1.Профілактика травматизму та професійних захворювань Нещасний випадок на виробництві – це раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, унаслідок яких заподіяна шкода здоров'ю або настала смерть.
Професійне захворювання - це патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих чинників.
Характерним для нещасного випадку є миттєвість дії небезпечного виробничого чинника, тоді як професійне захворювання спричиняє тривала дія небезпечного виробничого чинника.
Виробнича травма – це порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій унаслідок впливу виробничих чинників, Травми залежно від характеру дії небезпечного виробничого чинника бувають:
механічні (забите місце, переломи);
термічні (опіки, обмороження);
хімічні (отруєння, опіки);
електричні,(електричні опіки, електричні мітки, електроофтальмія, фібриляція серця, електричний шок тощо);
психічні (переляк, шок).
Явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві, називається виробничим травматизмом.
Явище, що характеризується сукупністю професійних захворювань, називається професійною захворюваністю.
Інциденти та невідповідності. Одним з головних критеріїв для кваліфікації нещасного випадку як такого, що стався на виробництві, є місце, де він стався, тобто територія підприємства - ділянка землі за генеральним планом з усіма розташованими на ній виробничими, допоміжними приміщеннями та службами підприємства.
Нещасний випадок, який стався за межами території або на не чітко визначеній території виробництва, може розглядатись як такий, що стався на виробництві, якщо він стався під час виконання працівником своїх службових обов'язків, або якщо працівник діяв в інтересах виробництва. Зрозуміло, що нещасний випадок, який стався зі сторонніми особами, до цієї категорії не належить Порушення вимог охорони праці, недисциплінованість, особиста необережність потерпілого під час виконання ним трудових обов’язків не можуть бути підставою для кваліфікації нещасного випадку як не пов'язаного з виробництвом.
Відповідно до Положення про організацію роботи з охорони праці – керівник підприємства організовує профілактичну роботу щодо попередження нещасних випадків і професійних захворювань. З цією метою здійснюється організація роботи, аналіз, моніторинг виникнення нещасних випадків на виробництві. В організаціях і на підприємствах повинна діяти ефективна система проведення профілактичної роботи з попередження нещасних випадків. Профілактика травматизму розглядається як цілісна система роботи (бесіди з попередження травматизму, інструктажі з охорони праці тощо) спрямована не тільки на первинні причини виробничого травматизму, а й на чинники розвитку травмонебезпечних ситуацій, спрямованих на збереження життя і здоров’я працівників, які повинні вміти прогнозувати, передбачати небезпечні ситуації та приймати правильні рішення щодо виходу з них.
Відповідальними за організацію профілактичної роботи з охорони праці серед працівників є заступник керівника підприємства або особа, на яку покладено обов’язки з вищезазначеного питання, чи сам керівник закладу. З метою розробки заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві необхідно систематично аналізувати і узагальнювати їх причини. Аналіз причин травматизму дозволяє поділяти їх на організаційні, технічні, психофізіологічні та санітарно-гігієнічні.
Організаційні: порушення законодавчих актів з охорони праці, вимог інструкцій, правил і норм, відсутність або неякісне проведення інструктажу і навчання, невиконання заходів щодо охорони праці, невідповідність норм санітарно-гігієнічних факторів, несвоєчасний ремонт або заміна несправного і застарілого обладнання.
Технічні: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту; конструктивні недоліки обладнання. Психофізіологічні: помилкові дії працівника внаслідок втоми, надмірної важкості і напруженості роботи, монотонності праці, хворобливого стану, необережності. Санітарно-гігієнічні: надмірні рівні шуму, вібрації; несприятливі метеорологічні умови; підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; наявність різних випромінювань вище допустимих значень; недостатнє або нераціональне освітлення; порушення правил особистої гігієни та інше.
Розподіл травм за ступенем тяжкості. Залежно від тяжкості наслідку втрата працездатності може бути:
тимчасова - людина відновила працездатність після травми і повернулася на роботу;
постійно-тимчасова – людина відновила працездатність після травми і повернулася на роботу, але залишились наслідки травми (втратила палець або кульгає внаслідок перелому);
• постійна – постійна втрата працездатності (інвалідність І групи). Всі заходи по запобіганню виробничому травматизму можна поділити на організаційні та технічні.
Організаційні заходи, які сприяють запобіганню травматизму: якісне проведення інструктажу та навчання робітників, залучення їх до роботи за спеціальністю, здійснення постійного керівництва та нагляду за роботою; організація раціонального режиму праці і відпочинку; забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими засобами захисту; виконання правил експлуатації обладнання.
Технічні заходи: раціональне архітектурно-планувальне рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних норм і правил; створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання; правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях відповідно до норм і правил безпеки та виробничої санітарії; проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві; розробка нових технологій, що виключають утворення шкідливих і небезпечних факторів та інше.
2.Повітря робочої зони
Стан повітря робочої зони визначаються параметрами мікроклімату і складом повітряного середовища. Параметри мікроклімату й склад повітряного середовища повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони» та ДНАОП 0.03-3.15-86 "Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень № 4088-86». Під мікрокліматом розуміють комплекс фізичних властивостей факторів повітряного середовища, які впливають на тепловий стан людини. Мікроклімат формують наступні параметри:
Температура повітря;
- Вологість повітря;
- Швидкість руху повітря;
- Інтенсивність інфрачервоного випромінювання.
Розрізняють такі види мікроклімату:
1. Нагріваючий - може призвести до перегрівання організму (гарячі цехи, ливарні, термічні, вироблення глибоких шахт та ін.) 2. Охолоджуючий - може призвести до переохолодження організму (холодильні цехи, будівельно-монтажні роботи в холодний період року та ін.) 3. Оптимальний - при тривалому систематичному впливі забезпечує нормальне тепловий стан організму, почуття комфорту і створює умови для високого рівня працездатності.
4. Допустимий - при тривалому і систематичному впливі може викликати скороминучі зміни теплового стану організму, що супроводжуються дискомфортними тепловими відчуттями, погіршують самопочуття і знижують працездатність. 5. Гранично-допустимий - при тривалому і систематичному впливі може привести до стійких змін теплового стану організму, що супроводжуються зривом термостабільності організму і скаргами на виражене перегрівання чи переохолодження. Основна роль у підтриманні оптимального теплового стану відводиться терморегуляції, тобто процесам утворення тепла і віддачі тепла в зовнішнє середовище, спрямованих на забезпечення термостабільності організму, тобто підтримка внутрішньої температури тіла на постійному рівні. При роботі в нагріваючого мікроклімату в результаті потовиділення (4-8 літрів на зміну) порушується водносолевой, білковий, вуглеводні обміни, відбувається зневоднення організму, втрата мікроелементів (калію, кальцію, магнію, цинку, йоду та ін) і водорозчинних вітамінів (С, B 1, B 3). Відзначаються зміни в серцево-судинній і нервовій системах, а також у системах дихання. У працюючих частішає пульс, підвищується артеріальний тиск максимальне і знижується мінімальне, розвивається гіпертрофія лівого шлуночка серця. Збільшується частота дихання в 2 - 2,5 рази, воно стає поверхневим. Послаблюється увага, сповільнюється реакція, порушується координація рухів, знижується працездатність.
Під впливом надлишкового надходження тепла ззовні, посиленою теплопродукції організму (особливо при важкій фізичній роботі) і утрудненою тепловіддачі розвивається виробнича гіпертермія, чи перегрівання. Інфрачервоне випромінювання (ІКД) викликає відчуття спеки, печіння, болю, підвищення частоти пульсу, артеріального тиску, збільшує швидкість біохімічних реакцій. При дії ІКД можуть розвиватися коньюктівіти, помутніння рогівки ока, опіки шкіри, коричнево-червона пігментація. З професійної патології слід виділити тепловий удар і катаракту. При роботі в охолодному мікрокліматі можуть відбуватися охолодження та переохолодження (гіпотермія) організму. Спостерігається судинний спазм, що супроводжується відчуттям болю, посилюються обмінні процеси в організмі, збільшується артеріальний тиск, змінюється вуглеводний обмін. Глибоке охолодження пригнічує функцію центральної нервової системи, може призвести до холодової травми, відмороження окремих частин тіла. Тривала дія охолоджуючого мікроклімату (особливо з зволоженням) може призвести до розвитку професійної патології.
Норми мікроклімату приведені в ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони» та ДНАОП 0.03-3.15-86 "Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень № 4088-86».
Оптимальні і допустимі значення температури, відносної вологості та швидкості руху повітря визначають залежно від періоду року та категорії робіт. Оптимальні показники мікроклімату поширюються на всю робочу зону приміщення (на висоту 2 м від рівня підлоги робочої площадки), допустимі - на постійні й непостійні робочі місця робочої зони. Допустимі показники встановлюються у випадках, коли з технологічних, технічних і економічних причин неможливо забезпечити оптимальні норми.
Рік поділяють на теплий і холодний періоди. Теплий період - період року, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря вище +10 ° С, а холодний - період, який характеризується температурою рівною або нижче +10 ° С. Роботи на основі загальних енерговитрат організму ділять на категорії. Легкі фізичні роботи (категорія I) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії складає до 139 Дж / с - категорія Iа та від 140 до 174 Дж / с - категорія Iб. До категорії Iа належать роботи, що виконуються сидячи і не потребують фізичної напруги, до категорії Iб - роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою і супроводжуються деяким фізичним напруженням. Фізичні роботи середньої важкості (категорія II) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії складає від 175 до 232 Дж / с - категорія Па і від 233 до 290 Дж / с - категорія ІІб. До категорії На відносяться роботи, пов'язані з ходьбою, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи і потребують деякого фізичного напруження. До категорії IIб належать роботи, що виконуються стоячи, пов'язані з ходьбою, перенесенням невеликих (до 10 кг) вантажів і супроводжуються помірним фізичним напруженням.
Важкі фізичні роботи (категорія III) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії перевищує 290 Дж / с, пов'язані з постійними переміщеннями, переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів і потребують великих фізичних зусиль.
У кабінах, зоні розташування пультів і постів управління, зонах обчислювальної техніки, приміщеннях для виконання робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційною напругою, повинні дотримуватися оптимальні параметри мікроклімату: температура 22 ~ 24 ° С, вологість 60 - 40%, швидкість руху повітря не більше 0,1 м / с.
Нормують інтенсивність теплового опромінення в залежності від характеристики джерела випромінювань і площі опромінення працюючих. Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів на постійних і непостійних робочих місцях не повинна перевищувати 35 Вт / м 2 при опроміненні 50% поверхні тіла і більше, 70 Вт / м 2 - при величині облучаемой поверхні від 25 до 50% і 100 Вт / м ~ - при опроміненні не більше 25% поверхні тіла. Інтенсивність теплового опромінення працюючих від відкритих джерел (нагрітий метал, скло, "відкрите" полум тощо) не повинна перевищувати 140 Вт / м 2, при цьому опроміненню не повинно піддаватися більше 25% поверхні тіла і обов'язковим є використання засобів індивідуального захисту, в тому числі засобів захисту обличчя та очей.
За наявності теплового опромінення температура повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувати зазначені в ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони». Виміри показників мікроклімату проводяться на початку, середині і наприкінці холодного і теплого періоду року не менше 3 разів за зміну (на початку, середині і наприкінці).
Основні заходи щодо нормалізації параметрів мікроклімату: - Механізація та автоматизація, дистанційне управління; - Удосконалення технологічних процесів і обладнання з метою зменшення виділення тепла у виробничих приміщеннях;
- Раціональне розміщення технологічних процесів та обладнання;
- Герметизація обладнання; вентиляція, опалення та кондиціювання повітря; - Пристрій зон (приміщень) для охолодження або обігріву працюючих; - Застосування захисних екранів, водяних і повітряних завіс, повітряного та водо-повітряного душирования робочих місць;
- Застосування індивідуальних засобів захисту (спеціального одягу, взуття, захисних окулярів, щитків, рукавичок та ін.)
Хімічний склад повітря нормують за вмістом кисню (О 2), азоту (N 2); вуглекислого газу (СО 2), інертних газів, пилу та інших шкідливих речовин (СО, пари кислот, лугів, оксиди азоту, сірки та ін.) Зазвичай нормують склад О 2, N 2, C0 2, у% за обсягом повітря:
кисню (О 2) повинен бути 19,5-20%,
азоту (N 2) - 78%,
вуглекислого газу (C0 2) - 0,03-0,04%.
Основною кількісною характеристикою домішок атмосфери в робочій зоні є їх концентрація в одиниці об'єму повітря за нормальних атмосферних умовах в міліграмах на кубічний метр (мг / м 3).
Вміст пилу і шкідливих речовин нормують за ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони».
Виміряне значення вмісту шкідливих речовин повинно бути не вище гранично допустимого (ГДК). Відповідно до ГОСТ 12.1.007-76 гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони формулюються як «Концентрації, які при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин або при іншій тривалості, не більше 40 год на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень у процесі роботи або в окремі строки життя теперішнього і наступних поколінь ». Основні вимоги до контролю стану повітря робочої зони відповідно до норм ГОСТ 12.1.005-88:
1. Контроль вмісту шкідливих речовин у повітрі проводиться в найбільш характерних робочих місцях.
2. Протягом зміни або на окремих етапах технологічного процесу в одній точці повинен бути послідовно відібрано не менше трьох проб. 3. Відбір проб повинен проводитися в зоні дихання при характерних виробничих умовах.
4. Для кожного виробничого ділянки повинні бути визначені речовини, які можуть виділятися в повітря робочої зони. При наявності в повітрі декількох шкідливих речовин контроль повітряного середовища допускається проводити за найбільш небезпечним і характерним речовин, що встановлюються органами державного санітарного нагляду.
5. Зміст шкідливої речовини в даному конкретному місці характеризується наступним сумарним часом відбору: для токсичних речовин - 15 хв, для речовин переважно фіброгенного дії - 30 хв. За вказаний період часу може бути відібрана одна або кілька послідовних проб через рівні проміжки часу. 6. При можливому вступі в повітря робочої зони шкідливих речовин з остронаправленним механізмом дії повинен бути забезпечений безперервний контроль із сигналізацією про перевищення ГДК.
7. Періодичність контролю (за винятком речовин, зазначених у п.6) встановлюється в залежності від класу небезпеки шкідливої речовини: для 1-го класу - не рідше 1 разу на 10 днів, 2-го класу не рідше 1 разу на місяць, 3-го і 4-го класу - не рідше 1 разу на квартал.
8. Залежно від конкретних умов виробництва періодичність контролю може бути змінена за погодженням з органами державного санітарного нагляду. При встановленому відповідно вмісту шкідливих речовин III, IV класів небезпеки рівню ГДК допускається проводити контроль не рідше 1 разу на рік. 9. При одночасному вмісті в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин різноспрямованої дії ГДК залишаються такими ж, як і при ізольованому впливі.
10. При одночасному вмісті в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин односпрямованої дії (за висновком органів державного санітарного нагляду) сума відношень фактичних концентрацій кожної з них (k 1, K 2 ... До n) в повітрі до їх ГДК (ПДk 1, ПДK 2 , ... ГДК n) не повинна перевищувати одиниці: 11. Прилади контролю повинні володіти чутливістю не нижче 0,5 рівня ГДК, з похибкою не більше ± 25% від обумовленої величини. 12. Результати вимірювань концентрацій шкідливих речовин у повітрі призводять до умов: температурі 293 К (20 ° С) і тиску 101, 3 кПа (760 мм рт.ст.). Основні заходи щодо нормалізації складу повітряного середовища. удосконалення технологічних процесів і обладнання, в тому числі заміна шкідливих речовин на менш шкідливі; придушення виділення шкідливих речовин в місцях їх виникнення; герметизація обладнання; вентиляція та очищення повітря від шкідливих речовин; застосування індивідуального захисту (респіраторів, протигазів та ін.)