1. Заснування Запорізької Січі, її історичне значення.

Основним осередком помешкання козаків було Запорожжя, або Низ (територія Дніпровських порогів). Нижню течію Дніпра між лівими притоками Самарою і Конкою з давніх-давен перетинали 12 (деякі історики вважають, що їх було 9) кам'яних скель-порогів. Далі на південь у Дніпро впадали численні річки, у гирлах і долинах яких розкинулися багаті на дичину і трави луки і плавні.

Козаки називали цю природну країну "Великий Луг". Він починався на лівому березі Дніпра від південної частини острова Хортиця і простягався до Дніпровського лимана. Маючи десятки кілометрів завширшки та близько 300 кілометрів по руслу Дніпра, його площа становила майже 600 кв. км. Луг служив козакам не тільки місцем для полювання і рибальства, а й природною фортецею, неприступною для татарських орд. Козаки нерідко весь Запорізький край називали Великим Лугом (тепер ця місцевість залита водами Каховського водосховища). На дніпровських великих і малих островах (понад 250, найбільший з них - Велика Хортиця, 12x2,5 км) козаки і споруджували невеликі укріплення - городки, або січі. Такі самі укріплення вони ставили і вздовж притоків Дніпра - в місцях, де займалися промислами, землеробством і скотарством. Найбільш відомі січі на островах: Томаківка (площа близько 380 га), Мала Хортиця (площа 500 га), Базавлук, Велика Хортиця (у спеціальній літературі кількість січей визначається від 5 до 13, але більшість науковців дотримуються позиції Д.Яворницького, який обстоював версії про 8 січей).

2. Походження назви "січ" трактується по-різному. Одними - як розчищене серед лісу, висічене місце. Інші ведуть її від поняття "засіка". Автор "Історії Русів" вважав Січ пограничною заставою проти татар, установленою польсько-литовським урядом із українського люду. Проте одночасно протягом століть слово "січ" означало столицю всього запорозького козацтва. Поряд зі словом "січ" ставилося слово "кіш", що часом звався "вельможним запорозьким Кошем". (Татарською мовою слово "кіш", чи правильніше, "кхош", означало 10 тисяч зведених докупи овечих отар). Слово "кіш" вперше зустрічається у творах польського хроніста Мартина Бєльського "Хроніка Польська" (1597). Він писав: "...на дніпровському о. Томаківка існували сильна козацька фортеця і гарнізон козаків ("na koszeniu"), який мав гармати і човни".

2. Аграрна політика П.А.Столипіна в Україні, її наслідки.

Жорстока політична реакція супроводжувалася погіршенням економічного становища в Росії. Скорочувалося і припинялосявиробництво, зростало безробіття, гостро стояла проблема малоземелля та безземелля. Щоб припинити сповзання країни у прірву і зміцнити економіку в умовах монархічного режиму, в Росії вдруге після 1861р. було проведено аграрну реформу, її ініціатором виступив П. Столипін. Логічним продовженням модернізаційних процесів в Росії в середині ХХ-го ст. комплекс реформ, розпочатих указом 9-го листопада 1906 р. В його основі були покладені три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину отримати землю у приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Основою аграрної реформи П. Столипіна була ставка на особисту ініціативу та, конкуренцію, які протиставлялися традиційній общинній рівності у бідності

Столипінська аграрна реформа комплексно вирішувала цілу низку важливих завдань: підняти ефективність сільськогосподарського виробництва, підвищити товарність селянського господарства, утворити соціальну опору самодержавствана селі, вирішити проблему аграрного перенаселення. У перспективі здійснення Столипінської програми обіцяло поліпшення ситуації у суспільстві. Однак вона значною мірою була зустрінута вороже. Проти неї виступили і праві, і ліві політичні сили. Правих не влаштовувало руйнування традиційного сільського укладу, а ліві не бажали послаблення протиріч на селі, які були збудникамиреволюційної активності селянства. В цілому селянство також дуже насторожено поставилося до реформаторських ідей. Це було зумовлено природним консерватизмом селян, зрівняльною психологією і невірою у власні сили.

Реформи Столипіна найбільший успіх мали в Україні. Цю обставину слід пояснити особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, потягом до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Упродовж 1907-1915 рр. на Правобережжі вийшли з общини 48 % селян, на Півдні - 42 %, на Лівобережжі -16,5 %. На 1916 рік утворилося 440 тисяч хуторів, що становило 14% селянських господарств. Селяни купили майже 500 тис. десятин землі. Ці показники були значно вищі, ніж у європейській Росії, де з общини виділилося 24% селянських господарств, а переселилося на хутори 10,3%. Аграрні перетворення прискорили розвиток товарних відносин у сільськогосподарському виробництві, сприяли розвитку кустарних промислів, артілей і кооперативних товариств. Україна стала житницею Російської імперії, вийшла на друге місце в світі за виробництвом сільськогосподарської продукції. Українська пшениця становила понад 40%, ячмінь близько 50% загальноросійського експорту цих культур.