1. Для розвитку мислення

«Мудра сова» — технологія читання, яка передбачає пошук відповідей на запропоновані питання, суперечки з автором тексту, доповнення відомостей, викладених у підручнику, інформацією з життєвого досвіду.

«Неслухняні картки» — передбачає самостійний пошук зайвих карток у запропонованому наборі із обґрунтуванням вибору.

«Запитання для сусіда» — передбачається розподіл учнів на пари, в яких кожний партнер повинен після прочитання запропонованого тексту параграфа скласти для сусіда фіксовану кількість запитань.

«Очманілі ручки» — виконання малюнків, малювання елементів схем, підготовка експериментальних завдань.

«Чорна шухляда» —- за описом визначити, що знаходиться в чорній шухляді.

2. Для розвитку пам'яті

Обсягу пам'яті. До тексту параграфа готують десять малюнків на аркушах паперу. Після того як учні прочитають текст, упродовж дуже короткого проміжку часу демонструють малюнки. Учні повинні запам'ятати якнайбільше малюнків і намалювати те, що запам'ятали, у зошитах.

Зорової пам'яті. Учням пропонується певний малюнок, портрет ученого, схема досліду. Після короткого ознайомлення пропонується заплющити очі. нахиливши голови. Малюнок заміняється на інший, у якому є помилки, опущені деякі деталі тощо. Завдання полягає у визначенні розбіжності в малюнках (кількість помилок).

«Наведи порядок у своїх знаннях» — передбачає після самостійного вивчення матеріалу залучення учнів до роботи із систематизації матеріалу, який вміщено на картках у вигляді питань і відповідей. Учні повинні за допомогою цих карток скласти структуру того знання, яке вивчалося на уроці

Тема 3.2. Впровадження інноваційних технологій навчання у професійній школі

Теоретичні та практичні аспекти інноваційних процесів у навчанні були предметом дослідження таких зарубіжних авторів, як: М. Барер, Б. Берштейн, Б. Блум, В. Браун, Д. Гозлінг, В. Макдоналд, Е. Роджерс, Н. Силвер та ін.

Поняття «інновація» почало використовуватися у вітчизняній дидактиці на початку 90-х років ХХ століття. Перенесення його у сферу освіти було пов’язане з поширенням поглядів на сучасне суспільство як на постіндустріальне, в якому освіта відіграє одну з провідних ролей.

Інновацію розуміють як процес створення і використання нового досвіду, що пов’язаний зі змінами у соціально-освітній сфері (А. Пригожин); як перетворення і зміни в образі діяльності, стилі мислення педагога, створенні цілісної концепції, що лежить в основі загальної системи навчально-виховної роботи (К. Ангеловські, М. Кларін), як фактор стимулювання професійної активності вчителів (Т. Браже, С. Вершиловський), як прояв творчості у педагогічній діяльності (В. Кан-Калік).

Поряд з терміном «інновації у навчанні» вживається термін «інноваційне навчання».

Інноваційне навчання має ті ж компоненти, що і традиційне навчання, але змінюється змістовне наповнення цих компонентів (змінюються навчальні програми, відбуваються зміни у формах і методах навчання, на інший рівень виходить самоконтроль за засвоєнням знань, набуттям умінь і навичок (рефлексія)).

Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання студентові повної суми знань, а, передусім, – на розвиток особистості студента.

Засвоєння знань у цьому випадку є наслідком, точніше побічним продуктом досвіду переживань, зокрема й уявного досвіду.

Інноваційне навчання представляє суб’єкт-суб’єктну взаємодію учасників навчання, одиницею управління якої є цілісна навчально- виховна ситуація. Тому теоретики і практики інноваційного навчання часто відкидають сталі для традиційного навчання категорії як теоретичні абстракції. Дж. Дьюї був переконаний у тому, що питання методу навчання в остаточному підсумку може бути зведено до питання про послідовність розвитку здібностей та інтересів тих, хто навчається .

Форми і методи інноваційного навчання досить різноманітні: розробка проектів, програм, планів, розв’язання нестандартних завдань, індивідуальні нестандартні завдання, ділові ігри, особистісно-орієнтовний підхід, перехід від монологу до дискусії, диспути, «мізкові штурми».

Однак, у сучасній педагогічній літературі не існує чіткої класифікації форм і методів інноваційного навчання.

Так, С. Ковальова визначає такі інноваційні форми, як модульне навчання, бізнес-семінари, Інтернет-лекції, доступ до Інтернету, використання Інтернет-технологій, відео- та телеконференції, дистанційне чи відкрите навчання, науково-практична конференція, локальний моніторинг. Окреслює вона також і методи: аудіовізуальні, Кейс-стаді (мікро- і макрокейси), комп’ютерні ігрові моделі, письмові дискусії, комп’ютерне тестування, мізковий штурм, інтерактивні методи .

А. Губарєва, Н. Волкова, С. Воробйова акцентують увагу на впровадженні таких інноваційних форм, як складання тестів та ситуаційних задач студентами, написання тематичних есе. Але, на наш погляд, це є методами, а не інноваційними формами навчання.

В. Кирюхін та М. Цвєткова наводять такі інноваційні форми, які, на їхній погляд, можна застосовувати під час роботи з обдарованою молоддю. Це: форма, що основана на загальній моделі індивідуальної підготовки; моделі корпоративного навчання; комунікативні або мережеві моделі; моделі партнерства .

У педагогічній літературі недостатньо розроблена проблема інноваційних методів. На наш погляд, цікавою є класифікація методів А. Хуторського, чиї погляди підтримує Б. Житник:

1) евристичні методи;

2) методи продуктивного навчання:

• когнітивні методи навчання (наукові методи, метапредметні методи, метод емпатії, метод змістовного бачення, метод символічного бачення, метод евристичного спостереження, метод фактів, метод досліджень, метод конструювання понять, метод конструювання правил, метод гіпотез, метод прогнозування, метод помилок, метод конструювання теорій);

• креативні методи навчання (метод придумування, метод «Якби…», метод образної картини, метод гіперболізації, метод аглютинації, метод «мізкового штурму», метод синектики, метод «морфологічного аналізу»);

• оргдіяльнісні методи, або методи організації навчання (методи учнівського планування, методи створення освітніх програм учнів, методи нормотворчості, методи взаємонавчання, метод рецензій, методи контролю, метод рефлексії, методи самооцінки));

3) система занять, що утворені шляхом трансформації методів навчання до рівня форм навчання (метод проектів, метод «евристичне занурення») .

Узагальнивши вище викладене, пропонуємо характеристику групових форм інноваційного навчання.

Базові елементи групових форм навчання:

позитивна взаємозалежність;

підтримка і взаємодія слухачів у прямих контактах;

персональна звітність;

навички особистісного спілкування та спілкування у малих групах;

різноманітність у доборі груп, розподіл лідерства.

Переваги групових форм навчання:

Сприяють формуванню навчальної мотивації учасників навчального процесу, навичок спілкування.

Забезпечують оперативний зворотній зв'язок, ширші можливості для надання допомоги кожному із учасників ГФН.

Дозволяють досягти вищої активності всіх учасників, надати можливість кожному з них використовувати свої знання.

Створюють передумови для аналізу особистого досвіду кожного члена навчальної групи.

Сприяють успішному формуванню в учасників комплексу позитивних якостей:

здатність швидко адаптуватися у нестандартних умовах;

готовність брати на себе відповідальність за діяльність групи;

здатність встановлювати міжособистісні контакти, обмінюватися інформацією. Правильно розподіляти та організовувати працю;

уміння долати опір, попереджати зіткнення і суперечки, уникати повторення помилок;

знання рівня своєї компетентності, вміння аналізувати і оцінювати свої дії;

готовність розглядати проблеми з погляду своїх опонентів;

здатність чітко викладати і переконливо доводити свою думку, бути небагатослівним, але зрозумілим.

Підготовча діяльність викладача ( за межами аудиторії ):

підготовка методики проведення заняття;

добір різних додаткових матеріалів;

роздрукування інструктивно-методичних матеріалів для кожної групи;

підготовка пропозиції щодо формування групи та призначення старост;

попереднє інструктування старост груп щодо виконання завдань, якщо є потреба.

Підготовча робота викладача з навчальною групою перед початком використання ГФН:

фронтальна робота, в процесі якої викладач визначає проблеми (вони можуть бути як однаковими так і різними для різних груп);

інструктування груп щодо виконання завдання (якщо інструкції відсутні у методиці).

Поняття методу“Робота малими групами”

Робота малими групами - елемент навчання, який не просто дозволяє, але навіть потребує активної роботи учасників. На відміну від індивідуальної самостійної роботи групове навчання сприяє розвитку тих соціальних якостей, які необхідні для успішної роботи в трудових колективах