5. Взаємовідносини галузей сільського господарства в зарубіжних країнах

Сільське господарство - найважливіша галузь матеріального виробництва. Однак у силу своїх специфічних особливостей, циклічності виробництва воно в умовах ринку займає особливе положення, що не дозволяє йому повною мірою і на рівних умовах брати участь у міжгалузевої конкуренції. Тому необхідний комплекс заходів, що забезпечують здійснення стратегії аграрних і земельних перетворень і створення для ефективного функціонування сільськогосподарських товаровиробників таких умов, які щонайменше були б рівні умов у партнерів з АПК. (АПК 1998 - № 7)

Нинішня ефективна приватно-господарська система зарубіжного фермерства складалася багато десятиліть. Велике виробництво має безперечною перевагою перед дрібним. Це один з основних законів економіки. Саме великі господарства здатні ефективно використовувати сучасні технології. Вони економічні. Фактична потреба великих господарств (ферм) в ресурсах у розрахунку на одиницю площі в два рази менше, ніж дрібних. Вже понад століття у всьому світі йде безперервний процес укрупнення господарств за рахунок витіснення і розорення дрібних і середніх. За кордоном йде концентрація сільськогосподарського виробництва. Практика таких країн, як США, ФРН, Канада та інших, свідчить про те, що на великих підприємствах у порівнянні з дрібними в 1,5 -2 рази вища продуктивність праці значно нижча собівартість продукції. Саме великі фермерські господарства та об'єднання є основними постачальниками товарної сільськогосподарської продукції.

Так, за даними американської статистики, в 1998 р. 33,5% всіх господарств країни становили дрібні фермери, кожна з яких в середньому мала обсяг продажів 5 тис. доларів на рік; справили вони лише 3,1% всього обсягу продукції. Великі ферми з обсягом продажів понад 500 тис. доларів на рік становили 1,5% загального числа фермерських господарств, але на їх частку припадало близько 33% всього обсягу виробництва сільськогосподарської продукції, у цих господарствах отримано прибутку 22500000000. Доларів.

Якісно інша система господарювання перехідного типу, вже відмінна від планової командно-адміністративної системи, хоча ще не ринкова, не сприймає класичних економічних доктрин Заходу, але тим не менше нам корисно звертатися до досвіду зарубіжних країн. Досвід державної підтримки аграрного сектора економіки у високорозвинених країнах свідчить про те, що, незважаючи на різні в них рівні економічного розвитку, там сільському господарству виявляється велика державна фінансова допомога в різних формах, кінцева мета якої - максимально повне забезпечення населення продовольством за помірними цінами при нормальній прибутковості виробництва. Фермери, орендарі, колективні господарства, сільськогосподарські кооперативи багатьма економічними нитками пов'язані з державними установами. Ці зв'язки постійно удосконалюються, поліпшуються. Ніхто ніколи не приймає таких рішень, які б відразу поставили селянина на межу розорення. Зрозуміло, це не ставитися до тих господарствам які мають низьку ефективність праці.

Працівники АПК з благополучно розвиваються сільським господарством зацікавлені постійно вдосконалювати трудові операції, знижувати вартість виробленої ними продукції.

Отже, державне втручання має стимулюючу дію на розвиток продуктивних сил у сільському господарстві. Як це реалізується на практиці?

Перш за все за допомогою цілеспрямованих асигнувань на модернізацію сільськогосподарської техніки, застосування сучасних наукових досягнень, на потреби екології в аграрній сфері. Всілякі субсидії і дотації аграрному сектору в розвинених країнах становлять від 40% до 80% собівартості сільськогосподарської продукції.

Про розміри і характер наданої фінансової допомоги с / г свідчать наступні приклади. У Німеччині на кожен фермерський двір доводиться в середньому по 35 тис. марок на рік. Крім того, по лінії державних органів проводиться різнобічна діяльність, спрямована на підвищення ефективності роботи сільськогосподарських установ. Так, що функціонують контрольні аудиторські спілки не рідше одного разу на рік перевіряють фінансову і господарську діяльність сільських кооперативів. За підсумками таких перевірок даються консультації, поради щодо усунення наявних недоліків, рекомендації щодо поліпшення роботи кооперативів.

У США з федерального бюджету тільки на 1996/97 рік було виділено на потреби аграрного сектора 63 млрд. доларів. З них прямі субсидії фермерам склали 20 млрд. Слід також враховувати, що науково-дослідна робота з питань сільського господарства проводиться за рахунок асигнувань уряду. Воно ж бере на себе турботу про інформацію кожного фермера з приводу наукових нововведень, які доцільно реалізувати на практиці.

Застосування наукових рекомендацій дає фермеру право на отримання пільгових кредитів. У цілому бюджетні асигнування перевищують у 6 разів фермерські капіталовкладення і становлять 40% всієї валової продукції ферм.

Аналогічна картина у проведенні твердої політики щодо державного стимулювання аграрного сектору спостерігається в інших розвинених країнах. У Канаді, наприклад, дотації з бюджету на молоко становлять понад 90%. Країни Західної Європи виділяють аграрному сектору кошти в залежності від природно-кліматичних умов с/г- ого виробництва. Чим складніше і суворіше клімат в країні, тим більша частина з ВВП використовується на аграрні потреби. Про це переконливо свідчать такі дані. У Франції ці субсидії становлять 7,1% ВВП галузі, в Німеччині - 13,7%; в Ірландії - 14,8%; в Австрії - 13,7%; в Данії - 17,7%, у Великобританії - 27,2 %; в Норвегії - 32,5%.

Щоб краще уявити розміри державного субсидування с / х в ряді зарубіжних країн, назвемо дані про величину цих асигнувань в частці прибутку фермерів і виробничих кооперативів. Так, у США частка державних субсидій в прибутку складає 30%, країнах ЄС - 49%, Швеції - 59% Фінляндії - 71%, Японії -75%.

Країни Західної Європи, що входять в ЄС, розробили і впроваджують єдину сільськогосподарську політику, на основі якої здійснюється забезпечення фіксованих закупівельних цін і субсидування експорту продукції аграрного сектору.

Державні асигнування на потреби аграрного сектора - це не тільки підтримка працівників с / г, але й міра по зниженню соціальної напруженості в суспільстві. При цьому в багатьох країнах держава постійно контролює рівень цін, не допускає свавілля в ринковому формуванні цін. У Франції, наприклад, якщо на сільськогосподарському ринку відбулося зниження цін нижче гарантованого рівня, то товаровиробники за рахунок держави виплачуються компенсації не тільки за виробництвом продукції, а й її зберігання та переробки. Словом, селянам гарантується тверда частка отримання створеної їхньою працею вартості в товарній продукції.

Природно-кліматичні умови виробництва сільгосппродукції, як уже говорилося, мають значні відмінності. Росія по більшості наявних угідь не відноситься до числа стійко і сприятливого землеробства. За даними ЦРУ, в США природно-кліматичний потенціал с / г перевершує російський в 2,5 р.. У країнах з кращими умовами с / г виробництва, зрозуміло, продукція аграрного виробництва дешевше. Якщо за базу порівняння взяти вартість продовольчих товарів США, то ціни на аналогічні товари в країнах ЄС в 1,6 - 1,7, в Японії в 3 рази вище американських показників. Великі витрати доводиться робити скандинавським країнам на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції Фінляндія тому закуповує тонну пшениці у вітчизняних товаровиробників за цінами в чотири рази більше, ніж це робить у себе вдома уряд США. Для захисту місцевого виробництва продовольства широко використовуються високі закупівельні ціни, митні збори,. практикуються обмеження для ввезення із зарубіжних країн продовольства.

Сільськогосподарські корпорації, фермери, виробничі кооперативи найбільш розвинених країн отримують значні фінансові ін'єкції за рахунок експорту своєї продукції в інші країни, де с / г зруйновано або перебуває на низькому рівні розвитку.

Відзначаючи велику і систематичну допомогу з боку державних органів влади аграрному сектору в найбільш розвинених країнах, слід підкреслити величезну роль кооперативних об'єднань, позитивно впливають на с / г виробництво. Селянство Англії, Голландії, Німеччини, США, Франції, Японії та інших розвинених країн повсякденно співпрацює з кооперативами. Через них працівники с / г реалізують свою продукцію, зберігають у кооперативних банках накопичення. У кооперативах селяни беруть у кредит потрібні їм фінансові ресурси, здійснюють страхові операції. Фактично всі, хто займається сільськогосподарською працею співпрацюють з кооперативами, через них вирішують багато господарські та соціальні проблеми.

Отже, зарубіжний досвід роботи аграрного сектора свідчить про постійну турботу державної влади про створення економічних і матеріально - технічних умов з виробництва необхідного для населення країни обсягу сільськогосподарської продукції