8.Адміністративно-політичні реформи 60—70-х рр. XIX ст.

Логічним продовженням реформи 1861 р. були перетворення адміністративно-політичного управління, які мали на меті пристосувати країну до нових умов соціально-економічного розвитку після скасування кріпацтва.

Судова реформа (1864 р.) До реформи суди були становими, тобто окремий суд для дворян, окремий – для міщан, окремий – для селян. Судові засідання проводились таємно (не допускалась звинувачена сторона, а також сторона, яка подала судовий позов). Це створювало умови, щоб судді займалися хабарництвом, а їхні нерідко свавільні вироки виносилися з урахуванням класових відмінностей – нижчі верстви діставали суворіші покарання, а легші вироки – дворянам. Права людини не мали ніякого значення (більше дивилися на те, хто перед судом – дворянин чи селянин і т. д.). Державні чиновники мали змогу активно втручатися і впливати на судові рішення. Реформа 1864 р. виправила ці недоліки у судочинстві.

Був введений загальний суд для усіх станів і загальний порядок судочинства (крім духовенства і військових). Вводилась рівна відповідальність усіх станів перед судом і незалежність суду від державної адміністрації. Були створені мирові суди, що розглядали справи, сума збитку від яких не перевищувала 500 крб. і загальні суди – більш серйозні справи. Судові засідання стали відкритими. Зявились адвокати.

Земська реформа (1864 р.) В усіх українських губерніях, окрім Правобережжя (де уряд не бажав посилення впливу польського дворянства), запроваджувалося земське самоуправління. Замість призначення „згори” урядових чиновників, жителі губерній і повітів тепер самі обирали земську владу. До складу „земської управи” входили представники поміщиків, міщан і селян. Той, хто не мав майна, не міг увійти до складу Земської управи. Той, хто не мав майна, не міг увійти до складу Земської управи. Місця у Земській управі розподілялися пропорційно до того, скільки майна мають представники кожного стану. Тому виходило в середньому: Поміщики – 70 % майна, значить поміщиків у Земській управі 70%; Відповідно міщани – 25%, селяни – 5%.

Земства з моменту їх утворення займалися розвитком медичного обслуговування (безкоштовного), освітою, вдосконаленням сільського господарства, культурою тощо. З 1870 до 1910 кількість лікарень зросла у 7,5 разів. Вони прихильно ставилися до української мови у навчальних і державних закладах і намагалися не виконувати накази Олександра ІІ і Олександра ІІІ, щодо заборони української мови.

Міська реформа (1870) – запровадження самоврядування у містах (міські думи, міські управи). Виконували ті ж самі функції, що і земства, але у межах міста.

Реформа освіти (1864) Була створена система початкових шкіл усіх форм власності (грамотність, 4 арифметичні дії, географія, малювання, закон Божий). Платні і безкоштовні.

• Середня освіта: класичні (гуманітарні науки) та реальні (природничі науки) гімназії. Термін навчання – 7 років. Приймали усіх бажаючих, але плата за навчання була високою. Окремо чоловічі і жіночі гімназії.

• Після класичної гімназії можна вступити в університет, а після реальної – до вищої технічної школи.

• Право вступати у вищі навчальні заклади мали лише хлопці. Навчання – російською мовою.

Військова реформа (1863-83) Загальна військова повинність з 21 року.

• Строк служби зменш. з 25 до 6 років і 7 років на флоті і ще 9 років солдати вважались в запасі. Термін служби значно скоротився для тих, хто мав освіту. Середня освіта – 3 – 4 роки; вища – 6 місяців.

• Створили юнкерські училища та військові гімназії.

• Армія в Російської імперії зменшилась з 1 млн. До 742 тис. чол.

• Технічне переозброєння і поява залізничних військ.

• Створені військові округи, зокрема на Україні: Київський, Одеський, Харківський.

Реформа цензури (1865) Цензурні установи підпорядковувались тепер міністерству внутр. справ (а до реформи – мін. освіти).

Фінансова реформа (1860-64) Створено єдиний державний банк і впорядкована податкова система. Це сприяло розвитку промисловості і торгівлі.