Лекція 6 проблеми соціальної рівності й нерівності
Головна теза: Особливості соціальної структури суспільства, елементами якої є соціальні групи, визначають рівень і характер стабільності та конфліктності у суспільному житті. Це зумовлено тим, що соціально-групова належність є засадою формування соціальних інтересів індивідів, підставою усвідомлення ними проблеми соціальної справедливості, а отже, їхніх дій.
План лекції
Причини існування соціальної нерівності та її виміри. Соціальна стратифікація як процес відтворення соціальної нерівності в суспільстві.
Соціальна нерівність як основа соціальної мобільності.
Форми взаємодії соціальних груп у суспільному житті.
Основні поняття і терміни: соціальна рівність і нерівність, соціальна стратифікація і мобільність, співробітництво, конкуренція, соціальний конфлікт.
Рекомендована література: основна: 1, с. 158-188; 4. с. 1-3-127, 164-192; додаткова: 7, с. 74-80, 108-116; 9, с. 70-93, 273-313; 10; 11, с. 149-192, 233-291; 12 с. 92-103, 134-155, 229-249; 13, с. 112-146, 240-257, 284-306; 16, с. 157-185; 17, с. 223-227, 235-267, 294-319; 19, с. 109-120, 157-166; 20, с. 162-184; 21, с. 22-29, 33-38, 54-75.
Причини існування соціальної нерівності та її виміри. Соціальна стратифікація як процес відтворення соціальної нерівності в суспільстві.
Унаслідок різного становища в суспільстві соціальні групи перебувають у відносинах рівності та нерівності, що характеризують відповідно однакові чи різні можливості використовувати матеріальні та духовні блага. В соціології існує декілька теорій, що пояснюють причини соціальної нерівності. Це функціональна теорія (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Р. Мертон), прихильники якої причини соціальної нерівності вбачають у розподілі функцій в суспільстві та залученні кращих і талановитіших осіб до виконання найважливіших функцій шляхом забезпечення їм ширшого доступу до дефіцитних благ; економічна теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс), згідно з якою нерівність у суспільстві виникає внаслідок суспільного поділу праці та існуванню приватної власності на засоби виробництва, а фундаментом досягнення рівності може бути лише суспільна власність; статусна теорія (М. Вебер), що пояснює соціальну нерівність трьома взаємопов’язаними причинами – різним майновим становищем людей, неоднаковим престижем (повагою й почестями) соціальних груп, неоднаковим ступенем доступу до політичної влади.
Процес формування ієрархічної впорядкованості соціальних груп, які перебувають на різних горизонтальних рівнях (як вищі та нижчі) відповідно до володіння власністю, владою та престижем (див. рис. 13), належить до категорії “соціальна стратифікація” (“страта” означає верству). Виявом стратифікації є існування елітарних груп.
Рисунок 6.1 ‒ Виміри соціальної стратифікації
Причинами соціально-економічної нерівності в сучасному суспільстві є збереження або відновлення (в Україні) приватної власності, різниця у рівні освіти та професійній потребі індивідів, неоднакова участь у виробленні економічної політики. Соціальна нерівність виявляється у поширенні абсолютної та відносної (порівняно з іншими верствами) бідності як соціального явища. Чинниками, що спричиняють бідність, є втрата здоров’я, безробіття, низький рівень кваліфікації, сімейні обставини (багатодітні й неповні сім’ї), індивідуальні особливості (небажання працювати, залежність від шкідливих звичок тощо). Особливість бідності в Україні полягає в тому, що до лав бідних потрапляють особи, які мають досить високу кваліфікацію та робоче місце. Бідність сприяє депривації (почуттю знедоленості), що може стати рушійною силою соціальних рухів.
Політична стратифікація сучасного суспільства виявляється у розшаруванні на політичну еліту та тих, хто майже не впливає на політичні рішення. Існування політичної еліти спричиняється не тільки соціальною й психологічною нерівністю людей, але і їхньою пасивністю, відсутністю ефективних механізмів контролю за керівництвом. Політичні чинники впливають і на відтворення етнічного виміру соціальної нерівності. Він полягає в тому, що деякі нації або інші етнічні групи слабко представлені в органах політичної влади, існують нерівний доступ етнічних груп до економічної діяльності (мафіозні клани часто мають національний характер), проблеми у спілкуванні рідною мовою, побутове приниження представників окремих народів.
Функціональний поділ праці зумовлює статусно-посадову стратифікацію. Той, хто займає вищу посаду, має більш високий рівень відповідальності, а тому й вищу оплату праці. Статусно-посадова стратифікація в колективі може визначатися й неформальними відносинами, а також ґендерною нерівністю, більшою мірою поширеною в політиці та в побуті. Основними причинами ґендерної нерівності в сучасному світі є відтворення, особливо через систему виховання, ґендерних стереотипів щодо соціальних ролей чоловіка і жінки, відсутність дієвої державної політики щодо забезпечення рівноправ’я чоловіків і жінок. Негативними наслідками ґендерної нерівності є невикористання потенціалу ґендерних груп у певних сферах суспільства, труднощі в самореалізації жінок, психологічні проблеми осіб обох статей.
Соціальна стратифікація у її різних вимірах спричиняє і проблему соціальної справедливості, яку різні групи розуміють по-різному як можливу міру соціальної рівності й нерівності та намагаються вирішити, зокрема шляхом соціальної мобільності.
Соціальна нерівність як основа соціальної мобільності.
Динаміка соціальної структури, що призводить до змін у стратифікаційній моделі суспільства, реалізується завдяки процесам соціальної мобільності. Соціальна мобільність – між групова та просторову рухомість населення, можливість соціальних переміщень, перехід індивідів з однієї соціальної позиції на іншу. Нерівномірний розподіл винагород між соціальними позиціями спонукає індивідів прагнути до таких позицій, які здатні найповніше сприяти задоволенню їхніх потреб.
Існують різні види мобільності у суспільстві (див. рис. 6.2).
Рисунок 6.2 ‒ Основні види соціальної мобільності
Різновидом мобільності є трудова мобільність, яка забезпечує рух робочої сили у ті галузі, котрі її потребують, і поліпшення соціальних умов життєдіяльності людини. Вона може розрізнятися за основними видами: прикладом горизонтальної мобільності може бути зміна особою місця праці без змін у посадовій позиції, а вертикальної – зайняття керівних посад або втрата місця роботи. Структурна мобільність полягає, наприклад. у зайнятті молоддю робочих місць, пов’язаних з комп’ютерними технологіями. Невід’ємною частиною ринкової економіки є безробіття, що виникає внаслідок періодичного спаду виробництва і зумовлюється структурними змінами в економіці.
Економічні труднощі поряд з політичним звуженням прав людини є витоком ще одого виду мобільності – міграції, тобто переїзду людей на інше місце проживання. Міграція є внутрішньою (переїзд сільських мешканців до міста та регіональні переміщення) і зовнішньою (зміна країни проживання). Наслідки масової міграції є суперечливими як для самих мігрантів, які зазнають труднощів адаптації на новому місці незалежно від поліпшення або погіршення їх становища, так і для суспільства, коли підтримка трудовими ресурсами розвитку окремих країн посилює нерівність міжнародного співробітництва і конфліктність у світі та всередині держав.
Форми взаємодії соціальних груп у суспільному житті.
Необхідність взаємодії соціальних груп обумовлена їхньою функціональною залежністю і обмеженістю ресурсів, до яких групи мають нерівний доступ. Формами взаємодії соціальних груп є співробітництво, конкуренція і соціальний конфлікт (див. рис. 6.3).
Співробітництво необхідне для поєднання зусиль різних соціальних суб’єктів у досягнення спільної мети. Чинниками, що визначають його ефективність, є усвідомлення учасниками спільних інтересів і цілей, наявність матеріальних ресурсів, чіткого розподілу функцій, прагнення враховувати можливості один одного тощо. Проте вага кожного чинника є різною залежно від сфери співробітництва. В ринковій економіці велику стимулюючу роль відіграє конкуренція, яка може здійснюватися законними й незаконними засобами, бути спрямованою на підвищення продуктивності праці або на запобігання використання конкурентами тих чи інших економічних можливостей.
Сутність соціального конфлікту полягає в тому, щоб шляхом протиборства суб’єктів, які мають несумісні цілі, вирішити протиріччя їх інтересів. Основними причинами конфліктів є різні види соціальної нерівності (і в Україні соціальне розшарування на тлі неефективності державного управління є основним витоком соціальної конфліктності), прагнення зайняти або зберегти таку соціальну позицію, яка дозволить скористатися суспільними ресурсами. Соціальний конфлікт може виконувати як позитивні (створення нових соціальних інститутів, пізнання соціальних інтересів та ін.), так і негативні (людські жертви, витрати ресурсів, зрушення влади до диктаторства та ін.) функції. У своєму розвиткові конфлікт проходить через такі етапи: передконфліктний, активного протиборства, вирішення конфлікту.
Види конфліктів розрізняють за сферою його розгортання (економічні, політичні тощо), за суб’єктами (міжнаціональні, шлюбні тощо), за засобами (воєнні, мирні). Трудовий конфлікт спричиняється перш за все соціально-економічними причинами (щодо зарплатні, умов праці, зайнятті певних посад). Його врегулювання має базуватися на врахуванні формальної та неформальної структури колективу.
Рисунок 6.3 ‒ Основні форми соціальної взаємодії
Слід розрізняти профілактику конфлікту як систему засобів його запобігання та його врегулювання. Умовою ефективного врегулювання конфлікту є грамотний аналіз його причин, інтересів сторін і третіх сил, виявлення етапу його розгортання. Під час вирішення конфлікту застосовують такі засоби, як переговори, використання послуг посередника або третейського судді, досягнення компромісного рішення, примус з боку однієї сторони.