1. Біологічне в людині та суспільстві. Еволюційна природа людини та суспільства

Еволюційна теорія — наукова теорія, що пояснює поступальний розвиток життя на Землі від простих форм (клітини, бактерії) до складних.

У біології, еволюція – це зміна в популяції успадкованих характеристик або ознак, які передаються з роду в рід.

При природному доборі, організми з ознаками, які допомагають їм вижити і відтворитися, як правило, мають більше нащадків. Таким чином, вони передадуть більше вигідних спадкових ознак наступним поколінням.

Теорія еволюції шляхом природного добору була вперше запропонована в книзі Чарльза Дарвіна «Походження видів» 1859 р.

Якщо ж говорити про еволюцію суспільства, то під нею по аналогії можна розуміти поступальний розвиток суспільства від найпростіших його форм до складних. Від людського стада до високоорганізованого сучасного відкритого суспільства.

Згідно з еволюційною теорією походження людини її розвиток був результатом процесу, що характеризувався випадковістю.

У 1975 Едвард Уілсон написав фундаментальну працю Соціобіологія: Новий синтез (англ. Sociobiology: The New Synthesis) в якій розвинув поняття соціобіології. Книга була першою спробою пояснити такі типи соціальної поведінки тварин (в основному, мурах, оскільки це була спеціалізації Вілсона) як альтруїзм, агресія тощо за допомогою еволюційних механізмів. У цій книзі лише останній розділ стосувалася поведінки людей.

Існують прообрази суспільства у тварин – це стадо та зграя. На зорі історії люди також жили стадом, людським стадом. Чим більш складною стає ментальна організація кожної людини у суспільстві, тим складнішим стає суспільство. Впродовж історії людства суспільство розвивалося завдяки ускладненню суспільних зв’язків та соціальної структури, поділу праці, стратифікації.

Можна стверджувати, що важливою віхою на шляху до становлення людського суспільства стало виникнення держави і державно організованого суспільства.

Процес еволюції людини супроводжувався поступовим звуженням дії природного відбору через виникнення і розвиток суспільства, законів та створення нового, «штучного» місця існування.

Цілком імовірно, що істотну роль відіграв такий біологічний фактор, як мутації, генетичні зміни, які вплинули на анатомічні й фізіологічні характеристики, значно розширили можливості мозку.

На завершальній стадії формування людини вирішальне значення мали вже не біологічні, а соціальні чинники: виникнення й розвиток трудової, предметно-практичної діяльності, розбірливої мови, перетворення стада на первісний родовий колектив, заснований на екзогамії (така форма кровноспоріднених зв'язків, коли шлюби між близькими родичами неможливі) і на перших, спочатку ще напівінстинктивних, соціально-моральних нормах.

Безпосередніми предками первісних людей вважаються австралопітеки; далі послідовно формуються такі перехідні типи, як "людина вміла" (від лат. homo habilis), пітекантропи, синантропи, неандертальці (ранні й пізні).

Перші достовірні представники роду Homo з’явилися близько 2 млн років (цим же віком датуються найдавніші сліди трудової діяльності датуються (знаряддя з Ефіопії), а сучасна людина Н. sapiens — біля 160-180 тис. років тому.

У першій половині кам'яного віку — палеоліту, за так званої ашельської доби, що датується часом від 1,5 млн. до 150 тис. років тому, відбулося заселення територій сучасної України первісною людиною.

Відтак порівняно недавно, 50-30 тисяч років тому, в Європі виникає людина сучасного біологічного типу — homo sapiens ("людина розумна"), або, за місцем віднайдення її решток, кроманьйонська людина.

Користуючись виготовленими нею знаряддями, щоби з предметів природи виробляти необхідне для себе, людина розриває жорстку залежність від людських (біологічних) властивостей, від навколишнього середовища і обставин.

Над біологічною спадковістю надбудовується і стає для людини специфічною, визначальною культурна наступність, яка здійснюється через передачу від покоління до покоління створених предметів, знарядь, техніки, досвіду, через навчання й виховання.

Винятково важливу роль у формуванні людини й людства відіграла розбірлива мова, яка виникла й розвинулася разом з трудовою діяльністю й соціальними формами життя. Мова — це універсальна знакова система, яка має свою внутрішню цілісність, бо між її елементами, словами встановлюються граматичні зв'язки. Мова виконує насамперед функцію засобу спілкування (комунікативну) і передачі набутих знань і досвіду.