1. Соціальне управління: сутність, функції і механізм дії (динаміка процесу соціального управління)

Управління представляє функцію будь-якої організованої системи, систем різної природи, яка спрямована на збереження її якісної визначеності, на підтримку режиму діяльності і динамічної рівноваги із середовищем, на реалізацію програми та мети діяльності.

Розглядаючи сутність і природу управління в цілому, можна сказати, що управління – це вид праці, специфічний вид людської діяльності, особливий вид суспільних відносин. Управлінські стосунки (за змістом і функціями) – необхідний елемент соціальної сфери суспільства. Метою управління в соціальній системі, тобто в суспільстві, є перш за все переборення дій стихійних сил, різного роду несподіванок.

Соціальне управління – важливий атрибут суспільства, необхідна сторона розвитку родової сутності людини як суб'єкта історичного процесу.

Соціологія управління – це галузь соціології, яка закликає забезпечити реалізацію потреб прогресивного розвитку суспільства, вивчає при цьому закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси, соціальні групи.

Природа соціального управління розкривається через взаємозв’язок з поняттям «соціальна інформація». Відправним пунктом будь-якого управлінського процесу є здобуття, а також переробка інформації. Прийнято вважати, що там, де є інформація, діє й управління.

На відміну від кібернетики (наука про управління), соціальне управління включає змістовну, якісну сторону соціальних явищ, у тому числі й вагомість інформації.

Соціальна інформація в цілому – це велика кількість інформаційних потоків, які рухаються різними каналами (телебачення, радіо, преса, навчання, виховання, спілкування, праця, дозвілля тощо).

Усе сказане дозволяє перейти до аналізу деяких визначень соціального управління, що є у вітчизняній соціологічній літературі.

Соціальне управління – це специфічний вид діяльності наділених владою і правом органів і суб'єктів управлінської системи, що забезпечує оптимальне функціонування і розвиток суспільства в цілому.

Із цього можна зробити такі висновки:

1. Метою соціального управління є упорядкування соціальної системи (суспільства), забезпечення її функціонування, реалізація завдань соціальної політики, введення найбільш раціональних умов організації соціальної життєдіяльності людей.

2. Теорія соціального управління повинна з'ясувати питання про закономірності та особливості поведінки людини як суб'єкта та об'єкта соціального управління на відміну від управління в машинах та живих істотах. Предметом теорії соціального управління є дослідження загальних, обов'язкових для всього управлінського циклу процедур, формування загальних вимог, пов'язаних з підготовкою та прийняттям управлінського рішення.

3. Управління соціальним процесом допомагає в забезпеченні реалізації потреб прогресивного розвитку суспільства.

Таким чином, соціальне управління – це регулювання діяльності та поведінки людей, відносин між ними. У систему регуляторів соціальної життєдіяльності індивідів входять, перш за все, такі соціальні інститути, як традиції, звичаї, релігія, мораль, культура, політика, право й таке інше. Складається своєрідна система регуляторів, яка дозволяє підтримувати суспільний порядок, суспільну згоду, дисципліну громадян. Регуляційні механізми системи соціального управління охороняють своїм впливом усі галузі життєдіяльності та спілкування. Класові ж стосунки в суспільстві регулюються такими інститутами, як політика та право.

Соціальне управління – це спеціально організований вплив на суспільну систему, тобто суспільство в цілому. Саморозвиток цієї системи здійснюється завдяки взаємовідносинам людей, об'єднаних у соціальні групи. Стиль та конкретні механізми управління, характер рішень, що приймаються, залежить від специфіки об'єкта.

На кожному новому етапі розвитку суспільства та виробництва люди мають все більшу потребу в узгодженні та організації своїх дій, тобто в управлінні. Але зміст, методи управління не можуть бути однаковими. На них упливають, перш за все, фактори об'єктивного характеру (соціальний устрій, рівень розвитку виробництва, ступінь зрілості суспільних відносин тощо). Соціологія управління бере до уваги поряд з об'єктивними також і суб'єктивні фактори, що є в системі соціального управління.

Суб'єктивні фактори соціального управління – це здатність людей діяти в певному напрямку, який, у свою чергу, визначається їх потребами та інтересами.

Особливої уваги в цій лекції заслуговує питання про функції соціального управління. Прийнято виділяти соціально-економічну, політичну, духовно-ідеологічну та власне соціальну функцію. Економічні функції базуються на підпорядкуванні інтересам і потребам суспільства та зв'язані пошуком, упровадженням нових форм реалізації власності, організації та стимулювання праці.

Економічна функція в поєднанні з політичною приводить до руху соціальні сили суспільного розвитку, що дуже важливо для сучасної України. Її подальший розвиток залежить від реформи політичних інститутів, поглиблення демократії та гласності. Влада й управління нероздільні. Ефективність соціального управління багато в чому залежить від характеру взаємодій громадянського суспільства та політичної системи.

Соціальна функція полягає в усуненні суперечностей між особистими, колективними та суспільними інтересами, у ліквідації можливих відхилень у напрямку інтересів як окремих людей, так і соціальних груп, в утвердженні принципу соціальної справедливості.

Духовно-ідеологічна функція соціального управління пов'язана з підвищенням рівня політичної культури громадян, з формуванням їх світогляду.

Сьогодні йдеться про формування світогляду громадян України на основі загальнолюдських цінностей, які повинні бути закладені в основу культури, освіти, виховання.

Один з напрямків цих змін полягає в технологізації та інформатизації соціального простору, залученні інноваційних ресурсів, регуляції соціальних технологій. Між іншим, упровадження соціальних технологій у практику соціального управління – це не просто «ноу-хау», соціальна інновація, а принципово інший, сучасний спосіб організації соціального життя, що відповідає практичним потребам людства.

Розробка та впровадження соціальних технологій потребують підготовки спеціалістів, які володіють інтеграційними знаннями (гуманітарними та технічними), виховані на основі нової культури – технологічної, гуманітарної, економічної, моральної тощо. Ідеться про підготовку соціальних технологів, фахівців у галузі сучасного менеджменту.