4.Словесний ы фразовий наголоси. Слова з рухомим ы нерухомим наголосом.

Словесний наголос, вигляд наголосу, визначуваного в межах слова і полягаючого у виділенні одного з його складів, на відміну від фразового, ритмічного (тактового), складового наголосу. С. в. може бути вільним, як в російській мові, або фіксованим, як в чеському, угорському, польському мовах. Вільне С. в. може виконувати як розрізняльні, так і кульмінатівниє (забезпечення єдності слова) і делімітатівниє (розмежувальні) функції (наприклад, «замокнув — замокнув», «руки — руки»; у першому випадку С. в. розрізняє різні слова, в другому — різні граматичні форми слова). Воно співвідноситься з морфологічною структурою слова (наголос на основі — наголос на флексії) і є важливою характеристикою граматичних парадигм . Фіксоване С. в. грає роль лише словоразгранічительного сигналу (у мовах, що не мають сингармонізма, воно несе також кульмінатівную функцію), співвідноситься із складовою структурою слова і є непарадігматічним. Не всі мови володіють С. у.: у французькій мові наголос в потоці мови співвідноситься не із словом, а з ритмічною групою (тактом). Немає С. в. (у звичайному сенсі цього слова) і у ряді тональних мов Західної Африки. У деяких мовах С. в. може поєднуватися в межах слова із складовим (наприклад, в китайській мові); при цьому обидва наголоси є фонетично різними (складове — музичне, С. в. — силове).

Фра́зовий наголос — наголошення неоднакової сили, яке дістають слова та мовні відрізки в межах фрази.

Фразовий наголос виявляється тільки в реченні. Виступаючи компонентами речення, окремі слова дістають наголошення неоднакової сили, що залежить від місця слова в реченні, кількості складів у ньому та смислового навантаження. Фразовий наголос має такі різновиди: наголос акцентної групи, синтагматичний, логічний та емфатичний.

Логічним наголосом називається особливе виділення голосом слова в реченні з метою підкреслити важливість його в смисловій структурі речення. У простому реченні буває тільки один логічний наголос. Він може падати на будь-яке слово в реченні, у тому числі й на неповнозначне, як наприклад: Чеснота — це робити людям добро і не чинити їм лиха. А робити ближнім добро — це робити для них те, чого ти бажав би самому собі. (Нар. творчість).

Фразовий наголос буває логічним: він виділяє змістовий центр висловлювання або речення. А те саме висловлювання або речення, залежно від місця логічного наголосу, може мати різні значення.

Логічний наголос сильніший від синтагматичного. Він може падати на будь-яке слово синтагми. Під синтагмою розуміють лінійну послідовність слів, найтісніше пов'язаних за змістом і об'єднаних у фонетичну єдність засобами мелодики. У цій єдності виділяється один синтагматичний наголос, якому підпорядковані слабші наголоси. Самостійну синтагму може становити й одне слово. Синтагматичне членування речень здійснюється за допомогою пауз. У межах синтагми виділяється найважливіше слово, навколо якого об'єднуються інші, менш наголошені або ненаголошені; таким словом звичайно є останнє слово синтагми.

Синтагматичне членування речення може варіюватися залежно від конкретних комунікативних завдань, які ставить перед собою мовець, а також від темпу мовлення. Це означає, що в межах того самого речення можлива різна кількість синтагм, наприклад: 1. У 1618 році / Глухів захоплює / Польща. 2. У 1618 році / Глухів / захоплює Польща.

У синтагматичному наголосі, на відміну від словесного, переважають сила і тон, якість і тривалість мають підпорядкований характер.