Лекція 1 Соціологія як наука про суспільство
1. Предмет, об’єкт і методи соціології
Соціологія – наука про суспільство.
Суспільство – це стійка взаємодія людей (їх об’єднань), основою якої є спільні інтереси та спрямованість на виживання і розвиток.
Сучасне суспільство не механічне з’єднання різних елементів та механізмів управління, влади, економіки, а єдине ціле.
Відповідно на певному етапі виникає необхідність у такій галузі знань, яка б вивчала суспільство у всіх його аспектах, пояснювала суспільні процеси і явища. Такою наукою якраз виступає соціологія (societas лат. суспільство, logos – слово, знання) – це наука про суспільство.
Вперше термін «соціологія» ввів в обіг у ХІХ ст. французький вчений, основоположник позитивізму, Огюст Конт.
Але суспільство і суспільні явища вивчає не тільки соціологія, але й політологія, юриспруденція, зокрема, теорія держави і права, філософія, зокрема, соціальна філософія, економіка. Відповідно постає питання, що ж саме вивчає соціологія.
Дати відповідь на це питання можна, давши відповідь на інше питання, що являє собою об’єкт і предмет соціології.
Як відомо, об’єкт будь-якої науки – це те, на що спрямовано процес дослідження, а предмет – це зв’язки, відношення, закономірності, з яких складається об’єкт вивчення. Об’єктом соціології виступає соціальна реальність. Об’єкт дослідження – це конкретні суспільні явища.
Вихідним для розуміння особливостей об’єкта соціологічного пізнання і визначення предмета соціологічної науки є поняття соціального.
Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:
це загальна якість, властивість притаманна різним групам індивідів;
це характер і зміст відносин між різними індивідами і групами в залежності від місця, яке вони займають в різних соціальних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них;
соціальне виявляється у відношенні різних індивідів і груп один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.
Таким чином, соціальне – це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей соціальних відносин, які проявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії).
Отже, об’єктом соціологічного пізнання є:
суспільство як цілісна емпірично надана соціальна реальність;
її окремі аспекти;
такі об’єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв’язки, соціальні організації, соціальні інститути.
Предмет науки – це відтворення емпіричної реальності на абстрактному мисленнєвому рівні шляхом виявлення значущих з практичної точки зору закономірних зв’язків і відносин цієї реальності.
Тобто предмет науки – це не просто якесь явище чи процес соціального світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дозволяє виділити ті закономірності розвитку і функціонування об’єкта, які є специфічними лише для даної науки.
Предмет дослідження – це зафіксовані у досвіді і включені у процес теоретичної діяльності дослідника сторони, властивості і відносини об’єктів, які досліджуються у певних умовах, за певних обставин (закономірності і особливості).
Дефініція предмета науки річ надзвичайно складна, оскільки жодна наука не перебуває у замкнутій і незмінній формі.
Сучасна соціологія являє чимало напрямків і наукових шкіл, які по різному трактують її предмет і роль і по різному дають відповідь на питання, що таке соціологія.
До того ж немає єдиних підходів до визначення предмета соціології і серед самих вчених-соціологів.
Інтерпретації предмета соціології умовно можна поділити на чотири групи:
«структуралістські», що оперують термінами «соціальна структура», «соціальні відносини», «соціальний статус», «роль», «структурний механізм» тощо;
«інтегративні», які розглядають суспільство як єдиний соціальний організм, систему, соціальну реальність у цілому;
«модерністські», які апелюють до сучасних проблем громадського життя, зокрема, до проблем трансформації різних суспільних систем;
«постмодерністські», або некласичні інтерпретації, які акцентують увагу на вивченні спонтанних процесів пост сучасних суспільств.
Представники майже всіх названих інтерпретацій предмета соціології схильні розширяти межі об’єкта та предметної сфери своєї науки.
Предмет соціології, якщо мати на увазі не стільки формальне визначення, дефініцію, скільки фундаментальне коло проблем, які вона розв’язувала, та завдання, які перед собою висувала і реалізовувала, змінювався і надалі буде змінюватися, оскільки людське суспільство не стоїть на місці.
З іншого боку, визначення предмета науки є життєво необхідним, позаяк без предмета немає і самої науки.
Як зауважує В.О. Ядов, «питання про предмет науки – це питання про те, що та як вивчати, чого та як навчати в цій галузі і де межі компетентності фахівця».
До того ж обов’язковою методологічною умовою, що застосовується до визначення предметної сфери будь-якої науки о те, що – визначати предмет потрібно за найвищим досягнутим на даний час теоретичним рівнем.
Видається, що соціологія концентрує свої пізнавальні можливості на дослідженні фундаментальних, основоположних явищ саме сучасного суспільства, громадського життя.
При цьому соціологія на відміну від інших соціальних наук, вивчає не ті чи інші соціальні явища, окремі спеціальні сторони і ряди соціальних явищ, а вивчає найбільш загальні, родові властивості, які не вивчаються іншими науками. При цьому соціологія вивчає не просто людину, а середовище її існування, спільності, в які вона включена, соціальні зв’язки, спосіб життя, соціальну взаємодію.
Отже предметом соціології є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування суспільного життя, учасників суспільних відносин, суспільних інститутів, суспільства в цілому.
Взаємодія соціології з іншими науками
У системі суспільних, гуманітарних наук соціологія посідає важливе місце. Це зумовлено тим, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структури, забезпечує розуміння законів і закономірностей взаємодії його різноманітних структур.
У системі суспільних наук соціологія найбільше пов'язана з історією.
Об'єктом і предметом досліджень історії та соціології є суспільство та його закономірності в їх конкретних виявах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного й випадкового. Відмінність між ними полягає в тому, що історія вивчає не сьогоднішній день, а минуле суспільства, відображає процес в хронологічній послідовності, причому часто іншими засобами, ніж соціологія. Джерела, використовувані історією та соціологією, збігаються лише частково.
Багато спільного між соціологією та філософією. Але, на відміну від філософії, соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями, а й з конкретними фактами дійсності, її висновки та узагальнення мають частковий характер.
Соціологія працює і на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну й розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва лежить в основі всіх соціальних відносин і процесів, є умовою всієї життєдіяльності людини, зрозуміло, що багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І, навпаки, соціологічні дослідження значною мірою базуються на результатах пошуку економічної науки.
Методологія соціології — це а) система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження а також б) вчення (теорія) про їх використання при вивченні суспільних явищ.
До складу цієї методології, зокрема, входять:
— філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);
— загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад, структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез, і т.ін.);
— групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);
— спеціальні методи, тобто такі, котрі прийнятні для дослідження предмету лише однієї науки.
Метод в соціології – це спосіб, прийомів емпіричного та теоретичного пізнання соціальної дійсності, отримання, побудови та обґрунтування наукових соціологічних знань.
Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і та ін.).
Основні соціологічні закони та категорії
Соціальний закон – це вираження суттєвої, всезагального і необхідного зв’язку соціальних явищ і процесів, перш за все, зв’язків соціальної діяльності людей чи їх власних соціальних дій.
Ознаки соціальних законів:
закон може діяти лише при наявності певних суворо домовлених умов;
за цих умов закон діє завжди і всюди без будь-яких винятків;
умови, за яких діє закон,реалізуються не повністю, а частково.
Види соціальних законів:
За часом дії: закони безперервної дії (норми права, моральні норми) та закони тенденції;
За масштабом реалізації: загальні закони діють у всіх соціальних системах (закон товарно-грошових відносин) та специфічні (їх дія обмежується однією чи кількома суспільними системами, наприклад, закон пов’язаних із переходом від одного суспільства до іншого).
За характером способом вияву: закони соціальної статики (відображають тенденцію до збереження стабільності соціальної системи), закони соціальної динаміки (відображають чинники, форми, напрями розвитку соціальної системи).
Як інші науки, соціологія має власну систему категорій. Під категоріями, зазвичай розуміють найбільш загальні поняття, які відображають суттєві сторони її предмета, розкривають механізм прояву її законів і закономірностей, які нею визначаються.
Понятійно-категоріальний апарат соціології включає в себе:
Загальнонаукові категорії у соціологічному контексті (суспільство, соціальна система, індивід);
Безпосередні соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми);
Категорії дисциплін суміжних із соціологією (економічна соціологія, соціологія політики, соціологія права).
В соціологічну практику останніх років увійшло виділення двох груп категорій соціології:
Категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру з виокремленням основних підсистем та елементів (особистість, соціалізація, соціальна група, соціальна спільнота, соціальний клас, соціальна діяльність, соціальний контроль);
Категорії, що характеризують динаміку суспільства, його розвиток, зміну (соціальний процес, соціальна зміна, соціальна трансформація, соціальний рух, соціальна мобільність, соціальний розвиток).
До категорій соціології належать також соціальна адаптація, соціальна диференціація, соціальне відтворення, соціальна солідарність, соціальна девіація або відхилення, соціальна рівновага тощо.
Центральне місце в теорії методології соціології займають методи, які називаються методи «класичної наукової стратегії» (О. Конт, Е. Дюркгайм) і «розуміючої соціології» (Г. Зіммель, М. Вебер).
Основні принципи класичного наукового методу:
1) соціальні явища (їх виникнення, функціонування, розвиток і відмирання) підпорядковуються закономірностям, які є спільними для всієї дійсності;
2) тому соціологія, її методи повинні будуватися за зразком природничих наук;
3) метод соціології повинен бути таким же строгим як і в юридичних науках;
4) важливим критерієм науковості є об’єктивність знання (об’єктивне знання не повинно містити суб’єктивних вражень і висновків дослідника).
Соціальну дійсність потрібно описувати незалежно від нашого з вами ставлення. Соціологія повинна бути вільною від ціннісних суджень і ідеології. Об’єкт дослідження чітко відмежований від дослідника, є для нього зовнішнім соціальним фактом і описується нейтральною безсторонньою мовою.
Основні принципи розуміючої соціології:
необхідно усунути із наукового світогляду всі уявлення щодо об’єктивного знання;
соціологія не повинна претендувати на щось більше, ніж з’ясування причин тих чи інших явищ, що відбулися, і утримуватися від наукових прогнозів.
Соціолог повинен знати, що в основі інтелектуальної діяльності лежить постійне співвіднесення різноманітних емпіричних даних, подій, фактів із загальнолюдськими цінностями (останнє на думку Вебера ставить серйозну перепону на шляху індивідуального свавілля в науці).