
- •Поняття і джерела права міжнародних договорів.
- •Поняття і класифікація міжнародних конференцій. Юридичне значення рішень міжнародних конференцій.
- •Дипломатичне представництво. Види і функції.
- •Поняття і види міжнародних договорів (форма, структура та дія міжнародних договорів).
- •Організація Об’єднаних Націй.
- •Поняття і джерела права зовнішніх зносин.
- •Охарактеризуйте сторони в міжнародних договорах та стадії укладання міжнародних договорів.
- •Поняття і джерела права міжнародних організацій. Поняття і класифікація міжнародних організацій.
- •Консульська установа. Види і функції.
Варіант 1
Поняття і джерела права міжнародних договорів.
Право міжнародних договорів - галузь міжнародного права, яка об'єднує сукупність правових норм, що регулюють порядок укладення, дії, зміни і припинення міжнародних договорів.
Об'єктом права міжнародних договорів є власне міжнародний договір. Він укладається для конкретного і чіткого визначення взаємних прав і обов'язків сторін договору. Договірна форма закріплення міжнародних відносин обумовлює стабільність міжнародного правопорядку. Значення договорів визначається також і тим, що немає жодної галузі міжнародного права, становлення і розвиток якої не пов'язані з договорами.
На практиці використовуються такі поняття як "міжнародне договірне право" (норми, створювані договором, на відміну від норм звичаю) і "міжнародне договірне право держави" (сукупність договорів певної держави).
Тривалий час єдиним джерелом права міжнародних договорів були правові звичаї. Перший кодифікований акт у сфері права міжнародних договорів був прийнятий 1928 р. на конференції американських держав - Гаванська конвенція про договори, яка мала регіональний характер, оскільки діяла лише в Латинській Америці. З появою Організації Об'єднаних Націй і створенням в її рамках Комісії міжнародного права кодифікація права міжнародних договорів стала одним з головних завдань, поставлених перед комісією.
Так, 1969 року було прийнято Віденську конвенцію про право міжнародних договорів, яка стосується договорів, укладених між державами. Вона набула чинності в 1980 році і значною мірою кодифікувала цю галузь міжнародного права, детально регламентувала всі стадії укладення договору. Україна є учасницею цієї конвенції.
Окремі принципові положення права міжнародних договорів відображені в Статуті ООН, Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 p., Декларації ООН про принципи міжнародного права 1970 року.
У свою чергу, Віденська конвенція про право міжнародних договорів, укладених між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. також результат кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права. Вона містить положення, що враховують специфіку договорів з участю міжнародних організацій.
Важливе місце в здійсненні договірної правоздатності держав займають норми їх внутрішнього права. Як правило, такі норми містяться в конституціях, а також деякі держави прийняли спеціальні нормативні акти, що стосуються відповідної компетенції державних органів стосовно укладення, виконання і припинення дії міжнародних договорів та інших питань. Насамперед, тут доцільно відзначити Закон України "Про міжнародні договори України" 2004 p., який ґрунтується на загальновизнаних нормах права міжнародних договорів; Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України" 1991 р.
Основним принципом права міжнародних договорів є Pacta sund servanda - договори повинні виконуватися.
Поняття і класифікація міжнародних конференцій. Юридичне значення рішень міжнародних конференцій.
Міжнародна конференція - тимчасовий орган, який створюється беруть участь державами, покликаний обговорювати поставлені перед ним питання і приймати узгоджені рішення.
Інститут міжнародних конференцій нерозривно пов'язаний з двома іншими міжнародними інститутами - переговорами і міжнародними організаціями. Міжнародні конференції виникли як продовження інституту переговорів, а міжнародні організації з'явилися як наслідок розвитку інституту міжнародних конференцій.
Міжнародні конференції є відносно молодим інститутом міжнародного права, що виник у XIX ст. У сучасному міжнародному праві під терміном міжнародна конференція розуміють тимчасовий міжнародний орган, у якому беруть участь офіційні представники трьох і більше держав або інших суб'єктів міжнародного права, з можливим представництвом від третіх держав, міжурядових і неурядових організацій як спостерігачів, який має узгоджені між учасниками мету, компетенцію і правила процедури. Мета та організаційні начала діяльності міжнародних конференцій повинні відповідати нормам міжнародного права.
Міжнародні конференції можуть мати різні найменування - конгрес, нарада, конференція тощо, проте це не має юридичного значення.
У міжнародних відносинах залежно від сфери діяльності міжнародні конференції поділяються на мирні, політичні, економічні, дипломатичні та змішані. Зазвичай метою міжнародної конференції є:
а) розробка й ухвалення тексту міжнародного договору (наприклад. Статуту ООН на конференції в Сан-Франциско у квітні - червні 1945 p.);
б) обговорення певної міжнародної проблеми або проблем і ухвалення спільної заяви (наприклад, Декларація Ріо-де-Жанейро Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку 1992 p.);
в) обмін думками та інформацією з певної міжнародної проблеми або проблем і вироблення рекомендацій (наприклад, Копенгагенській документ 1990 р. Конференції НБСЄ з людського виміру).
Міжнародні конференції поділяються також на періодичні і конференції ad hoc. Прикладом періодичної конференції може бути Конференція НБСЄ з людського виміру 1989-1991 pp., як і вся Нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Цей вид міжнародних конференцій слід відрізняти від пленарних засідань органів міжнародних організацій, які також можуть називатися конференціями, і від періодичних форм роботи органів таких організацій.
Більшість міжнародних конференцій має характер ad hoc, тобто вони скликаються або державою-ініціатором (державами), або міжнародною організацією для одноразової роботи. Хоча іноді конференції ad hoc можуть працювати в сесійному режимі, наприклад III Конференція ООН з морського права працювала саме так з 1973 по 1982 р.
За колом учасників міжнародні конференції поділяються на універсальні й регіональні. Перші відкриті для участі будь-якої держави й інших суб'єктів міжнародного права, а в регіональних конференціях беруть участь держави і міжнародні організації, що належать до певного географічного регіону.
міжнародна конференція — це зустріч офіційних представників двох або більше держав для обговорення питань, що представяють взаємний інтерес.
Конференції скликаються з ініціативи одної або декількох держав або міжнародної організації. Скликанню конференції передують переговори, під час яких узгоджуються час і місце проведення конференції, коло учасників, попередній порядок денний. У конференції можуть брати участь спостерігачі (без права вирішального голосу).
Порядок роботи конференції визначається регламентами, що затверджуються учасниками конференції або органами міжнародної організації, котра скликає. Регламенти містять у собі правила процедури, норми яких належать до внутрішнього права конференцій.
Прийняття рішень. Рішення конференції можуть прийматися шляхом голосування і консенсусу. Кожна делегація має на конференції один голос.