- •1.1 Основні поняття функціонального обмеження.
- •1.2 Критерії встановлення груп інвалідності.
- •1.1.Конвенція про права і свободи людей з особливими потребами .
- •1.2 Основні положення закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
- •1.1 Соціальна робота з людьми, які мають функціональні обмеження.. Основні методи роботи.
- •1.2 Соціально-психологічні форми і методи роботи з сім'єю,яка виховує дитину-інваліда.
- •1.3. Специфіка соціалізації студентів з особливими потребами в умовах університету.
- •1.4. Пільги для людей з обмеженими можливостями.
- •1.5 Соціальна реабілітація людей з функціональними обмеженнями.
1.2 Соціально-психологічні форми і методи роботи з сім'єю,яка виховує дитину-інваліда.
У Законі “Про охорону дитинства” дається визначення поняття “дитина-інвалід”. Дитина-інвалід — дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.
Головна мета соціально-педагогічної діяльності в роботі із сім'єю дитини з обмеженими можливостями – це допомогти сім'ї впоратися з важкими завданнями виховання та розвитку дитини-інваліда, сприяти функціонуванню, незважаючи на об’єктивний фактор ризику, і впливати на сім'ю з тим, щоб мобілізувати її можливості для вирішення завдань реабілітаційного процесу. Іншими словами, мета соціального педагога – сприяти соціальній адаптації та реабілітації сім'ї в ситуації народження дитини-інваліда, підвищувати її ситуаційно-рольову адаптованість. У практиці використовуються довготермінові й короткотермінові форми роботи. Серед короткотермінових варто назвати кризово-інтервентну і проблемно-орієнтовану модель взаємодії.
Кризово-інтервентна модель роботи з клієнтом передбачає надання допомоги безпосередньо в кризовій ситуації. Самі кризові ситуації можуть бути обумовлені змінами в природному циклі чи випадковими травмуючи ми подіями. Проте його тривалість обмежена, як свідчить практика, приблизно 6 – 7 тижнями, і втручання спеціалістів такий період є досить ефективним, оскільки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко відгукується на прояв допомоги. Головним у цій ситуації є допомога сім'ї подолати пригніченість, розгубленість, відчай, допомогти батькам зайняти активну позицію щодо реабілітації дитини.Звичайно, в кризовій ситуації кожна сім'я потребує особливої уваги і спеціальної різносторонньої допомоги.Втручання в кризову ситуацію, зазвичай, є першою сходинкою у взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з особливими потребами.
Наступною сходинкою є проблемно-орієнтована модель взаємодії, яка також належить до короткотермінових стратегій роботи (її тривалість не перевищує 4 місяців і передбачає приблизно 10 – 12 контактів з клієнтом).Цей метод дозволяє надати відносинам більш організованого і чіткого характеру. Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в основному базуються на психолого-соціальному підході.
Психосоціальна модель взаємодії з клієнтом передбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна ідея цієї моделі полягає в тому, щоб зрозуміти людину в ситуації, пов’язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причинно-наслідкові зв’язки, знайти вихід із несприятливого становища.Основне завдання даної моделі – зміна клієнта, у конкретному випадку - сімейної системи, адаптуючи її до виконання своєї специфічної функції – реабілітації дитина-інваліда.Патронаж.Така форма роботи практикується педіатричними службами, центрами соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів. У межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої, психологічної, посередницької допомоги. Саме патронаж дає змогу мобілізувати сім'ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжуватися досить тривалий час.Здійснення патронажу потребує дотримання низки стичних принципів: самовизначення клієнта, добровільності прийняття допомоги, конфіденційності, тому завжди слід інформувати сім'ю про візит спеціаліста і його цілі. При цьому соціальний педагог повинен завуалювати діагностичні і контрольні цілі, щоб сім'я не відчувала себе підконтрольною і залежною. Таким чином, можна стверджувати, що патронаж – одна із форм роботи соціального педагога, яка проявляється у відвідуванні клієнта вдома з діагностичними, реабілітаційними цілями, що дозволяє налагоджувати і підтримувати тривалі зв’язки з клієнтом, своєчасно виявляючи його проблемні ситуації, надаючи термінову допомогу.
Поряд із патронажем істотне місце посідає консультаційна бесіда. Крім того, можна назвати ще таку форму роботи, як соціально-психологічний тренінг. Тренінг – це поєднання багатьох прийомів індивідуальної і групової роботи, наприклад, індивідуальні вправи з метою управління своїм тілом, емоціями; рольові групи в малих групах; система домашніх завдань, виступів, дискусій; використання відеоматеріалів, прийомів арттерапії, ігротерапії тощо. Адже сьогодні групова дискусія і рольова гра в різних модифікаціях і поєднаннях лежать в основі тренінгових програм. Використання у роботі соціального педагога різних моделей методів і форм роботи свідчить, що його участь у комплексній реабілітації сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення їх соціальної адаптації може давати помітні соціально значущі і педагогічні результати.
