Критика

ЮЛІАН ТУВІМ(1894—1953)

Він був митцем, який своєю творчістю завершив цілу добу розвитку польської поезії, який, мабуть, найсильніше із часів Словацького й Норвіда сколихнув польську мову — і не тільки оновив застаріле словництво, а й запровадив у поетичний вжиток новий світ речей і образів... Він приділяв увагу і важливим, і не-значним людським справам, звичайну людину зробив героєм своїх віршів і поем. Його любов до життя охоплювала видатні, знаменні події та буденні явища. Він писав гнівні політичні вірші і ніжно схилявся перед красою польової квітки...

Мечислав Яструн

«МИСЛИТИ ВМІЮ ЛИШЕ НАСТІЛЬКИ, НАСКІЛЬКИ ВМІЩУЄ МУЗИКА ВІРША». «У Польщі молодь зростала, зачарована поезією Тувіма»,— писала Ванда Василевська. Вірші польського поета зрозумілі й близькі не тільки його співвітчизникам, вони відомі далеко за межами його батьківщини. ( В Україні переклади М.Рильського, Григорій Кочур)

 З 1909 року, як згадував сам поет, «почалося лінгвістичне божевілля». Він оточив себе книгами з мовознавства й етнографії, виписав з Лейпцига каталоги видань з лін-гвістики. Його цікавлять мови тунгусів, папуасів, африканських народів, австралійських племен. Але такі словники були дуже дорогими. Тоді Юліан запрошує до себе дванадцятирічного китайця і записує польськими літерами китайську пісеньку; складає словник циганських слів і виразів. Починає вивчати есперанто і перекладає мовою есперанто кілька віршів свого сучасника і співвітчизника Леопольда Стаффа, поезію якого обожнював. Поезія Стаффа відіграла дуже важливу роль у становленні Тувіма-поета. Тувім знав і любив поезію Артюра Рембо, Яна Кохановського та Юліуша Словацького. Олександр Пушкін та Олександр Блок були його улюбленими поетами, велике враження справила на нього зустріч з Володимиром Маяковським.

Справжній скандал у літературних колах викликала поява його вірша «Весна». Майже вся варшавська преса відгукнулася на цей вірш. Автора звинувачували у цинізмі, порнографії, пропаганді розпусти, злодійства, наголошували на тому, що твір не дає ніякої естетичної насолоди. А справа була в тому, що «Весна», за визначенням самого автора,— це «дифірамб, що уславлював місто й міський натовп».

Головне в поезії Тувіма — це любов до життя і любов до людини, людини простої, «з натовпу». Саме проста людина стає ліричним героєм віршів Тувіма. Виступаючи у 1928 році з промовою перед мешканцями Лодзі з приводу присудження йому премії міста, Тувім назвав себе сином Лодзі фабричної, Лодзі робітничої, яка пробуджувала «перші мелодії віршів».

«Поезію на вулицю!» — саме таким став заклик Юліана Тувіма та інших молодих поетів, які організували групу «Скамандр». Звідси вийшли уславлені польські поети і письменники.

Віталізм (VITA), тобто радість життя,— так визначав художню філософію групи Тувім. Поезія прославляє Діоніса, бога вина, бо чари Діоніса полегшують спілкування між людьми, роблять їх близькими до природи, допомагають насолоджуватися життям. Тувім оголошує себе поетом «натовпу», що супроводжує Діоніса у його хмільних походах по землі.

Уже перші твори «екамандритів» пронизують бунтівні настрої. Місто — сіра пустеля, де панує сум, і люди в ньому теж «сірі, наче сіра міська пустеля». Бунт «скамандритів» був спрямований проти лицемірної моралі, наповнений співчуттям до простої людини, мрією про вільну Польщу.

«Скамандрити» існували недовго, бо відчули ілюзорність своїх сподівань. Пізніше у щоденнику Тувім так пояснить своє захоплення віталізмом: «Мені було 20 років, коли розпочалася перша війна, і 45, коли спалахнула друга війна. У проміжку пройшла чверть століття, яка була молодістю...... Ми ходили по землі зигзагом, чіпляючись за будь-які ідеї, течії й напрямки...» Мій радісний віталізм продовжує існувати. Він тільки змінив поле діяльності, Він дорвався до боротьби людини за свої земні права».

До першого періоду творчості Юліана Тувіма належать також збірки «Танцюючий Сократ» (1920), «Сьома осінь» (1922), «Четвертий том віршів» (1923). Вірші Тувіма приваблювали читачів багатством тем, гостротою переживань, високою ліричною напругою, глибиною почуттів, досконалістю форми. Уже в цей час визначилися дві основні лінії творчості поета — лірична і сатирична.

. Збірка «Чорнолісся» (1929) відкриває нову сторінку його творчості.

Поет виступив проти тих, хто хотів розв'язати війну, щоб збагатитися, проливаючи кров простих людей. І знову, як десять років тому, поета звинувачує преса. Тепер у «пропаганді зради», «деморалізації армії». Вірш називають «злочином Тувіма». Виступаючи з роз'ясненням на сторінках газети «Роботнік», поет підкреслює, що злочином є підготовка нової війни мілітаристами різних країн, які приховують свої загарбницькі плани за брехливими патріотичними га-слами. Поет не впав у відчай. Просто лірика дещо відступила на другий план, поступившись місцем блискучим сатиричним віршам.

Найвизначнішим сатиричним твором Тувіма стала поема «Бал в опері» (1936), спрямована проти фашизму в Польщі. Поему було конфісковано відразу ж після виходу в світ.

У вересні 1939 року гітлерівські війська вступили в Польщу, Тувім остаточно зрозумів, що має стати активним борцем — антифашистом.

Юліан Тувім багато виступав перед робітниками. Читання своїх віршів він завжди завершував закликом усіма силами боротися проти фашизму.. Тувім зізнавався: «Аполітичність стала для мене поняттям, тотожним не музичності: я, поет, не можу зрозуміти її».

У роки війни з'являлося мало нових віршів поета. Але деякі доходили до Польщі й набували широкого розголосу. Так було з «Молитвою», що стала маніфестом патріотів у окупованій Польщі.

Помер Юліан Тувім 27 грудня 1953 року.

  «Сьома осінь» (1922). Щире кохання, його злети й падіння, надії й розчарування відбились у настроях ліричного героя «Сьомої осені». Епіграфом до своєї збірки Тувім узяв рядки з вірша Яна Лехоня: «Немає ні неба, ні безодні, ні пекла, ні раю. Є одна Беатріче...»

Справжнє кохання для автора цієї ліричної збірки — це самовідданість, навіть самозреченість, це готовність до самопожертви заради коханої. Тільки той кохає по-справжньому, хто без вагань може віддати своїй обраниці все: кожний порух душі, биття серця, останній гріш, залишок сил, вогонь душі, мрії (вірш «Все»). Вірші «Сьомої осені» написані від першої особи. Це надає їм особливої інтонації інтимності, сприяє встановленню атмосфери довірливості між читачем і автором. У цих віршах пряма мова звернена насамперед до коханої, наприклад у вірші «Нічий»:

 

Нічий я на цьому світі,

Як трави й струмки — нічий,

Я тільки лиш Твій та Божий,

Я — Твій.

(Переклад Володимира Лучука)

 

Тональність віршів різноманітна, іноді переходи дуже різкі: від тихого суму до бурхливої радості; від готовності померти біля ніг коханої до гніву й іронії («Злий вірш»). Але переважають нотки осінні: це спогади про те, що не збулося; це печаль, викликана розставаннями; це усвідомлення того, що нічого не можна змінити; це постійне очікування чогось...

Якщо у більшості поетів кохання асоціюється з весною, то у Тувіма кохання невід'ємне від осені. Ця пора року стає повноправною героїнею його любовних поезій. Йому хочеться, щоб «ясні зорі холодні, свіжі зорі осінні», «лілові айстри осінні» існували тільки для коханої. І «золотий букет» викликає образ осені — «милої, тендітної, золотої». З образом осені пов'язаний дорогий спогад про дівчину, що стала для поета єдиною в світі. Осінній смуток розвіює надія на з'єднання закоханих. І тут вже не можна обійтися без весни («Сьома осінь»):

Емоційна напруга віршів Тувіма дуже висока. У ліричного героя «стогне серце» за коханою, він умовляє її бути завжди разом, згадує найщасливіші миті їхніх зустрічей, описує її портрет, виплескує свою тугу в розлуці. Його кохана і земна, і небесна, завжди прекрасна, благородна, ніжна, принадна, а часто й печальна.

Крім ідилічних, зворушливих віршів, є й такі, в яких висловлюються гіркі образи, розчарування, відчай. Без них не було б повної правди про кохання — головної теми збірки «Сьома осінь».

Збірка «Чорнолісся» (1929) відкриває другий період творчості Юліана Тувіма. Епіграфом до неї взято рядки польського поета Ципріана Норвіда: «Чорноліські зорі зцілять моє горе!» Чорнолісся — це батьківщина Яна Кохановського, поета польського Відродження. Чорнолісся для Тувіма — це вічна вітчизна, де лежать витоки польської поезії. Поетичне слово, на думку Тувіма, було, є і буде тією вірою, що допомагає пережити всі незгоди й випробування. Закоханість у слово, притаманна поетові ще з юнацьких років, набуває іншого характеру. Тувім шукає все нові й нові можливості слова, щоб воно звучало якомога вагоміше

У «Чорноліссі» звучать і трагічні мотиви. Жорстокий світ породжує в уяві поета жахливі образи: його власний письмовий стіл нагадує катафалк, що «застиг у своєму траурному блиску, наче реквієм дерев'яний, наче монумент сліз» («Про мій стіл»). Герой вірша «Пси» порівнюється з бездомним собакою, диким і злим. І не тільки він почуває таку безнадійну самотність у цьому світі.

Буденні предмети і явища набувають рис фантастичних. У сатиричних творах поет часто вдається до гіперболи і гротеску. У вірші «Перукарі» подається яскрава картина нудного, бездумного життя:

 

Сівши під стіни, тихо ведуть вони розмову,

Ждуть на клієнтів, їх немає, тож нудяться.

Чешуться знову, голяться знову, знову, знову.

Знов розмовляють, потім дрімають і будяться,

(Переклад Дмитра Павличка)

 

Сповнений гнівним сарказмом і вірш «Гуляння», Неприйняття жахів страшного світу породжує у поета бажання, закривши щільно віконниці життя, віддати себе у важкий полон сну, що застеле очі туманом дитинства («Втома»).

Поет шукає притулку в природі («Строфи про пізнє літо»), протиставляє її міській цивілізації («Картопля»).

Однак, благаючи свого парнаського коня віднести його до Чорнолісся, поет не сподівається втекти від життя («Кінь»):

 

Мають там птиці, б'ють блискавиці.

В полум'ї вічна вітчизна.

(Переклад Максима Рильського)

Поет прагне, щоб його слово передавало біль його співвітчизників і стогін земного лона. Згоден, щоб «серце знищила» його «з пером рука» («Відповідь»), аби люди почули й зрозуміли поетові слова.

Головним твором періоду еміграції стала поема «Квіти Польщі. Справжньою серцевиною поеми є вінок ліро-епічних віршів, бо для автора найважливішим є не зображення тих чи інших подій, а те, як вони відбилися на долі простих людей та самого митця.

У ліричних відступах автор виявляє силу своєї любові до рідної землі: «Вітчизна — мій дім, а інші країни — готелі». ..поет сподівається в Польщі, яка вже буде вільною від фашистів.

Найбільшою читацькою популярністю користувалася «Молитва» — мрія про майбутнє Польщі:

 Стиль поеми напрочуд різноманітний: тут і ліричні відступи, і саркастичні замальовки; урочисто-піднесена мова «Молитви» змінюється тонкою лірикою в розділі «Варшавський бузок».

Творчість польського поета Юліана Тувіма приваблювала видатних українських майстрів слова — Миколу Бажана, Павла Тичину, Дмитра Павличка та ін. Максим Рильський писав: «Тувім був митцем і мислителем дуже широкого діапазону. Ніжний лірик і гострий, аж безпощадний сатирик, співець інтимних людських почуттів і полум'яний трибун, сміливий експериментатор у мові й віршуванні і бездоганний майстер класичної форми, автор лагідно-жартівливих творів для дітей і безмежно складної поеми «Квіти Польщі» — і все це в одній особі».