2. Соціологічні погляди Герберта Спенсера

Англійський учений Герберт Спенсер (1820 - 1903) вважається засновником органіцизму і є одним з яскравих представників натуралістичної орієнтації в соціології.

Вчення Г. Спенсера викладені в працях «Вивчення соціології», «Принципи соціології», «Основи соціології» в 3 т., «Соціологія як предмет вивчення», «Основи психології», «Основи етики» тощо.

Він стверджував, що «неможливе раціональне розуміння істин соціології без раціонального розуміння істин біології».

Опираючись на цю ідею, Г. Спенсер розвив два найважливіших методологічних принципи своєї соціологічної системи: еволюціонізм і органіцизм.

Щодо аналізу суспільства та соціальних явищ, то спенсерівська соціологічна система спиралася на принципи органіцизму, оскільки в ній соціальна система уподібнюється живому організмові. Проте біологічний і соціальний організми, на його думку, мають істотні відмінності: у суспільства нема чітко окресленої форми, воно виступає несталою цілісністю, а здатність відчувати й мислити притаманна всім складовим елементам суспільства, при чому кожний індивід відносно автономний у системі цілісного суспільства на відміну від структурних елементів біологічного організму; в біологічному організмі складові елементи підпорядковані цілому й існують заради цього.

Як і біологічний організм, суспільство має три системи життєзабезпе-чення:

«виробничу систему», яка забезпечує у живому організмі харчування, а у суспільстві — виробництво;

«розподільчу систему» — в живому організмі це система засвоєння поживних речовин, у суспільстві — система поділу праці та розподілу продуктів;

«регулятивну систему» — в живому організмі це нервова система, у суспільстві — система держави і права.

Основним психологічним механізмом, що забезпечує дієвість регулятивної системою є страх. За допомогою "страху перед живими" у суспільстві і державі функціонують правові та політичні норми, а за допомогою "страху перед мертвими" - релігійні норми. 

У боротьбі за виживання і самоствердження, що триває майже безперервно, суспільний організм проходить через два основних етапи, яким відповідають дві соціально-історичні форми державності.

1) Примітивне (військове) держава відрізняється хижацькими орієнтаціями і бачить у війні головну мету свого існування. Весь спосіб життя його населення підпорядкований мілітаристським принципам. Механізми соціалізації націлені на виховання майбутніх воїнів, дисциплінованих,войовничих, відважних, готових до самопожертви. Індивідуальне "я" повністю підпорядковується корпоративного "ми" І сприймає як належне жорстку, тотальну регламентацію всіх сторін соціального життя.

2) Індустріальна держава орієнтоване на організацію господарсько-економічного життя. Щоб економіка, промисловість ефективно функціонували, суспільству необхідні світ, захищеність приватної власності, політичні права і свободи громадян, стабільний правопорядок.

Звертаючи увагу на цілий ряд схожих рис між соціальним і біологічним організмами Спенсер відзначає, що існування соціального організму підпорядковане процесам диференціації та соціалізації.

Суспільство, як і біологічний організм, в ході свого розвитку нарощує масу (чисельність населення, матеріальні ресурси тощо). Зростання маси приводить до ускладнення структури. Стосовно суспільства це знаходить свій вияв у зростанні числа соціальних груп і спільнот, які, в свою чергу, творять соціальні інститути як форми самоорганізації свого життя; таких соціальних інститутів Спенсер налічує п'ять: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійно промислові.

Ускладнення структури супроводжується диференціацією (розподілом) функцій, які виконуються окремими частинами. Стосовно суспільства це означає, що кожний соціальний інститут має свої, притаманні йому функції, які в сукупності забезпечують існування суспільства з його розгалуженою соціальною структурою.

Диференціація функцій веде до поступового посилення взаємозалежності й взаємодії частин. Стосовно суспільства це означає чітке розмежування функцій різних соціальних інститутів, розподіл сфер їх впливу і відповідальності (спеціалізація). Якщо цей порядок порушується і певний соціальний інститут підміняє інші, — починається регрес або розпад соціального організму.

Надійним гарантом міцності соціального порядку є динаміка інтеграційних процесів. Загальною підставою соціальної інтеграції є дотримання принципу пропорційності одержуваних вигод послуги, що надаються. Спенсер вказав чотири типи кооперації: 

1) однорідна, гомогенна кооперація, при якій однакові зусилля з'єднуються для однакових, одночасно здійснюваних цілей; 

2) не цілком однорідна кооперація, де однакові зусилля з'єднуються для однакових цілей, здійснюваних не одночасно; 

3) гетерогенна кооперація, де неоднакові зусилля з'єднуються для однакових цілей; 

4) гетерогенна кооперація, де неоднакові зусилля з'єднуються для неоднакових цілей. 

Ідея еволюції Г. Спенсера спиралася на науковий природничий матеріал. Свій еволюціонізм він поширював на всі без винятку явища природи та суспільства - космічні, хімічні, біологічні, соціальні.

Варто відзначити, що Г. Спенсер категорично виступав проти соціальних революцій і навіть радикальних реформ, які, на його думку, неодмінно порушують і руйнують природній процес еволюційного розвитку, що призводить до занепаду суспільства, спричиняє конфлікти, безладдя та зубожіння.

Соціолог сформулював закон «рівної свободи»: всі індивіди повинні користуватися таким її обсягом, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів. Держава - вільна організація, що охороняє вільних індивідів. Головне завдання держави - здійснення правосуддя і забезпечення дотримання закону рівної свободи, що практично означає захист власності громадян від пограбування і війн.

У теоретичному відношенні заслугою Спенсера є те, що він заклав основи структурно-функціонального напрямку у соціології, сприяв виникненню функціоналізму. У головній своїй праці «Основи соціології» (1896 р.) він дійшов висновку, що перемагає те суспільство, в якому більша кількість людей пристосовується до промислової праці, але при цьому владні структури поважають особисті потреби та інтереси.