2. Соціально-етнічна структура суспільства

Важливим моментом аналізу соціальної структури суспільства є розгляд її соціально-етнічного складу. Практично всі країни в сучасному світі є поліетнічними суспільствами, тобто суспільствами, в яких живуть декілька великих етнічних груп, що включені до однієї соціальної системи, але значно відрізняються одна від одної. Тому не дивно, що проблеми взаємозв'язку соціального і національного набувають сьогодні великого значення в соціологічних дослідженнях.

Соціологія вивчає національну різноманітність соціальних процесів і явищ, соціальну обумовленість національних змін, етнокультурні явища, національну самосвідомість у їхній соціальній різноманітності – у різних соціальних групах і ситуаціях. Соціологія виявляє соціальні характеристики етнічної структури, тобто певні закономірні зв'язки елементів цієї структури з соціальними процесами в цілому.

Нації формуються на етапі зародження капіталізму, в результаті консолідації різних народностей і племен. Вони є стійкою спільністю людей, що склалася на основі спільності економічного життя, території, літературної мови і психічного складу, що виявляється в галузі культури, а внаслідок – у спільності національного характеру.

Усвідомлення людини себе особою не може відбуватися без усвідомлення своєї належності до певного етносу. Етнічність передбачає почуття єдності, яке відображається через порівняння себе з іншими етнічними спільностями. Якщо немає відчуття належності до певної спільності, немає усвідомлення відмінних особливостей культури, немає і соціальної спільності. Тобто, специфіка етнічного зводиться переважно до етнічної свідомості і самосвідомості. Невід'ємною ознакою нації є спільність національного характеру, в якому акумулюється своєрідність національного шляху нації, її економічної діяльності, особливості соціального, культурного розвитку і географічного середовища. Все це відображається на психологічних установках її представників, звичаях тощо. Риси національного характеру змінюються разом зі змінами умов існування нації. І все ж вони досить стійкі, щоб надати своєрідності культурі, духовній діяльності людей.

У національних відносинах сьогодні яскраво проявляються дві взаємопов'язані тенденції. З одного боку – посилення інтеграційних тенденцій серед народів усього світу, а з іншого – зростання національної самосвідомості. Усупереч теоретичним прогнозам про затухання етнічності, зменшення національної самосвідомості в умовах інтернаціоналізації суспільного життя, в сучасних умовах активно розвивається тенденція до посилення національної самосвідомості серед народів усього світу. Ця тенденція має назву «етнічного парадоксу сучасності». Її сутність полягає в тому, що в умовах інтернаціоналізації виробництва, культури націй, стандартизації життя народів, а разом з тим і певним послабленням етнічної специфіки, національна самосвідомість не зникає, а навпаки – посилюється. Інакше кажучи, зростання національної самосвідомості у народів, що живуть у постіндустріальному суспільстві, викликане підсвідомим опором нівелюючому впливові сучасних технологій і моделей способу життя, які погрожують збереженню культурних традицій і національній самобутності. Етнічна специфіка, культурна особистість, що переходять з матеріальної сфери (житло, одяг, господарська діяльність) у сферу духовну, стали все частіше виступати свого роду охоронною реакцією на відчуження і дегуманізувальний вплив деяких граней сучасної цивілізації.

Однак поряд із законом національного різноманіття, існує і багато інтеграційних тенденцій. До найважливіших інтеграційних факторів належать економіка і науково-технічний прогрес. Взаємні зв'язки починають пронизувати весь світ більш тісними стають контакти між людьми незалежно від країни проживання, релігійних вірувань, належності до тієї чи іншої раси або національності. Об'єднання є просто вигідним для людей.

Історичний досвід показує, що в період глибоких суспільних перетворень, соціальні процеси звичайно приймають національний відтінок, а іноді й національну форму. Загострення національної самосвідомості, конфлікти на національному ґрунті свідчать про існування національного питання, яке є сукупністю проблем у взаємодії між національними одиницями в усіх сферах, де ці проблеми виникають.

Національне питання – це, перш за все, відносини національної нерівності: розподілу націй на ті, що мають привілеї, та неповноцінні, на великодержавні та пригнічені. Розглядаючи національне питання, перш за все, необхідно осмислити його комплексний характер і те, що в ньому дуже тісно переплітаються економічні, політичні, культурні, психологічні, історичні фактори. Не можна ігнорувати або недооцінювати жодного з них.

У сучасних умовах розробляються нові соціологічні концепції, які пояснюють етнічні конфлікти на загальному рівні. До найбільш відомих належать: 1) «етноцентризм» – неприйняття аутсайдерами інших культур; 2) «групова перешкода» – встановлення кордонів, що відділяють одну групу від іншої; 3) «розподіл ресурсів» – підтримка нерівності, що існує між етнічними групами в розподілі матеріальних благ; 4) «трансфер» – перенесення проблем економічного та соціального характеру на національні.

В Україні сьогодні національні проблеми не стоять дуже гостро. Однак вони є. Україна – багатонаціональна держава. За даними останнього перепису населення, в Україні мешкає приблизно 90 національностей. Із них українців – 37,5 млн., росіян – 8,3 млн., кримських татар – 248, 2 тис., , білорусів – 275 тис., молдаван – 258,6 тис., болгар – 204 тис., угорців – 156,6 тис., євреїв – 103,6 тис. Сам український етнос не є однорідним через наявність різних територій з переважним впливом різних культур.

Можна виділити дві тенденції, які супроводжували український народ в процесі його розвитку: з одного боку – поглиблення відносин національної єдності, з іншого – певні відмінності у психічному складі, культурі, політичному та економічному способах життя. У сучасних умовах існують значні відмінності між Правобережною і Лівобережною Україною, не кажучи вже про Галичину.

Природно, що як при вивченні національних проблем, так і при проведенні національної політики, усі ці геополітичні особливості України необхідно враховувати. Весь досвід світового розвитку свідчить, що не можна ставитися до національного питання формально, бо новий етап розвитку країни обумовлює нові проблеми. Оновлена національна політика повинна спиратися на соціологічні дослідження згаданої проблеми, аналізувати весь позитивний досвід міжнаціональних відносин, що базуються на принципах взаємозалежності націй і компромісу, як головного засобу вирішення національних конфліктів.