2.1.Питання «дітей вулиці» на державному рівні

Згідно з Конституцією України “утримання і виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, покладається державу” (стаття 52).Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, або яка в її власних якнайкращих інтересах не може займатися в такому оточенні, має право на особистий захист і допомогу, що надається державою.Надання допомоги дітям, які залишилися з різних причин без батьківської опіки є надзвичайно важливим напрямком соціальної політики держави. Оскільки Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, то вона взяла на себе низку зобов’язань по забезпеченню і захисту дітей, які залишилися без батьківської опіки.Професійна діяльність соціального працівника базується на певних документах, законах, актах, указах. Міжнародна декларація по забезпеченню виживання, захисту і розвитку дітей, проголошує пріоритетність проблем дитини у суспільстві. І ця декларація зобов’язує полегшити скрутний стан дітей, які проживають у важких умовах.Конвенція ООН про права дитини визначає пріоритет інтересів дитини у суспільстві, наголошує на недоступність дискримінації дитини за будь-якими ознаками та необхідності виявлення державою особливої турботи про соціально - депресованих дітей: Інвалідів, біженців, сиріт [36,с.3].Збільшення кількості дітей, які виховуються поза сім’єю, загострення проблем соціального сирітства вимагають прийняття нагальних рішень щодо створення умов для навчання і виховання, соціального захисту та материнського забезпечення. З цією метою розроблені “Заходи щодо поліпшення становища дітей”, які затверджені Указом Президента України від 17 жовтня 1997 року № 1153. Основною метою реалізації заходів зазначено поліпшення становища дітей позбавлених батьківської опіки.На подолання негативних явищ попередження дитячої бездоглядності спрямований Указ Президента України від 18 березня 1998 року“Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей”. На розв’язання проблем затверджена Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки, затверджена 21 лютого 2003 року № 154 (2003).У програмі визначено, що робота, яка проводиться в регіонах є малоефективною. Кожного року в Україні збільшується кількість дітей на вулиці і через малоефективний контроль з боку суспільства за вихованням та утриманням дітей у неблагополучних сім’ях призводить до виникнення ситуації, коли все більше таких дітей не отримують соціального захисту і стають “дітьми вулиці”.Одним з аспектів розгляду парламентських слухань, що відбулися 22 грудня 2003 року стало обговорення проблеми, що стосується безпритульних дітей в Україні і шляхи подолання цієї проблеми. На рівні Кабінету Міністрів України рекомендується, в першу чергу, удосконалити механізм державного управління і контролю за виконанням положень ООН. Реалізацію контролю за становищем дітей в Україні можлива за умови визначення центрального органу виконавчої влади. Відповідно до ч. 2 Ст. 170 Сімейного кодексу України у виняткових випадках при безпосередній загрозі для життя та здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право прийняти рішення про термінове вилучення дитини в батьків та позбавлення їх батьківських прав. У цьому випадку прокурора повинні терміново повідомити і в семиденний строк звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав обох або одного з батьків. Міністерство освіти і науки України розробило систему інформування про сім’ї потенційних усиновителів, опікунів та піклувальників.Крім того, міністерство постійно працює над механізмом повернення дітей шкільного віку у школу, які її покинули.Основна увага приділяється створення «телефону довіри», на який можна безплатно подзвонити і викласти свої почуття і потреби.

В роботі науковців: Майка Н.І., Ніколенко К.В. про «Безпритульництво в сучасній україні». Розбудова України, як демократичної правової держави, потребує ретельного аналізу законодавства як важливої умови забезпечення прав і свобод людини. Особливо це стосується найбільш вразливої категорії нашого населення - дітей. Найсерйознішою проблемою у сфері прав дитини в Україні на сьогодні є дитяча бездоглядність, безпритульність.

Дитяча безпритульність – одна з найактуальніших і  найболючіших проблем сучасного суспільства. Тенденція до зростання дитячої безпритульності вказує на недостатність, непослідовність і теоретичну необґрунтованість кроків, спрямованих на вирішення цієї проблеми з боку держави та громадянського суспільства.

Невирішеною частиною проблеми  є  те, що повинен бути загальний соціологічний погляд на вирішення проблеми дітей-вулиці та існувати соціальні механізми вирішення цього питання.

За офіційною статистикою, сьогодні в Україні вулиця стала будинком для 130000 дітей. Але, за неофіційними підрахунками, їх більше в 2-2,5 рази. Лише двоє з десяти - біологічні сироти. Останні ж - так звані соціальні сироти, діти, які віддали перевагу вулиці над батьківським домом.

Як відзначають у матеріалах ЮНІСЕФ, феномен вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального й економічного неблагополуччя в країні(погіршення матеріального становища значної частини населення України; збільшення незайнятих дітей та підлітків; економічна експлуатація дорослими дитячої праці (залучення крадіжок,махінацій);послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання дітей), а потім і в сім’ї(відсутність постійного житла; розлучення батьків; асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків; примус дітей дорослими членами родини до жебракування; злочинні дії батьків)

Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: наша держава підписала Конвенцію ООН про права дитини(яка прийнята та відкрита для підписання й ратифікації резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН листопада 1989 року, в Україні набрала чинності 27 вересня 1991 року).Цей документ містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту й забезпечення належних умов виховання дітей.

Донедавна на законодавчому рівні не були врегульовані три основні проблеми бездомних – облік і реєстрація, відновлення паспортів та забезпечення тимчасовим житлом. Ці питання, нарешті, отримали підтримку впарламенті. Фінансування заходів, спрямованих на соціальний захист бездомних громадян і безпритульних дітей, здійснюватиметься за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, додаткового залучення коштів об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, благодійних організацій та фізичних осіб. Сьогодні у нашій державі законодавче вирішення захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, базується на положеннях ст. 52 Конституції України: “Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, покладається на державу ”. Законом України “Про охорону дитинства ” від 26 квітня 2001 р. визначені основні положення щодо створення і забезпечення оптимальних умов для розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки.

Управління гуманітарної освіти і виховної роботи Міністерства освіти і науки України виконує певні функції щодо профілактики бездоглядності:

- виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків та їх розміщення у навчально-виховних закладах;

- здійснення контролю за відвідуванням такими дітьми навчально-виховних, загальноосвітніх за закладів.

Міністерство освіти і науки розробило систему інформування потенційних усиновителів, опікунів і піклувальників. Міністерство охорони здоров’я України в основному надає медичну допомогу дітям.

Державний комітет у справах сім’ї та молоді:

- виявляє можливості та створює умови для альтернативних форм сімейної опіки: дитячих будинків сімейного типу;

- здійснює профілактичні заходи щодо безпритульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілітацію;

- розробляє документи, що складають основу Концепцій, законів.

Державний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді взяв на себе функцію координатора роботи обласних, міських та районних центрів служб щодо надання юридичної, психологічної і соціальної допомоги “дітям вулиці”. Таким чином, вирішення проблеми дитячої безпритульності в Україні є головним обов’язком держави, основними напрямами правової політики якої мають стати подальше реформування системи нормативно-правового забезпечення захисту цієї категорії суспільства та значне підвищення рівня правової освіти і правового виховання дітей і молоді, що стане запорукою позитивних зрушень у цій сфері в найближчому майбутньому.