3. Соціологія Еміля Дюркгейма

Еміль Дюркгейм (1858—1917) — соціолог, засновник французької соціологічної школи, яка розвивалася при заснованому ним журналі "Аннали соціології". Перший професор соціології в університеті м. Бордо, Франція (1887). Найбільш відомі праці: «Правила соціологічного методу», «Самогубство: соціологічний етюд», «Елементарні форми релігійного життя», «Соціологія та філософія», «Соціологія та філософія», «Про розподіл суспільної праці» та ін.

В основі вчення Дюркгейма — концепція соціологізму (принцип специфічності й автономності соціальної реальності). Суспільство становить особливу надіндивідуальну реальність, яка поєднує людей в єдине ціле і встановлює між ними солідарність особливого роду, а тому відмінна від звичайної механічної суми індивідів. Об'єднуючись у групи, люди відразу починають підпорядковуватися правилам і нормам, які Дюркгейм назвав "колективною свідомістю". Ця особлива соціальна реальність диктує свої установки кожному індивідові у вигляді суспільних очікувань, вимог і принципів моралі.

Дюркгейм розробив теорію соціальних фактів та соціальних зв’язків.

Соціальні явища, які породжені колективними діями індивідів і через це є якісно відмінними від того, що відбувається на рівні індивідуальної свідомості, Еміль Дюркгейм назвав "соціальними фактами". «Соціальні факти» є елементарною одиницею соціологічного аналізу. Еміль Дюркгейм закликав: "Вивчати соціальні факти як речі", тобто визнавати їх незалежне від дослідника існування і досліджувати їх так само об'єктивно, як вчені вивчають світ природи.

Роль соціальних фактів у поведінці людей вчений продемонстрував у своїй книзі "Самогубство". У ній Дюркгейм довів, що навіть такий вчинок, як самогубство, який, на перший погляд видається зумовленим лише особистими чинниками, насправді є соціальним фактом — продуктом тих значень, очікувань і угод, які виникають у процесі спілкування людей між собою. Соціолог вказав на те, що індивіди, які мають потужнішу сітку соціальних зв'язків є менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов'язані з життям груп (атеїсти частіше вдаються до суїциду, ніж віруючі люди, самотні — частіше, ніж сімейні, військові — частіше ніж цивільні, а під час мирного часу — частіше, ніж під час воєн і революцій). Виходить самогубство є більш характерним для представників одних соціальних груп, аніж для вихідців із інших соціумів, а відтак — воно є явищем соціальним. Тобто, якщо вчинками людини керує її свідомість, а це свідчить, що значною мірою вона належить не самому індивіду, а соціальному цілому, частиною якого вона є.

Він виділив чотири види самогубств: егоїстичний, альтруїстичний, аномічний і фаталістичний.

Перший створюється причинами, котрі обомовлюють відокремлення індивіда від суспільства, яке перестає впливати на нього регулюючим чином. Розрив соціальних зв'язків, відсутність колективної підтримки, стан відокремленості породжують почуття самотності, пустоти, відчуття трагізму існування. Однією з причин самогубств подібного роду може бути крайній індивідуалізм, але грунтом, який його породжує, є "велике суспільство, соціальна туга". Суспільна дезорганізація, втрата суспільних цілей послаблюють соціальні зв'язки, які прикликають індивіда до суспільства, а значить і до життя.

Другий вид самогубства — альтруїстичний — зустрічається тоді, коли особисті інтереси поглинуті соціальними, коли інтеграція групи настільки велика, що індивід перестає існувати як самостійна одиниця. До цього виду Дюркгейм відносить давні звичаї: самогубство стариків і хворих, самоспалення жінок після смерті чоловіків, самогубство рабів після смерті хазяїна і ін. Такого роду самогубства існували головним чином в архаїчних суспільствах.

Третій вид самогубства — аномічний. Він зустрічається в часи великих суспільних потрясінь, економічних криз, коли індивід втрачає можливість пристосуватися до соціальних перетворень, нових соціальних вимог і втрачає зв'язок з суспільством. Стан суспільної аномії, під котрою Дюркгейм розуміє відсутність чітких правил і норм поведінки, коли стара їєрархія цінностей руйнується, а нова ще не склалась, породжує моральну нестійкість окремих індивідів. Коли коливається і дезорганізується суспільна структура, одні індивіди швидко піднімаються, інші втрачають своє місце в суспільстві, коли порушується суспільна рівновага — число самогубств зростає. Аномічне самогубство, яке зустрічається найчастіше в торгових і ділових колах, характеризується Дюркгеймом також з боку індивідуальних якостей представників торгового і промислового світу; їх нестримний потяг до збагачення, котрий не зустрічає жорсткої регламентації, невгамовно зростає, порушуючи моральну і психічну рівновагу. Таким чином, послаблення або відсутність суспільної регламентації, безладна, неврегульована суспільна діяльність лежить в основі аномічного самогубства. Якщо суспільство не здатне належним чином впливати на людину, то буде сумний кінець.

Протилежністю аномічного самогубства є фаталістичне, яке виникає в результаті посиленого контролю над індивідом, "надмірна регламентація", котра для останнього стає нестерпного.

Дюркгейм запровадив поняття «аномія», під якою розумів такий стан суспільства, за якого для його членів утрачається значимість соціальних норм і розпоряджень, результатом чого є зростання частоти проявів тих форм поведінки, які відхиляються від норми і мають саморуйнівний характер — аж до самогубства. За даного стану відсутня чітка нормативна регуляція індивідуальної поведінки, створюється своєрідний ціннісний вакуум, коли старі норми і цінності вже не працюють, а нові ще не утвердилися. Для нормальної життєдіяльності людини потрібні регуляція і регламентація як її соціальної ролі, так і особистісних властивостей. Коли контроль над людиною послабляється, виникає аномія, здатна призвести до розпаду особистості. В анемічних ситуаціях суспільство і людина дезінтегруються, виникає конфлікт, спроможний викликати негативні наслідки як для суспільства, так і для окремої людини.

Дюркгайм використовував поняття аномії, щоб описати стан тієї чи іншої форми скасування державного контролю, результатом чого є припинення функціонування нормативних правил поведінки людей, правил їхньої взаємодії один з одним. Таким чином, аномія — це ламання соціальних норм. Люди перестають знаходити собі місце у суспільстві, оскільки перестають діяти правила, які забезпечують виконання конкретних соціальних ролей. Це призводить до невдоволеності життям, відхилень у поведінці, до конфліктів.

Центральною проблемою у творчості Дюркгейма була проблема соціальної солідарності, тобто з'ясування того, які ж зв'язки об'єднують людей у суспільство. У властивому для XIX ст. дусі протиставлення "нового" суспільства "традиційному", він виділяє два типи солідарності, що цементують суспільство: механічна й органічна.

Механічна солідарність — властива традиційному суспільству, характеризується тим, що особистість ніби поглинається колективом. Для такого суспільства характерний високий рівень репресивності та насильства, а також низький рівень розподілу праці і, оскільки усі займаються тими самими видами діяльності, мала різноманітність індивідів. Еміль Дюркгейм наводить вислів одного антрополога: "Хто бачив одного туземця Америки — бачив їх усіх".

Із розвитком суспільства і поглибленням розподілу праці в індустріальному суспільстві виникає органічна солідарність, яка ґрунтується на співробітництві та кооперації членів суспільства. Обмін продуктами праці передбачає, що партнери беруть на себе взаємні зобов'язання — це форма соціальної взаємодії. Чим глибшим є розподіл праці у суспільстві — тим більша у ньому різноманітність, тим толерантнішими є люди, тим ширша база для демократії.

Еміль Дюркгейм вніс величезний внесок в науку про кримінальне покарання.  У своїй роботі «Про поділ суспільної праці» він сформулював закони еволюції покарання: 

1) жорстокість і суворість покарання вище тоді і там, де суспільство менш розвинене і де влада носить абсолютний, авторитарний характер(четвертування, колесування, спалення були буденними в епоху середньовіччя, коли панував свавілля влади);

2) з розвитком цивілізації виявляється гуманізація покарання: кара, відплата стають не такими суворими і болісними. 

Тенденція гуманізації покарання виражається, зокрема, в тому, що смертна кара як крайня форма відплати застосовується вже не так широко і не так часто, як у попередні роки. З'являються нові форми покарання: тюремне ув'язнення, штраф.

Дюркгайм вважав, що свобода не може існувати, якщо у суспільстві немає можливостей для її реалізації як з метою досягнення певних соціально схвалюваних цілей, так і з метою порушення людьми соціальних заборон.