3.1. Прийоми виконання монтажних операцій

За технологічними ознаками монтажні операції можна поділити на 3 групи:

• такелажні, які пов’язані з підготовкою конструкцій до підйому - оснащення і стропування (захоплення);

• суто монтажні (піднімання, наведення, орієнтування, встановлення, вивірення, закріплення конструкцій);

• супутні (антикорозійний захист, герметизація, бетонування биків, деякі види опорядження, встановлення кріпильних деталей, анкерів, тощо);

Склад і послідовність операцій залежать від типу елементів, будівельно-технологічних і монтажних характеристик об’єкта, прийнятої організації процесу монтажу, методів і засобів його здійснення.

Оснащення і захоплення (стропування) конструкцій.

Оснащення – операція з підготовки по конструкції, що монтуються, приготування і обладнання для створення зручних, подібних і безпечних умов виконання робіт. До елементів оснастки належать:

• канати сталеві, полотняні, капронові, що виконують роль стропів, вантів, розчалок або відв’язок;

• розпірки, підкоси, тяги, які застосовуються для вивірення і кріплення конструкцій;

• навісні сходи, колиски, риштування, що забезпечують зручність і безпеку виконання робіт;

• монтажні схеми, хомути, підвіски для кріплення технологічного обладнання тощо.

Найчастіше застосовують інвентарну оснастку. Її можна навішувати на конструкції як до піднімання, так і після їх встановлення ( наприклад, сходи, колиски, риштування).

Сукупність елементів оснастки, які призначені для підтримання її опускання конструкцій, а також для наведення і орієнтування, називається такелажем.

Захоплення (стропування) – операція, яка забезпечує тимчасове зачеплення конструкції з монтажними машинами і механізмами.

Піднімання (переміщення) конструкцій – це основна монтажна операція, яка полягає в переміщенні всіх або окремих точок конструкції в просторі.

Піднімання розрізняють:

• за прийомами здійснення

• за первісною проходження операції;

• за складністю виконання;

• за напрямком переміщення.

За прийомами здійснення піднімання буває вільне і примусове.

Вільне піднімання характеризується можливістю одночасного переміщення конструкцій у просторі у всіх напрямках. Примусове – переміщення тільки в одному напрямку ( підтягування, поворот).

Підтягування полягає в переміщенні конструкції за принципом «на себе» з передачею зусилля від монтажних засобів через тяш.

Виштовхування (вижимання) пов’язане з переміщення конструкції за принципом «від себе» за допомогою передавання руху через виштовхувачі монтажних машин і механізмів. Виштовхування здійснюється переривчастим переміщення, вижимання – безперервним.

Опускання – це прийом, що складається з переміщення конструкцій під дією своєї ваги.

Поворот характеризується радіальним переміщенням конструкції у вертикальній або горизонтальній площині. Безперервне переміщення передбачає рух конструкції із швидкістю, яка визначається робочими органами монтажних засобів. Переривчасте переміщення – циклічний рух конструкцій.

Просте піднімання полягає у переміщенні конструкції в одному напрямку або радіальному.

Складне піднімання є комбінованим переміщенням одночасно в двох або більше напрямках.

Такелажні елементи і конструкції піднімають у два прийоми: спочатку на 20…30 см із затриманням на висоті для додаткової перевірки надійності стропування і правильності положення, а потім (якщо ці вимоги виконано) – остаточно.

Піднімання забороняється при недостатньому освітленні, сильному снігопаді, тумані та в інших випадках, коли кранівник погано розпізнає сигнали стропальника або вантаж переміщається при швидкості вітру більше 15 м/с, а також при парусності конструкції понад 10 м/с.

Наведення, орієнтування і встановлення конструкцій.

Наведення і орієнтування – операції, які забезпечують максимальне приближення конструкції до проектного положення у вертикальній і горизонтальній площі. Ступінь приближення залежить від виду конструкції і способів її стикування від виду конструкції і способів її стикування з раніше установленими базовими поверхнями.

Основні принципи наведення і орієнтування до мінімуму можливих переміщень і перестановок.

Встановлення (посадка) - операція , яка завершує наведення й орієнтування із забезпеченням проектного положення конструкції. Під час установлення, яке здійснюється за прийнятими орієнтуваннями)рисками, штирями, за спеціальними фіксуваннями чи закладними пристроями, домагаються повного контакту відповідних поверхонь конструкцій, які монтуються з раніше встановленими елементами конструкцій або пристосувань .

Залежно від обмежень, що накладаються на ступені свободи переміщення конструкції в просторі по відношенню до проектних осей, виділяють три види установлення - вільне, обмежено вільне й обмежене (примусове).

Вільне установлення не передбачая застосування засобів і пристроїв, обмежуючих вільне переміщення конструкцій у просторі.

Обмежено вільне установлення виконують з використанням спеціальних конструкцій або пристроїв, частково обмежуючих вільність переміщення елементів, які монтують в одному або кількох напрямках. Такий вид установлення можна застосовувати для всіх елементів, які мають статичну стійкість, низьке розташування центра ваги і необхідну для цього площу обпирання (плити перекриттів, збірні фундаменти, блоки тощо), а також для елементів, які не мають статичної стійкості, але з обмеженим переміщенням в одній з площин (зовнішні й внутрішні панелі, перегородки та ін.).

Обмежене (примусове) установлення конструкцій в проектне положення виконують шляхом обмеження переміщення конструкцій в усіх напрямках, крім одного. Цього досягають застосування спеціальних пристосувань, самофіксуючих замкових з’єднань та інших пристроїв. Примусове установлення ефективне під час монтажу неважких колон,регелів і стінових панелей, особливо в індустріальному житловому будівництві.

Вивірення конструкцій – операція, що забезпечує точну відповідність положення конструкцій, які монтуються, проектному. вивірення може бути візуальним та інструментальним, яке виконують в процесі установлення, коли конструкцію утримують монтажними кранами або іншими механізмами і пристосуваннями, а також після її установлення при закріпленні. В окремих випадках вивірення можна не виконувати (безвивірне установлення).

Вільне установлення можливе при монтажі вертикальних довгомірних конструкцій з малою площиною опору і високим розташуванням центра ваги (колони щогли ).

Візуальне вивірення виконують, якщо точність опорних або торцевих поверхонь і стиків конструкцій достатня з використанням різних вимірю­вальних пристроїв: сталевих рулеток, лінійок, калібрів, шаблонів тощо.

Інструментальне вивірення виконують у тих випадках, коли забезпечити точність установлення монтажних елементів і конструкцій складно; при цьому перевіряють тільки опорні або торцеві поверхні чи стики змонтованих конструкцій.

Інструментальне вивірення - найбільш поширений вид перевірки розташування змонтованих конструкцій у плані, по висоті й по вертикалі - здійснюють за допомогою спеціальних пристосувань (кондукторів, рамно-шарнірних індикаторів) та різних інструментів: теодолітів, нівелірів, лот-пристроїв, лазерних пристроїв тощо.

Безвивірне установлення характерне здебільшого для монтажу збірних металевих конструкцій (в окремих випадках і залізобетонних), які мають підвищений клас точності геометричних розмірів у монтажних стиках. Це дає змогу при встановленні колон з фрезерованими торця­ми виключити вивірення не тільки їх, а й елементів каркаса за умови забезпечення високої точності монтажу тільки опорних плит (фундаментів).

Вивірення виконують у плані, по висоті й по горизонталі (вертикалі), а також відносно раніше установлених конструкцій з контролем відхилення від співвісності, перпендикулярності й паралельності залежно від вимог проекту виконання робіт.

Вивіренням установлюють точність змонтованих елементів і конструкцій. Кількісним критерієм точності є найбільш можливе за певних умов відхилення геометричних параметрів, спричинене похибками виготов­лення, укрупнення і монтажу. Точність характеризується коефіцієнтом

де — відхилення розмірів розташування закладних деталей, анкерних болтів, похибки виготовлення конструкцій, установлення тощо.

Чим ближче до одиниці, тим вищі точність і якість монтажних робіт.

Можливі граничні відхилення від проектного положення елементів і конструкцій під час монтажу обумовлюються проектом виконання робіт залежно від конструктивних рішень, застосовуваних пристроїв і оснащення, виду встановлення, порядку зварювання та інших умов.

Результати перевірки оформляють актами проміжної перевірки змонтованих конструкцій і актами огляду прихованих робіт, додаючи виконавчу схему геодезичного контролю.

Закріплення конструкцій. Тимчасове закріплення конструкцій має забезпечувати стійкість їх в проектному положенні на період вивірення, постійного закріплення і технологічного вистоювання бетону у стиках. Без тимчасового закріплення можна встановлювати тільки статично стійкі конструкції, які не змінюють свого положення під дією тимчасових навантажень і сил, - переважно конструкції з широкою і низьким розташування центра ваги, що знаходяться у стані статичної рівноваги. З тимчасовим закріпленням установлюють ста­тично нестійкі монтажні конструкції (якщо не передбачається постійне закріплення їх) у тих випадках, коли треба звільнити монтажний засіб від утримання конструкцій, провести перевірні роботи, тривалість підготовки стиків велика тощо.

Критерієм надійності тимчасового закріплення є відповідність кріплення вимогам вивірення (точність монтажу). Надійність тимчасового закріплення характеризується стійкістю конструкцій і визначається ступенем наближення коефіцієнта стійкості . Наприклад, для жорстких конструкцій

де — відповідно сумарні утримуючи та перекидні моменти.

Всі засоби тимчасового кріплення поділяють на індивідуальні та групові.

Індивідуальні засоби кріплення (рис. 3.1., а-г) — клин, клинові вкладки, розчалки, підкоси, розпірки, кондуктори,фіксатори - застосовуються для закріплення окремих статично нестійких монтажних елементів і конструкцій.

Групові засоби кріплення передбачають закріплення кількох статично нестійких монтажних елементів і конструкцій. До них належать групо­ві кондуктори і спеціальні пристосування, які забезпечують закріплен­ня кількох конструкцій або однієї на кількох опорах (рис. 3.1., д).

Рис. 3.1. Тимчасове закріплення колон:

а — орієнтири для точного установлення колон; б — універсальний кондуктор; в — тимчасове закріплення колон за допомогою роздільного кондуктора; г — закріплення колон клинами і розчалками; д - закріплення груповим кондуктором; 1 — риски на стакані фундаменту; 2 — осі підкранових балок; 3 - риски на колоні; 4 — колона; 5 — піврама кондуктора; 6 - затискний гвинт; 7 — стяжний болт; 8 - закріпне обладнан­ня; 9 - підлива цементного розчину; 10 - клин; 11 — розчалка; 12 — стяжна муфта.

Постійне закріплення забезпечує стійкість конструкцій у проектному положенні на період виконання післямонтажних робіт і експлуатації. Постійне закріплення є завершальною операцією монтажного процесу і закінчується електрозварюванням закладних частин або арматури, встановленням болтів, заклепок, бетонуванням стиків тощо.

Електрозварюванням з’єднують металеві конструкції, закладні частини й арматуру у стик, кутом, у тавр і внапусток. Електрозварювання може бути ручним, автоматичним і напівавтоматичним; його слід виконувати з одного або двох боків деталей, які будуть зварюватися. Для цього торець деталей обрізують під прямим або косим кутом, а сам скіс роблять одностороннім, двостороннім або чашоподібним.

Основними видами зварювання монтажних з’єднань є дугова шовна, дугова ванна, електрошлакова. Оскільки для останньої характерний безперервний процес, її застосовують переважно для зварювання стиків листових конструкцій.

Шви великої протяжності при ручному зварюванні виконують ділянками 300...400 мм завдовжки, а якщо товщина металу більше ніж 8 мм — у кілька шарів. Для цього застосовують електроди типу Е42 або Е42А, де цифра позначає міцність наплавленого металу (42 кгс/см²), літера А — підвищене значення відносного подовження й ударної в’язкості.

Становлення болтів нормальної (чорні болти) і підвищеної (чисті болти) точності виконують вручну, а закручування гайок - пневматич­ними й електричними гайко закручувальним або ручними ключами. Після затягування гайок для більш надійного закріплення їх установ­люють контргайки, які прихвачують електрозварюванням, або на нарізці роблять насічки. Під час ставлення високоміцних болтів поверхні елементів стиків і вузлів, що прилягають одна до одної, перед збиранням очищають піскоструменевими апаратами, металевим порошком, обпаленням тощо. Гайки високоміцних болтів закручують до досягнення розрахункового крутного моменту спочатку гайкозакручувачами, а потім докручують спеціальними тарувальними ключами.

Заклепочні з’єднання застосовують для конструкцій, працюючих під динамічним навантаженням. Найбільш поширені у монтажі заклепки з напівкруглою головкою. У разі потреби отримання гладкої поверхні застосовують заклепки з потайною головкою. За взаємним розташуванням деталей заклепочні з’єднання виконують стиковими з однією або двома накладками, розташовуючи заклепки в один або кілька рядів, паралельно або в шаховому порядку. Загальна товщина деталей, що з’єднуються, не повинна перевищувати чотирьох діаметрів заклепки.

Дюбелі використовують для монтажних з’єднань сталевих конструкцій (закріплення сталевого профільованого настилу у покрівлях і стінах промислових будівель, прогонових споруд транспортних галерей та в інших огороджувальних конструкціях). Їх установлюють пристрілю­ванням за допомогою монтажного пістолета ПЦ-84. Сумарну товщину пристріляного елемента визначають залежно від товщини і тимчасово­го опору сталі опорного елемента, що позначається на кресленнях КМ.

Замонолічування стиків і швів виконують переважно в залізобетонних конструкціях з метою закріплення їх у проектному положенні, для збереження міцності та стійкості на довгий час, захисту металу від корозії, а огороджувальних конструкцій — від продування і проникнення вологи, для забезпечення потрібної звукоізоляції, отримання потрібних теплотехнічних якостей тощо. Виконання цих вимог забезпечують застосуванням відповідних конструктивних рішень стиків і швів, використанням для замонолічування спеціальних матеріалів і методів виконання робіт (рис. 3.2.).

За способом з’єднання стики поділяють на монолітні безарматурні, монолітні на випусках арматури, зварювальні на закладних деталях, болтові;

за сприйманням розрахункових зусиль — на ті, що сприймають, і ті, що не сприймають розрахункові зусилля.

Ці умови роботи стику є визначальними при виборі способів і встановленні часу вистоювання бетону або розчину в стиках.

Перед замонолічуванням стиків виконують роботи з антикорозійного захисту, герметизації та утеплення їх.

Антикорозійний захист металевих елементів, які будуть стикуватись (арматури і закладних деталей), виконують газополум’яним, механічним або електрохімічним нанесенням на них металізаційних, полімерних або комбінованих (металізаційно-полімерних або металізаційно-лакофарбових) покриттів. Попередньо металеві елементи очищають, а перед нанесенням лакофарбових покриттів обґрунтовують. Найбільш поширеними лакофарбовими покриттями є перхлорвінілові лаки, полістирольні клеї, епоксидні лаки, а також їхні суміші з цементом.

Герметизують стики у тих випадках, коли треба запобігти проник­ненню вологи в будівлю. Для цього застосовують різні пористі герметизувальні прокладки (пороізол, герніт та ін.) або спеціальні ущільнювальні мастики (тіоколову, поліізобутиленову тощо). Прокладки укладають у горизонтальні шви в процесі монтажу, а у вертикальні - після закріп­лення конструкцій. Мастики наносять шприцами під тиском.

Рис. 3.2. Замонолічування стиків і швів залізобетонних конструкцій:

а - стик колон з фундаментом; б, г - замонолічування стиків колон у стаканах фундаментів за допомогою пристрою «Главмосстрою» та схема розміщення його; в — стик колони з колоною; д — замонолічування стиків колон з колонами; е — те саме, панелей перекриття методом набризку бетону; 1 - стакан фундаменту; 2 — колона; З - бетонне заповнення; 4 - вирівнювальний шар; 5 — компресор; 6 — гаситель; 7 — шланг стисне­ного повітря; 8 - те саме, розчину; 9 - приймальний бункер; 10 — автосамоскид; 11 - арматурний випуск; 12 - зварний шов; 13 — сталева прокладка; 14 - Г-подібна півформа; 15 - карман для бетону; 16 — замок; 17 - штанга; 18 - змішувальна камера; 19 - матеріальний шланг; 20 — напірна ємність для води; 21 — камера шприц-машини ємністю З м.

Для утеплення стиків застосовують різні теплоізоляційні матеріали — вкладиші з пенополістиролу, напівжорсткого скловолокна або мінераловати, обгорнені синтетичною плівкою або пергаміном. Стики герме­тизують і утеплюють найчастіше у зовнішніх стінових панелях і блоках.

Роботи із замонолічування стиків дуже трудомісткі, тому що бетон або розчин укладають великою кількістю малих порцій по всьому об’єкту. Поверхні залізобетонних конструкцій, які стикують перед укладанням бетону, слід очистити від бруду, продути стисненим повітрям або промити водою. У разі потреби стик, що замонолічують, огороджують опалубкою.

Укладання бетонної (розчинової) суміші можна виконувати механізовано за допомогою розчинонасосів і пневматичних нагнітачів або вручу.