Теорія Джордж Герберт Міда

Мід був передусім філософом, який більшу частину свого життя викладав у Чиказькому університеті. Він писав дуже мало, і його найвідомішу публікацію "Розум, "я" і суспільство" (1934 р.) підготували його студенти на основі конспектів лекцій та інших джерел. Є Автором теорії символічного інтеракціонізму

Згідно з Мідом, немовлята і малі діти розвиваються як соціальні істоти головним чином завдяки тому, що імітують дії та поведінку тих, хто їх оточує. Одним зі способів такого "надбання" є гра. Граючись, як ми вже зазначали раніше, малі діти часто імітують дії дорослих. Мала дитина ліпить із грязюки пиріжки, бо вона бачила, як мати порається на кухні, або колупає землю ложкою, бо спостерігала, як садівник обкопує дерева. Дитяча гра еволюціонує від простої імітації до складних розваг, у яких чотири-п'ятирічна дитина намагається виконувати роль дорослого. Мід називає це грати роль іншого — тобто намагатися відчути, як то воно бути в "шкурі" іншої особи. Лише на цьому етапі діти розвивають у собі відчуття "я". Діти починають осмислювати самих себе як окремих дійових осіб — як "мене", — дивлячись на себе очима інших.

Ми досягаємо самоусвідомлення, як вважає Мід, коли навчаємося відрізняти "мене" від "я". "Я" — це несоціалізована дитина, це набір спонтанних прагнень і бажань. "Мене" у тому значенні, в якому вживає цей термін Мід, — це "я" соціальне. Індивідууми розвивають самосвідомість, стверджує Мід, коли починають бачити себе очима інших.

Обидва, і Фройд, і Мід, вважають, що дитина стає автономною дійовою особою, спроможною на самопізнання й здатною давати собі раду поза колом найближчих родичів у віці близько п'яти років. Для Фройда це завершення Едіпової фази, а для Міда — результат розвинутої спроможності самоусвідомлення.

Наступний етап дитячого розвитку настає, згідно з Мідом, у вісім або в дев'ять років. Цей той вік, коли діти схильні брати участь у організованих розвагах більше, ніж в стихійній, несистематичній грі. Лише в цьому віці діти починають розуміти загальні цінності та мораль, на яких побудоване соціальне життя. Щоб опанувати організовані розваги, дитина мусить зрозуміти правила гри та поняття справедливості й рівної участі. На цьому етапі дитина навчається осмислювати узагальненого іншого, як це називає Мід, — загальні цінності та моральні правила, які складають основу культури, в якій вона або він розвивається. Мід пов'язує цей процес із трохи старшим віком, аніж Фройд, але й у цьому випадку можна відзначити очевидну схожість їхніх ідей.

Через відносини з іншими, через їх оцінки людина розуміє, якою вона є. Ця теорія отримала назву "теорія дзеркального Я". Соціальне дзеркало постійно перед людьми, постійно змінюється, постійно діє. Розвиваючись, особистість стає більш вимогливою при виборі індивідів, які використовують роль дзеркала, та здійснює добір зразків, які впливають на неї. Відтак цю теорію розвивав Дж. Мід, який пояснив сутність процесу сприйняття індивідом інших особистостей у теорії "узагальненого іншого".

Погляди Міда менш суперечливі, аніж погляди Фройда. Вони не містять у собі стільки приголомшливих ідей і не опираються на гіпотезу несвідомого як основу формування особистості. Теорія Міда про розвиток самосвідомості цілком заслужено була досить впливовою. З другого боку, погляди Міда не були ніколи опубліковані в чітко викладеній формі і радше свідчать про тонку проникливість цього вченого, аніж дають загальну інтерпретацію розвитку дитини.