МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ

НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Циклова комісія "Соціальна робота"

КУРСОВА РОБОТА

Методики та технології соціальної роботи

"Методика і технологія соціальної роботи з людьми з особливими потребами"

Студентки 3 курсу, групи 531

спеціальності "Соціальна робота"

денної форми навчання

Чепурди Інни Юріївни

Керівник:

Викладач Санжаровець В. М.

ВАСИЛЬКІВ – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..4

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ОБМЕЖЕНЬ…..6

1.1 Основні поняття функціонального обмеження……………………………6

1.2 Критерії встановлення груп інвалідності………………………………..…..8

РОЗДІЛ ІІ. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ЩОДО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ……………...……….12

1. Конвенція про права і свободи людей з обмеженими можливостями…..12

2. Основні положення закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»……………………………………………………...…..14

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ЛЮДЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ…………………………………………………………………….17

1.1 Соціальна робота з людьми,які мають функціональні обмеження.. Основні методи роботи………………………………………………………….17

1.2 Соціально - психологічні форми і методи роботи з сім'єю, яка виховує дитину-інваліда……………………………………………………..……………19

1.3. Специфіка соціалізації студентів з особливими потребами в умовах університету……………………………………………………………………...22

1.4. Пільги для людей з обмеженими можливостями………………………...25

1.5 Соціальна реабілітація людей з функціональними обмеженнями………28

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………..………….33

ВСТУП

В останнє десятиріччя в Україні кількість людей з інвалідністю регулярно зростає. Це свідчить про актуальність цього питання і змушує спрямувати зусилля на вирішення проблеми інвалідності, як це роблять економічно розвинені країни. Також станом на 2008 рік в Україні працювало понад 500 тис. осіб з обмеженими можливостями, що становить 20% загальної чисельності інвалідів або 38% чисельності інвалідів працездатного віку. За даними ООН, в світі нараховується приблизно 450 мільйонів людей з обмеженими фізичними можливостями і близько 200 мільйонів з них – діти.

Непрацездатні громадяни в кожній країні складають предмет турботи держави , яка соціальну політику ставить в основу своєї діяльності. Основною турботою держави стосовно людей з обмеженими можливостями є їхня матеріальна підтримка (пенсії, пільги і т.д.).Однак непрацездатні громадяни бідують не тільки в матеріальній підтримці. Важливу роль грає надання їм діючої фізичної, психологічної, організаційної й іншої допомоги.Нездатність інвалідів самостійно справлятися з повсякденними турботами призводить до залежності від інших людей, що викликає у багатьох почуття неповноцінності, безсилля, небажання подальшого існування.

Наукова розробка даної теми висвітлена в працях Л.І. Акатова, О.В. Безпалько, Л.Т. Тюплі, І.Б. Іванової , М.П. Лукашевича, І.Т. Миговича , О.І. Карякіна, Айшервуд М.М.,Добровольської Т.О, Звєрєва І., Мошняги В.Т.. Серед науковців проблематиці «інвалідів» та «інвалідності» приділяють значну увагу Є. І. Холостова, яка описує теоретичні основи соціальної реабілітації та моделі інвалідності, А. Й. Капська, А. Г. Шевцов, який публікує статті, присвячені працевлаштуванню людей з особливими потребами та різним видам реабілітації.

Мета дослідження – вивчити особливі проблеми людей з особливими потребами, визначити і узагальнити основні методи роботи, визначити основні теоретичні аспекти соціальної роботи з інвалідами. Для досягнення поставленої мети було досліджено нормативно –правову базу з соціального забезпечення людей з особливими потребами.

Предмет дослідження – соціальна робота та реабілітація інвалідів.

Об'єкт дослідження – особи, з особливими потребами та їх сім’ї.

Завдання дослідження: розглянути основні характеристики, проблеми, особливості людей які мать особливі потреби, визначити методи соціальної роботи з людьми-інвалідами ті їх сім’ями.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ОБМЕЖЕНЬ

1.1 Основні поняття функціонального обмеження.

Слово «інвалід» в наш час все частіше замінюється на «людина з обмеженими можливостями». Тим не менш, цей усталений термін часто вживається в пресі та публікаціях, а також в нормативних і законодавчих актах, у тому числі в офіційних матеріалах ООН. На сьогодні в Україні немає єдиного визначення стосовно осіб,які мають стійкі розлади,порушення.

Інвалід — це особа,яка має порушення здоров’я, зі стійкими розладами функцій організму, обумовленими захворюваннями, наслідками травм чи вродженими дефектами,що призвели до обмеженої життєдіяльності і потреби в соціальному захисті.

Інвалідність — соціальна недостатність внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.[9,25]

Можна давати дуже багато визначень терміну «інвалідність».Прийнято розрізняти такіосновні поняття:

• Дефект або порушення: будь-яка втрата психічної, фізіологічної або анатомічної структури або функції, або відхилення від неї;

• Інвалідність: обмеженість конкретного індивідуума, що випливає з дефекту, що перешкоджає, або позбавляє його можливості виконувати дії, які вважаються для цього індивідуума нормальними в залежності від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів;

• Непрацездатність: обмеженість конкретного індивідуума, яка викликана дефектом, або інвалідністю.

Громадські організації інвалідів вважають, що важливо використовувати коректну відносно інвалідів термінологію: «людина з затримкою в розвитку» (а не «недоумкуватий», «розумово неповноцінний»), «переніс поліомієліт» (а не «жертва поліомієліту»), «використовує інвалідну коляску» (а не «прикутий до інвалідного візка»), «має ДЦП» (а не «страждає ДЦП»), «зі слабким слухом» (а не «глухонімий»). Ці терміни коректніші, тому що послаблюють поділ на «здорових» і «хворих» і не викликають жалості, або негативних емоцій. Велику роль у перегляді позицій щодо інвалідності зіграв рух самих інвалідів за незалежне життя. Основним принципом, що по­єднав самозахист та саморепрезентацію інвалідів, став принцип імпауерменту або «надання можливостей», в основу якого була закладена ідея про те, що «.саме соціальні умови та соці­ально зумовлені ставлення через механізми сегрегації, ізоляції та ви­гнання перетворюють людину в інваліда». Соціальна активність людей із різними психофізичними обмеженнями, що спрямовувала­ся на самоствердження та покращення умов існування, змусила ши­роке коло науковців, громадськість, державних діячів звернутися до пошуку найбільш ефективних форм та методів вирішення проблем інвалідів, побудови принципово інших, нових, науково обґрунтова­них моделей інвалідності Певного значення в цьому питанні набула систематизація вже існуючих наукових підходів, на основі яких формується сучасна соціальна політика.

1.2 Критерії встановлення груп інвалідності.

Основні види відхилень поділяються на 4 основні групи: фізичні, психологічні, складні, тяжкі. До фізичних відхилень можна віднести тимчасові, чи постійні відхилення в розвитку та функціонуванні органів людини,також до цієї групи відносяться хронічні та соматичні захворювання. Психічні – так само, тимчасові або постійні відхилення в розвитку людини,її психічного розвитку та психічного здоров’я. До складних відносяться поєднання психічних та фізичних відхилень людини,але при них людина може себе обслуговувати та навчатись .Тяжкі­­­- поєднання фізичних і психічних відхилень,але вже при яких оволодіння освітою є неможливою. В цю групу можна віднести ДЦП (дитячий церебральний параліч), захворювання та затримка в психічному розвитку,ідіотія,порушення опорно-рухового апарату.

Причинами інвалідності є загальне захворювання, трудове каліцтво,яке настало внаслідок виробничої травми або захворювання. Інвалідність з дитинства,в цю групу можна віднести дітей з ДЦП,сліпотою,глухих,німих,дітей з відсталістю у розвитку, а також, які мають вади серця); для військовослужбовців — поранення, контузія, одержані при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках- захворювання, набуте при виконанні обов'язків військової служби. Ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час, групу інвалідності визначає медико-соціальна експертиза.

Група інвалідності.

Група інвалідності — ступінь постійної чи продовжуваної втрати працездатності. Встановлюється група інвалідності медико-соціальною експертною комісією. Встановлені три групи інвалідності — I, II, III. Основою для встановлення групи інвалідності є медичні показники стану здоров'я.

I група інвалідності

Нездатність до самообслуговування, нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб, нездатність до навчання, нездатність до трудової діяльності, нездатність до орієнтації (дезорієнтація), нездатність до спілкування, нездатність контролювати свою поведінку.

Для того, щоб була встановлена саме перша група, не так важлива хвороба, як випадання нормального функціонування органів, що приводить до неможливості самостійно пересуватися, є, одягатися, умиватися і не залишає шансів хворому існувати самостійно без сторонньої допомоги ні зараз, ні в перспективі, навіть якщо його забезпечити необхідними за переліком засобами технічної допомоги.

II група інвалідності

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб, здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб, здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах, здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб, здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб, здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб, здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

III група інвалідності

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів, здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані, здатність до навчання в навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу, здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів, здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації, часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку.

Інваліди загального захворювання I, II, III груп та інваліди з дитинства мають право на:

- Безплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування за умови, що вони отримують пенсію, що не перевищує мінімальний розмір пенсії, або державну соціальну допомогу, призначену замість пенсії;

- Придбання лікарських засобів за рецептами лікарів з оплатою 50% вартості при амбулаторному лікуванні.

- Безкоштовне або на пільгових умовах за наявності відповідного медичного висновку надання послуг з соціально-побутового і медичного обслуговування, забезпечення технічними та іншими засобами (протезно-ортопедичними виробами та ортопедичним взуттям, засобами пересування, у тому числі кріслами-колясками, з електроприводом, автомобілями індивідуальними пристроями, протезами очей, зубів, щелеп, окулярами, слуховими і голосоутворювальні апаратами, сурдотехнічну засобами, ендопротезами, сечо-і калоприймачами і т.д.

- Безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками за наявності медичних показань.

-Пільгову і позачергове встановлення квартирного телефону.

- Встановлення оплати послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів з погодинним (щохвилини, щосекунди) обліком їх тривалості тільки за їх згодою.

- Інваліди та сім'ї, в яких є діти-інваліди, мають переважне право на поліпшення житлових умов у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

- Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більш одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену і таксі), а так само всіма видами приміського транспорту.

- Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на 50% знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.[2,38]

РОЗДІЛ ІІ. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ЩОДО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ.