2. Економіка і політика як основні різновиди соціальних інститутів суспільства

Система соціальних інститутів визначає устрій суспільства, тип його культури, системи освіти. Важливе місце в системі соціальних інститутів суспільства займає економіка.

Економічні явища, процеси з точки зору внутрішніх закономірностей їх розвитку вивчаються економічними науками, соціологію цікавить місце і роль економіки в системі суспільних зв'язків.

Наукове значення соціологічного підходу в даному випадку полягає в тому, щоб пізнати соціальний механізм функціонування і розвитку ринкової економіки, її соціальну основу, зрозуміти соціальні аспекти трудової діяльності людей в межах ринкових відносин.

Економіка як соціальний інститут може розглядатись як система господарських зв'язків. У вузькому соціальному плані система господарчих зв'язків може бути представлена як інститут власності, розподілу праці.

Залежно від способів організації економіки соціологи здійснюють типологізацію економічних систем. В західній соціології виділяють такі типи економічних систем: капіталізм, демократичний соціалізм і економіка радянського типу.

Капіталістичне суспільство основане на ринковій економіці, тобто на обміні товарів та послуг на гроші. Ринкова економіка вирішує три основні завдання: що виробляти, скільки виробляти і для кого. Капіталізм, вважає Н. Смелзер, це економічна система, яка затверджує право володіти приватною власністю, вкладати її на основі капіталу у виробничі підприємства і отримувати прибуток від цих вкладень. Прибічники цієї системи цінять активність і конкурентоспроможність.

У радянський економічній системі держава приймала всі рішення з приводу виробництва і розподілу. В таких випадках споживач не вирушає нічого. За нього думають інші. Плануючі органи самі визначають, що, як і коли повинно бути вироблене. Уряд наказує підприємствам виконувати державний план-замовлення.

В теорії командна, планова система виглядає значно простіше, ніж системи ринкових відносин. Перевага планової економічної системи полягає в тому, що можливо повністю (в крайньому разі теоретично) виключити явне безробіття, за допомогою такої системи управління ресурсами, при якій усі мають роботу. Шляхом тотального контролю над економікою, включаючи заробітну платню, можливо одночасно реалізувати і бажаний розподіл прибутків.

Однак економіка – це таке інтегративне господарство, яке потребує такої ланки, як ринок, що забезпечує найкращий розподіл, обмін товарами, ресурсами залежно від задоволення різних суспільних та особистих потреб. Ринкова економіка базується на обміні інтересів і потреб споживача, на обліку відповідного рівня розвитку техніки.

Для характеристики економічних процесів і явищ використовується ціла система понять: економічна сфера, економічне життя, економічні відносини тощо.

Економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їх глибинні соціальні зв'язки, визначають характер взаємодії. У цьому значенні економіка символізує основу суспільства, його міцність і стійкість.

Економічні відносини складаються за певним розподілом виробництва, обміну та потреб між класами, соціальними групами, підприємствами тощо.

М. Вебер розглядав економічні відносини, як одну з рис, що визначає соціальну диференційну орієнтацію суспільства. За Марксом економічні відносини визначають усі інші види суспільних відносин. Вони складають базис суспільства, над яким надбудовуються залежні від нього суспільні форми: політика, мораль тощо. Разом з тим, марксизм визнавав зворотний вплив надбудови на економіку.

Важливо визначити, що економіка взаємодіє з усіма іншими соціальними інститутами: політикою, правом, сімейно-побутовими стосунками, мораллю, наукою, освітою тощо.

Між економікою і політикою як соціальними інститутами існує тісний взаємозв'язок. Він проявляється в тому, що існують об'єктивні, економічні основи політики. Форми цього взаємозв'язку можуть бути різними. Наприклад, по відношенню до засобу виробництва, розподілу, інші. Тому існує загальновизнана думка, що політика глибоко опосередкована економічною сферою суспільства, економічними базисними стосунками та інтересами, концентрованим виразом яких і є політика.

Функціонування політики в суспільстві, її суспільне буття, визначається суспільством, державою, владою тощо, її історично створеними універсальними і незмінними властивостями або принципами існування. Їх сукупність і взаємне відношення складають основу суспільного буття політики.

Таким чином визначається місце і роль політики в суспільстві. Відомий висновок К. Маркса про примат економічних інтересів у політиці не знайшов підтримки у західних соціологів. Так Раймонд Арон вважає, що політика для людини має більше значення, ніж економіка. Він робить висновок про пріоритет політики над економікою. Але цей висновок потребує більш глибокого теоретичного обґрунтування.

Своє бачення цієї проблеми запропонував американський соціолог Девід Істон. Цінність політики він бачить в тому, що вона пропонує конкретні рішення, відповідні соціальним змінам, формує визначений рівень політичної культури і політичну свідомість.

Висновок Р. Арона про пріоритет політики над економікою містить в собі значну небезпеку. Так, якщо політична сфера зможе підкорити собі економіку, культуру, взяти під контроль духовне життя суспільства, то це значить встановлення тоталітарного політичного режиму, при якому в суспільстві всі соціальні переміщення практично спрямовують і контролюють державні чиновники та партійні функціонери. Регулювальні дії держави стають загальними, тотальними, пригнічують свободу, ініціативу, самостійність індивіда. Наслідки такого тиску політичної сфери на всі інші сфери суспільства, як відомо, можуть бути катастрофічними.

Соціолога в політичній сфері цікавлять понад усе суб'єкти політичних дій, їх соціальні механізми. З цих методологічних принципів соціологія аналізує суть політики, її структуру і функції. На відміну від політології існує соціологія політики як галузь соціології, яка вивчає взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами суспільного життя, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами. Соціологія політики вивчає проблеми, пов'язані безпосередньо з державою, політичними партіями, суспільними рухами тощо. Соціологія політики не ставить своїм завданням вивчення сутності політики, політичної сфери у власному розумінні слова. Соціолога цікавлять проблеми влади, політичних прав і свобод з точки зору конкретної людини, а також соціальних спільностей, груп тощо.

Політику можна вивчати як сферу діяльності, пов'язану з відносинами між соціальними спільностями – класами, націями, іншими верствами і групами. Виділення політики в окремий вид соціального регулювання пов'язане із зростаючою соціальною диференціацією, тобто із зростанням суспільства, продуктивності і розподілом праці.

З моменту зародження політика складалася на основі владних відносин: господарства, підкорення, управління, виконання. Це найважливіша особливість політики.

Без наявності владних відносин неможливо координувати соціальні зв'язки, досягти консенсусу між різними соціальними спільностями, прошарками та індивідами, неможлива підтримка цілісності і стабільності суспільства.

В умовах протилежності інтересів класів, соціальних спільностей і прошарків суспільству життєво необхідні засоби, способи для забезпечення необхідного мінімуму їх консолідації, стабільності. І такими засобами стає держава, покликана примиряти протилежні класи, соціальні прошарки. Без держави і її діяльності функціонувати і розвиватися як система, як цілісність суспільство не може. Зміни в розвитку політичних інститутів, форм держави здійснюються на основі зміненої економічної основи суспільства.

Загальна соціологічна характеристика держави включає його соціальне призначення, організаційну структуру, характер відносин із суспільством, класами, соціальними групами, специфічні можливості, права і повноваження, основні тенденції розвитку держави в сучасних умовах.

Держава – історично перший інститут політичної системи, що виступає як політична організація суспільства і об'єднує все населення та представляє його інтереси. Саме держава уособлює собою публічну владу. Вона єдина в суспільстві застосовує владні методи, аж до примусу. Держава виконує основний обсяг управління діями суспільства і розпоряджається його людськими, матеріальними і природними ресурсами.

ЛЕКЦІЯ 9

СІМ’Я І ТРУДОВИЙ КОЛЕКТИВ

ЯК СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ

Головна теза: Сім’я і трудовий колектив поєднують у собі ознаки соціального інституту й малої соціальної групи, тому своє інституційне призначення вони реалізують через механізми емоційного контакту їх членів. Це зумовлює їхню роль як первинного середовища соціалізації, відтворення та самореалізації особистості.