження важливо з’ясувати наявність лівору­кості у хворого.

На підсумковому етапі обстеження складається заключення із загальною характеристикою мовлення хворого зі збережен­ням такої послідовності:

• наявність ліворукості,

• ступінь контактності хворого,

• орієнтованість в оточуючому,

322

• виснажливість,

• ступінь порушень розуміння мовлення,

• ступінь розпаду експресивного мовлення,

• відмічається здатність виконувати інструкції (усні і пи­семні),

• читання про себе,

• письмо (самостійне і під диктовку),

• особливості гнозису і праксису,

• стан інтелекту.

На підставі зазначених даних визначається форма афазії, ступінь розпаду функцій.