2. Взаємодія соціології з іншим суспільними науками

Знаючи особливості предметної галузі соціології, можна побачити її відмінності від інших суспільних наук. Соціологія, на відміну від них, вивчає не окремі підструктури суспільства, окремі види відносин, окремі сторони суспільних явищ, а аналізує найбільш спільні родові їх властивості і закономірності.

Різниця соціології від інших наук про суспільство полягає не тільки в тому, що кожна з них вивчає, але і в тому, як це відбувається. Соціологія розглядає суспільство крізь призму людської діяльності. Діяльність людей, яка є способом існування і розвитку соціальної дійсності, проявляється в різних видах суспільної активності, поведінці, діях і взаємодіях індивідів і груп. А оскільки цій діяльності передують певні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, то, природно, що соціологію цікавлять і ці моменти, а також механізми їх формування і реалізації.

Основні напрямки взаємодії соціології з іншими науками:

1. методологічний (обмін принципами дослідження, тобто загальними правилами проведення наукового дослідження, в яких відбиваються суттєві зв’язки суспільного життя й особливості пізнавальної діяльності, наприклад, залучення соціологами принципів історизму, діалектики);

2. методичний (обмін методами дослідження);

3. теоретичний (обмін теоріями, концепціями),

4. категоріальний (обмін категоріями);

5. фактологічний (обмін науковими фактами, що отримують під час конкретних соціологічних досліджень, статистичних вимірювань, опрацювання історичних документів або археологічних знахідок).

Соціологія має тісні зв’язки з філософією та суспільними науками, перш за все з історією, політологією, економічними науками, соціальною психологією, надаючи їм інформацію про соціальні (тобто пов’язані з життєдіяльністю індивідів і соціальних спільнот) засади суспільного життя, методику його пізнання. Зі свого боку, інші суспільні науки збагачують світогляд соціологів знанням про розвиток окремих сфер суспільства, певні елементи людської діяльності тощо.

Окрім суспільних наук, соціологія взаємодіє з природничими і технічними науками, а також з інформатикою, кібернетикою, математикою. Це відбувається, тому що, по-перше, суспільство є тісно пов’язаним з оточуючим природним, в тому числі штучно створеним, середовищем, а по-друге, поглиблене вивчення суспільства потребує використання новітніх інформаційних технологій і методів математичного аналізу, особливо під час емпіричних досліджень.

Всі викладені вище особливості соціології дозволяють визначити її як науку про соціальні закономірності розвитку і функціонування соціальних систем, про механізми їх прояву в діяльності особистості і соціальних спільнот. Говорячи інакше, соціологія вивчає суспільні явища зсередини, під кутом зору їх людського вимірювання. Соціологія – це наука, яка допомагає суспільству глибше і конкретніше пізнати себе та основи соціальної взаємодії людей, щоб ефективніше розпоряджатися своєю свободою.

3. Структура та функції соціології

Згідно з наведеним вище розумінням соціології окреслюється доволі складна структура соціологічної системи знань. По-перше, вивчення визначеного кола проблем здійснюється в межах певної методології, теорії, за допомогою низки конкретних методів. Одні з них мають більш загальний характер, інші – частковий. Так дослідження, які орієнтуються на вивчення суспільства як цілісного соціального організму, на аналіз соціальних структур, спільнот, великих соціальних груп, систем і процесів, які в них відбуваються, не вимагають детального вивчення конкретних проблем і ситуацій, належать до макросоціологічних. На відміну від такого підходу, мікросоціологія спрямована на вивчення соціальної поведінки індивідів, мотивації їх дій, міжособистісного спілкування тощо.

Соціологічне знання, так само як і будь-яке інше наукове знання, є поєднанням теорії та емпірії. Теоретичні дослідження пояснюють соціальну реальність на рівні загальних і специфічних тенденцій її функціонування та розвитку, орієнтують на виявлення механізмів дії законів, форм їх прояву, тенденцій. Емпіричні соціологічні дослідження пов'язані з отриманням конкретної, розгорнутої інформації про ті чи інші явища і процеси. Якщо теоретичні дослідження проводяться за допомогою загальнонаукових методів, то емпіричні спираються на статистичний аналіз, на методи конкретного соціологічного дослідження (опитування, соціологічні спостереження, експерименти тощо).

Залежно від того, розв’язує соціологія суто наукові чи практичні задачі, вона функціонує на фундаментальному або прикладному рівнях. Якщо метою дослідження є розвиток теорії – воно належить до розряду фундаментальних, якщо ж отримання практичних рекомендацій – до прикладних. Названі структурні рівні соціології не можна ототожнювати, хоча вони доволі часто перехрещуються між собою.

Починаючи з 60-х років, соціологія робить активні спроби до об'єднання теоретичних і емпіричних досліджень, макро- і мікросоціології. Головним засобом вирішення проблеми соціологічної дихотомії стала концепція теорій «середнього рівня» американського соціолога Р. Мертона, згідно з якою існує три рівні соціологічного знання: рівень широких соціологічних теорій, теорій середнього рангу і малих робочих гіпотез. Теорії середнього рангу виступають містком між першим і третім рівнями.

Ідея трирівневої структури соціології є плідною і використовується в сучасній соціології. В структурі соціологічної системи знання виділяються три основні рівні: загальносоціологічні теорії, спеціальні соціологічні теорії, конкретно-соціологічні дослідження (див. рис. 1.1).

	Структура соціологічної системи знань
Загальносоціо-логічні теорії				Спеціальні соціологічні теорії				Емпірична теорія
Структурний функціоналізм				Теорії, які вивчають основні форми і види людської діяльності (соціологія праці, побуту, дозвілля). Теорії, які характеризують діяльність соціальних інститутів (соціологія організації, управління, сім’ї, освіти тощо). Теорії, що аналізують соціальну структуру суспільства (соціологія класів, соціальних груп, міста, села тощо)				Теорія, методика та техніка конкретно-соціологічного дослідження. Здійснюється вимір конкретних соціальних процесів
Конфліктологія
Символічний інтеракціоналізм
Теорія обміну
Етнометодологія

Рисунок 1.1 – Структура соціологічної системи знань

Загальносоціологічні теорії – це фундаментальні, теоретичні дослідження та ідеї, спрямовані на вивчення та інтерпретацію соціальних засад суспільного життя. Вони дають уявлення про суспільство як цілісний організм, систему соціальних механізмів, формулюють принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу. Емпіричні факти, соціальна статистика тут використовуються як аргументи для доведення і підтвердження теоретичних гіпотез. Єдиної загальносоціологічної теорії не існує, що пояснюється складністю і різноманітністю соціальних систем.

У 20 ст. найбільш популярними загальносоціологічними теоріями стали такі: структурний функціоналізм, конфліктологія, символічний інтеракціонізм, теорія обміну, етнометодологія. Теоретико-методологічний плюралізм, з одного боку, ускладнює соціологічне знання, вносить елементи невизначеності, дозволяє по-різному трактувати соціальні факти. Одночасно різноманітність теорій сприяє саморозвитку соціології, надає їй гнучкості. Спеціальні соціологічні теорії уточнюють положення загальних соціологічних теорій. Вони дають можливість осмислити ту чи іншу підсистему, зрозуміти її внутрішні і зовнішні зв'язки і залежності, тобто розкрити механізми соціальної взаємодії. Вони дозволяють установити відповідність теорії та емпірії.

Бурхливий розвиток цих теорій спричинив створення галузевої структури соціології. Сьогодні нараховується більше ста галузевих напрямків соціології, які виступають водночас теоріями середнього рівня (див. рис. 1.2). Їх можна згрупувати за такими напрямками:

Спеціальні соціологічні теорії, які вивчають основні форми і види людської діяльності (соціологія праці, побуту, дозвілля тощо).		ТЕОРІЇ СЕРЕДНЬОГО РІВНЯ		Теорії, які характеризують діяльність соціальних інститутів (соціологія управління, соціологія організацій, сім'ї, освіти, науки тощо).
Спеціальні соціологічні теорії, які виникли на межі соціології з іншими гуманітарними науками (соціологія права, економічна соціологія, соціологія політики тощо).		Спеціальні соціологічні теорії, які вивчають аномальні явища (соціологія девіантної поведінки, злочинної поведінки).		Теорії, які характеризують соціальну структуру суспільства (соціологія класів, соціальних груп, соціологія міста і села тощо).

Рисунок 1.2 – Теорії середнього рівня

Третім елементом структури соціології є конкретно-соціологічні дослідження. Їхньою головною метою є одержання конкретних фактів, їх опис, класифікація, інтерпретація на основі тих підходів, принципів, показників, які дають загальні і спеціальні соціологічні теорії.

Соціологія безпосередньо включається в життя суспільства шляхом виконання нею певних соціальних функцій (див. рис. 1.3).

Т еоретико-пізнавальна				Соціоінженерна
		ФУНКЦІЇ
Практична		СОЦІОЛОГІЇ		Виховна
Прогностична				Регулятивна
		Світоглядна

Рисунок 1.3 – Функції соціології

Теоретико-пізнавальна функція властива будь-якій науці. Кінцева мета наукового пошуку – нові знання, відкриття законів і закономірностей. Соціологія на всіх своїх рівнях забезпечує отримання нового знання про суспільство, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних змін тощо.

Практична функція соціології витікає з першої. Отриманий і систематизований соціологами матеріал далі може бути використаний у практичній діяльності. Зокрема, на основі соціологічних досліджень приймаються управлінські рішення, законодавчі акти, здійснюється соціальний контроль над соціальними процесами. Соціологічна інформація допомагає проаналізувати стан соціально-психологічного клімату і напруженості в трудових колективах, навчальних групах, організаціях, що гальмує виникнення і подальший розвиток соціальних конфліктів. Слід відзначити, що з розвитком демократичних процесів у суспільстві потреба в таких знаннях у сфері політики, економіки, управління, соціального розвитку невпинно зростає.

Прогностична функція соціології полягає у здатності розробляти науково обґрунтовані прогнози стосовно тенденцій розвитку соціальних процесів і спільнот у майбутньому. Особливо важливе значення такі прогнози мають в перехідні, як зараз у нас, епохи розвитку суспільства. В цьому плані соціологія може визначити діапазон можливостей та ймовірностей, розробити і представити декілька сценаріїв розвитку тих чи інших процесів, розрахувати можливі втрати за кожним із вибраних варіантів, визначити небажані ефекти, а також довгострокові наслідки. Великою популярністю сьогодні користуються прогнози соціологів стосовно результатів виборів, референдумів, плебісцитів.

Найбільш перспективною функцією соціології стає сьогодні соціоінженерна, що означає конструювання соціальних процесів, розробку соціальних технологій. Традиційні функції соціології пов'язані з реєстрацією соціальних процесів і явищ. Соціоінженерна функція якісно відрізняється від традиційних. Тут соціологи виступають як конструктори або архітектори соціуму. Це необхідно, зокрема, під час проектування нових закладів, організацій, для коригування роботи управлінських структур, під час розробки та здійснення різноманітних соціальних програм. Наприклад, соціоінженерний підхід передбачає розробку надійної технології соціальної роботи з безробітними або малозабезпеченими громадянами на основі соціологічних знань.

За умови виконання соціологією цих функцій вона здатна зайняти важливе місце в житті суспільства і кожної людини. Соціологія сприяє формуванню знань про соціальну дійсність і зміни, які відбуваються в ній, пояснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині визначити своє місце у суспільстві, визначити життєвий шлях, сконцентрувати власні зусилля на вирішенні соціальних протиріч.