2. Соціологічні основи сучасного менеджменту

Напрямок розвитку товарно-грошових відносин викликав інтерес до механізмів урегулювання ринкової економіки і методів управління. Сьогодні, коли в Україні складається нова соціально-економічна ситуація, що базується на плюралізмі форм власності, змінюються відповідним чином і принципи управління, тобто здійснюється перехід від адміністративно-командних методів управління до менеджменту.

Перехід економіки на ринкові умови господарювання, розвиток підприємництва і реформа відносин власності диктують необхідність формування нових підходів до управління.

Якщо в попередній адміністративно-командній системі прерогативою було поняття адміністрування як знеособлене управління, то менеджмент – це окрема техніка управління відповідними галузями виробництва. Менеджер у перекладі з англійської (manager) – керівник, управлінець. Тобто первинне значення терміна „менеджер” – професійний керівник.

Американські соціологи вважають, що керівник – це людина, яка особисто спрямовує підлеглих на досягнення мети організації. Він виконує функції управління шляхом установлення норм поведінки підлеглих, реагує на їхні потреби і захищає їхні інтереси перед керівниками вищого рівня. Вплив на підлеглих складає основу такого управління, тобто менеджменту.

Теоретики і практики по-різному трактують поняття «керівник». Для перших він – висококваліфікований спеціаліст, який має технічні і економічні знання, для других – організатор виробництва, який виконує адміністративні функції.

Зрештою необхідно змінити погляд на природу, сутність і значення праці керівника. В нових умовах господарювання, коли на перше місце стають самостійність, ініціатива, підприємливість, творча думка, готовність до розумного ризику в умовах, коли інтелектуальні компоненти того чи іншого виду діяльності переважають над фізичними, потрібно працювати не стільки руками, скільки головою. Відомо також, що ніякими адміністративно-командними засобами не можна примусити людину творчо думати і діяти, якщо вона цього не хоче.

Характеризуючи працю менеджерів, не можна не сказати про взаємозв'язки з таким поняттям як «соціоінженерія». Діяльність, яка формується за допомогою прикладної соціології, соціальної психології і соціального управління, отримала назву соціоінженерної діяльності. Фахівець у цій галузі має поєднувати навички та вміння соціолога і інженера. Як соціолог, менеджер повинен професійно розробляти програмно-методичне забезпечення досліджуваного проекту, використовувати методи обробки, узагальнення й аналізу соціологічних даних, вміти коментувати та інтерпретувати отримані результати, пояснювати соціальні явища і процеси. Як інженер, він повинен володіти відповідним стилем мислення і діяльності, яка отримала назву інжиніринга.

Інжиніринг (технічний, прикладний) – це надання комплексу самостійних консультаційних та інженерно-консультаційних послуг на комерційній основі щодо зміни, врегулювання і соціального контролю за допомогою спеціальної соціотехніки різних організаційних структур, що створені людьми для розв’язання спеціальних задач.

Якщо інженерна діяльність – це розпорядження жорсткого алгоритму: як і в якій послідовності отримати заданий результат при створенні і обслуговуванні систем штучного типу, то людська інженерія – це використання наукових даних про людину (людський фактор) при конструюванні та обслуговуванні цих систем у різних сферах життєдіяльності людей: в промисловості, сільському господарстві, мистецтві тощо. Цим зокрема займаються ергономіка, дизайн, соціометрія.

Подальший розвиток соціальної інженерії як сфери науково-практичної діяльності в соціології був пов'язаний з цілеспрямованим впливом на процеси і організаційні структури спеціалізованої діяльності людей. Вона орієнтована на врегулювання, зміни і контроль практичних дій, поведінки людей разом з керівниками підприємств, організації адміністративними структурами тощо. Для цього, вважав К. Поппер, потрібна соціальна технологія, результати якої можуть бути перевірені частковою соціальною інженерією.

Таким чином, соціоінженерія є складником управлінської діяльності, а соціолог-інженер бере участь у вирішенні соціально-управлінських завдань на всіх ступенях управлінського циклу.

Соціальна інженерія, яка формується, виступає як консультативно-управлінська діяльність з удосконалення організації соціальних процесів, ураховує місце людського фактора і спрямована на покращення і полегшення умов праці й побуту. Саме цим соціоінженерна діяльність безпосередньо пов'язана зі здійсненням соціального управління і контролю, сприяє запобіганню соціальних конфліктів і встановленню соціального партнерства.

«Малі соціології» (теорії середнього рівня) інтенсифікували розробку спеціалізованих засобів і методів, які використовуються в соціальній інженерії як системі цілевказівок, що створюють можливість для раціональної діяльності. Ці засоби в 70-і роки стали позначати терміном «соціальні технології». Індустріалізація соціального життя поставила питання про максимально раціоналізований вид соціальної реконструкції, про концептуальні проблеми інженерно-технологічної діяльності щодо цілеспрямованого перетворення соціальних систем.

Розвиваючи ідеї соціального перетворення сучасних суспільств, звернемося до представників критичного раціоналізму: Т. Альберта, К. Поппера, Е. Топіча. Вони вважали, що «соціальна інженерія» і використання методів соціальної технології можуть бути спрямовані на усунення конкретних вад, недоліків у соціальному житті суспільства. В державах з централізованим плануванням і тотальним контролем соціальна інженерія створювала технологічні умови для маніпулювання поведінкою людей в інтересах бюрократичної еліти, яка мала владу.

В нашому сучасному суспільстві сформувалися чіткі уявлення про соціологію як інженерну науку з природно-науковою орієнтацією експериментальних наук. Існують поняття виробничої, промислової соціології, які включають такі блоки (див. рис. 9.1).

Сфера застосування менеджменту практично безмежна. Він застосовується в державних і суспільних організаціях, де намагаються досягти певних цілей з мінімальними затратами і максимальною ефективністю.

Менеджмент можна розглядати як різновид бізнесу.

Бізнес – це діяльність, спрямована на одержання прибутку за рахунок виробництва певного виду товарів і послуг. Завдання менеджменту – знаходження і застосування відповідних мотивів, стимулів у системі управління виробництвом в умовах ринкової економіки.

Тенденційні методи управління, орієнтовані на масове виробництво, не забезпечують ефективної взаємодії учасників виробничого процесу і достатньо не впливають на кінцевого споживача, що не відповідає основі стратегії підприємництва, маркетингу. Результатом цього є ускладнення, загострення виробничих стосунків, багатоваріантність рішень, що потребують швидкої і гнучкої переорієнтації виробництва і збуту при невизначеності і постійній зміні внутрішніх і зовнішніх умов господарської діяльності.

Блоки соціології як інженерної науки
1. Наукова організація управління, де предметом виступає раціональне поєднання людини із знаряддями праці.			2. Наукова організація управління, де предметом виступає раціональне поєднання і взаємодія людини з людиною та управлінські стосунки.
			Етапи наукової організації управління 2-го блоку
			1) розробка соціотехнічного проекту – карта організації робочого місця, хронокарта робочого і позаробочого часу, оперопрограми тощо; 2) застосування практичних рекомендацій – процес соціотехнічних нововведень; 3) експлуатація застосованої системи в умовах нормальної роботи підприємства.

Рисунок 9.1 – Блоки соціології як інженерної науки

Головним завданням управління стає створення швидкодіючих управлінських механізмів переорієнтації виробництва. З цієї точки зору менеджмент – це управління певним соціальним об'єктом, що поєднує в одній особі господаря власності і організатора виробництва, який забезпечує високу продуктивність праці без жорсткого адміністрування.

Проблему менеджменту для сучасної України відбито в основних принципах, викладених у книзі О. Шелдона «Філософія управління»:

- політика, умови та засоби промислового виробництва повинні бути спрямовані на досягнення суспільного добробуту;

- менеджмент повинен поєднувати обов'язки суспільства з конкретними потребами громадян;

- менеджмент – основа рівноваги між мораллю суспільства та принципами справедливості.