9. Соціальна обумовленість права у теорії ж. Гурвіча

Значну роль відіграв у розвитку соціології права Г.Д. Гурвич (1894-1965), російський і французький соціолог і філософ. Основні праці: «Ідея соціального права і сучасність», «Юридичний досвід та плюралістична філософія права».

Гурвіч широко використовував ідеї Л. Петражицького, учнем якого він був в період навчання в Петербурзькому університеті.

В книге «Идея социального права и современность» автор пытался «показать, что социальное, не государственное право (как правило, игнорирующееся пра­воведами), которое порождается всяким Мы, всякой социальной группой, всяким социальным классом либо спонтанно, либо через прецеденты, обы­чаи, практики обладает особой движущей и взрывоопасной силой».

Основу соціології права Гурвіча складає вчення про соціальне право, створене різноманітними суспільними утвореннями – соціальною групою класом, колективним утворенням, міжнародною спільнотою.

На думку Гурвіча, реальність права виявляється безпосередньо в юридичному досвіді і нормативних фактах.

Безпосередній юридичний досвід утворюють будь-які колективні акти визнання певних нормативно-правових цінностей.

Гурвіч виділяв наступні ознаки безпосереднього юридичного досвіду:

1. Він завжди є колективним, в силу самої структури права, орієнтованого на регулювання відносин між людьми та іншими суб’єктами (може виникати як в результаті раціональних, усвідомлених дій, так і спонтанно);

2. Нормативні регулятори, що виникають із юридичного досвіду носять атрибутивно-імперативний характер. Ознаку двостороннього зв’язку між суб’єктами правовідносин, Гурвіч вважав для права принципово важливою та необхідно.

Нормативні факти розуміються як результат прояву юридичного досвіду у вигляді нормативних правил поведінки, що встановлюються відповідними колективними, суспільними утвореннями (союзами) у зв’язку із необхідністю вирішувати конкретні проблеми та ситуації.

Право Гурвіч визначає як засіб реалізації ідеї справедливості в конкретній суспільній системі, як засіб упорядкування, узгодження підходу до суперечливих нормативно-правових цінностей за допомогою багатостороннього імперативно-атрибутивного регулювання, що визнається конкретною соціальною системою.

Гурвіч окреслив зміст і специфіку ряду проблем, які, за його поглядам, повинні виступати в якості предметної галузі соціології права. До них Г.Д. Гурвич відносив:

1. проблеми мікросоціології права, під якою він розумів вивчення різних видів так званої «соціабельності» (суспільних взаємозв’язків людей у їх юридичному виразі);

2. юридико-соціологічні проблеми різних соціальних груп, класів

3. питання генетичної соціології права, що висуває закономірності і тенденції розвитку права і факторів, що детермінують їх розвиток і занепад;

4. проблеми типологізації правових норм, покликаних зберігати суспільне життя як систему і її різних сфер: економічну, політичну, духовну, соціальну.

Ці та інші ідеї соціології права, підняті Г.Д. Гурвич, вплинули на наступні покоління дослідників, що займаються важливими проблемами даної науки і суміжних з нею дисциплін.