МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ

НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Циклова комісія "Соціальна робота"

КУРСОВА РОБОТА З

Методики та технології соціальної роботи

"Методика та технології соціальної роботи з дітьми вулиці"

Студентки 3 курсу, групи 531

спеціальності "Соціальна робота"

денної форми навчання

Тиндик Марини Вячеславівни

Керівник:

Викладач Санжаровець В. М.

Васильків – 201

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І.ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ВУЛИЦІ…………………...................................................................................5

1.1.Теоретичні аспекти проблеми.Чинники, що зумовлюють соціальне явище «Діти вулиці»………………………………………………………..................5

1.2. Зміст соціального розвитку, форми та методи роботи з дітьми вулиць………………………………………………………………………….13

РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНО- ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ З

«ДІТЬМИ ВУЛИЦІ»……………………………………………………........22

2.1. Питання «дітей» вулиці на державному рівні…………….……...……22

2.2. Зарубіжний досвід соціального розвитку дітей вулиць……………….25

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ДІТЕЙ ВУЛИЦІ……………………………………………………………………....35

3.1. Проблема «дітей вулиці» в статистичних дослідженнях…………………………………………………………………35

3.2.Шляхи надання соціально-педагогічної допомоги дитині…………………………………………………………………………36

ВИСНОВОК………………………………………………………………….39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….41

ДОДАТОК А…………………………………………………………………44

ДОДАТОК Б………………………………………………………………….45

ВСТУП

На сьогоднішній день актуальність обраної теми у сучасному суспільстві є незаперечною, у зв’язку з соціальним сирітством неповнолітніх, жорстокого з ними поводження. Безпритульні діти й підлітки бродяжать, займаються крадіжкою, вживають спиртні напої, наркотичні, токсичні речовини, здійснюють протиправні дії.

Відсутність належного догляду, зневага потребам й інтересам особистості, що розвивається в досить великій кількості родин, створює реальну загрозу нормальному розвитку дитини та обумовлює зростання числа дітей і підлітків, які залишили рідний дім і опинилися в неблагонадійних компаніях.

Бездоглядність дітей і підлітків є першим кроком до безпритульності, соціальної дезадаптації, порушення нормального процесу соціалізації дитини.Сьогодні проблема дитячої бездоглядності й безпритульності в Україні набула загальнодержавного значення. Вона стала предметом стурбованості широких кіл громадськості, органів державного управління та місцевого самоврядування.Оскільки у фізичній та моральній занедбаності дітей криється джерело небезпеки для розвитку культури, майбутнього здоров’я народу, його моральності.

Дитяча безпритульність – одна з найактуальніших і  найболючіших проблем сучасного суспільства. Тенденція до зростання дитячої безпритульності вказує на недостатність, непослідовність і теоретичну необґрунтованість кроків, спрямованих на вирішення цієї проблеми з боку держави та громадянського суспільства.

Невирішеною частиною проблеми  є  те, що повинен бути загальний соціологічний погляд на вирішення проблеми дітей-вулиці та існувати соціальні механізми вирішення цього питання.

За офіційною статистикою, сьогодні в Україні вулиця стала будинком для 130000 дітей. Але, за неофіційними підрахунками, їх більше в 2-2,5 рази. Лише двоє з десяти - біологічні сироти. Останні ж - так звані соціальні сироти, діти, які віддали перевагу вулиці над батьківським домом.

Як відзначають у матеріалах ЮНІСЕФ, феномен вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального й економічного неблагополуччя в країні(погіршення матеріального становища значної частини населення України; збільшення незайнятих дітей та підлітків; економічна експлуатація дорослими дитячої праці (залучення крадіжок,махінацій);послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання дітей), а потім і в сім’ї(відсутність постійного житла; розлучення батьків; асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків; примус дітей дорослими членами родини до жебракування; злочинні дії батьків).До подолання дитячої безпритульності потрібно долучатися всім, а особливо соціальним працівникам, вчителям, батькам.Питаннями соціально-педагогічної допомоги дітям вулиці займалися та займаються відомі вчені: Е.Б. Мельникова, Є.Г. Слуцький, Майка Н.І., Ніколенко К.В., Є.М. Данілін, М.В. Захаров, Н.А. Катаєва, М.Г.Рассоха, Л.В. Байбородов, А.В. Волохов, Б.З. Вульфов, М.І. Рожков, І.І. Фрішман,О.Є. Чепурних, О.А. Селіванова та багато інших.

Мета - Дослідження проблем дітей вулиці.

Завдання:

1.Дослідити проблему дітей вулиці.

2.Знайти шляхи профілактики соціальної роботи з дітьми вулиці.

3.Розробити методи соціальної роботи з дітьми вулиці.

4.Удосконалити технології соціальної роботи з дітьми вулиці.

Об’єкт дослідження – методи соціальної роботи з дітьми вулиці.

Предмет – діти вулиці.

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ВУЛИЦІ

1.1.Теоретичні аспекти проблеми. Чинники, що зумовлюють соціальне явище “Діти_вулиці”

Діти вулиці – це неповнолітні втікачі з власних домівок для яких вулиця стала постійним місцем перебування. Серед дітей вулиці виділяються чотири основні категорії. Ті, хто не має батьків узагалі; ті, чиї батьки живі, однак діти цілком утратили з ним зв’язок. До третьої категорії можна віднести тих, хто чергує життя на вулиці з життям у родині, а до четвертого – дітей, що ночують удома, але весь проводять на вулиці без догляду “позитивних” старших. До дітей вулиці в Україні також відносяться такі категорії:

-безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця перебування через те, що втратили близьких, або коли їх вигнали з дому; -бездоглядні діти – це діти, які мають де жити, але через бездоглядність близьких вони змушені тікати з дому; -діти-утікачі з виховних установ – діти, що зазнали психологічного та інших насильств у закладах інтернатного типу; -діти-втікачі із зовні благополучних сімей. Це ті підлітки і діти що мають високий рівень конфліктності і віддаленості у психологічному розвитку; -діти, що за своїми психологічними ознаками схильні перебувати на вулиці (позбавлені батьківського піклування).В Україні сьогодні ще не існує точного визначення цієї категорії, тому діти вулиці розглядаються , як неструктурований об’єкт і до нього належать діти, які залишилися без батьківської опіки і визначеного місця проживання. Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю можна дати таке визначення “діти вулиці” - це діти, які можуть бути визначені соціальними сиротами. Основні психофізичні характеристики дітей, які формують в умовах вулиці визначаються раннім залученням дитини до виживання. Більшість безпритульних дітей втратили сімейні зв’язки: були покинуті батьками , або самі їх покинули. Важливо звернути увагу на те, чому діти не відвідують, або нерегулярно відвідують школу.

Згідно з даними опитування кожна третя дитина не має бажання відвідувати школу, тому, що їй там не цікаво, у 30% - немає грошей на шкільні приладдя, у 22 % - дома немає умов для навчання, у 18 % - діти змушені заробляти на життя самостійно, у 4% немає документів. Багаторічний досвід роботи свідчить, що більшість дітей вулиці з раннього дитинства відчуває жорстоке ставлення до себе. Це не може не позначитися на фізичному і психічному стані дитини.Для того, щоб допомогти таким дітям, необхідно знати, що спричинило сирітство і ставлення самих дітей до свого життя і обставин. Вчені відзначають, що у значної частини дітей, які виховуються у умовах відсутності батьківської опіки розвиваються такі типи поведінки: -пригнічений стан характеризується – пасивністю, апатією; соціальна провокація характеризується контрастними емоційними реакціями; -гіперактивний тип характеризується легкістю входження в контакти , виражений демонстраційною поведінкою з вираженими інтересами до оточуючих, що сприймається дітьми як гра; -добре пристосовані діти, цей тип характеризується компенсаторною поведінкою, що розвивається, коли не можна задовольнити певні потреби дитини. Слід зазначити, що до причин походження дитячої бездоглядності та безпритульності сучасні дослідники в галузі соціології та дитячої психології відносять на сьогоднішній день не тільки економічні і соціальні проблеми, а й проблеми психологічного характеру. Так, Є.Г. Слуцький виділяє три основні категорії причин розвитку дитячої бездоглядності і безпритульності: соціально-економічні, соціально-психологічні та медико-психологічні причини.  До соціально-економічним він відносить чинники, які тривалий час порушують трудовий уклад життя або порушують побут людей. Це економічна криза, безробіття, голод, епідемії, інтенсивні міграційні процеси в зв'язку з воєннимиконфліктами або природними катаклізмами. Соціально-психологічні причини, на думку автора, пов'язані з кризою сім'ї, збільшенням розлучень, з втратою одного з батьків, опікунством, погіршенням клімату в сім'ї, грубим поводженням з дітьми, фізичними покараннями, а часом і сексуальними домаганнями з боку дорослих. Медико-психологічні причини він пов'язує зі збільшенням числа дітей, що мають виражені психофізичні аномалії, риси асоціальної поведінки (тобто наявність генетичної схильності). Згідно з даними, наведеними в його роботі, серед підростаючого покоління такі діти становлять 3-5%.  Слід зазначити, що важливе місце соціально-психологічних проблем як однієї з причин дитячої бездоглядності та безпритульності відводиться не тільки в роботах соціологів і психологів, а й юристів. Так, доктор юридичних наук Е.Б. Мельникова називає такі причини дитячої безпритульності і бездоглядності: «В цілому - це істотна зміна соціально-економічних умов життя всього суспільства, що породило загальні, незвичні населенню негативні наслідки. Про них чимало написано, вони обговорюються і аналізуються вченими різних галузей науки, практиками різних галузей людської діяльності. Якщо подивитися на них очима кримінологи-фахівця в тій її частині, яку прийнято називати юнацької (ювенальної)кримінологією, то ці негативні наслідки наступні: економічна та соціальна нерівність різних верств сучасного російського суспільства; втрата на загальнодержавному рівні звичної для людей організації їх життя «зверху »та відсутність у них навичок« виживання поодинці »; крах однієї ідеології і неможливість (чи недостатнє бажання?) для влади звернути увагу на необхідність формування« кодексу моральності »людини сучасної Росії. Це відноситься до всіх нас - і до керівниківдержави, і до широких верств суспільства. А особливо - до юного покоління. Не забудемо, що за їх зовнішності можна судити про моральне здоров'я нації, про її майбутнє; наявність серйозних прогалин у правовому захисті громадян і перш за все дітей та підлітків ». 

Обстеження дітей, які виховуються поза сім’єю свідчить не про відхилення у розвитку, а про формування примусово інших механізмів його функціонування.Діти вулиці виявляють слабку здатність розвивати свої соціальні ролі, зважаючи на свої можливості встановлювати дружні стосунки.Досвід показує, що травмуючим фактором є втрата батьків, позбавлення опіки близьких, розміщення в інтернати-притулки. В таких ситуаціях потрібно дотримуватися таких етапів: 1.Вилучити дитину з несприятливих умов життя. 2.Провести діагностику стану дитини. 3.Відновити соціальні зв’язки дитини в сім’ї, школі. Говорячи про дітей, які перебувають на вулиці ми повинні мати на увазі, що більшість з них виховуються в несприятливих умовах (батьки алкоголіки чи інше).Для них характерні всі, або деяка частина особливих характеристик особистості. Чинники, що зумовлюють соціальне явище “діти вулиці”. Кожна дитина – це індивідуальність, яка обирає свій спосіб життя… Оцінки безпритульності дали змогу детально окреслити причини виходу дитини на вулицю це: -Погіршення матеріального становища значної частини населення. -Збільшення незайнятих дітей і підлітків. -Економічна експлуатація дорослими дитини (залучення дітей до крадіжок, шахрайства тощо). -Послабленням відповідальності батьків за утримання і виховання дітей. -Загострення розбіжностей і конфліктностей між батьками і дітьми. - Ослаблення роботи щодо організації дозвілля дітей за місцем їх поживання. -Негативні тенденції у ЗМІ. На думку експертів сьогодні у ЗМІ створено образ молодої людини, яка не докладаючи зусиль може досягти в житті всього чого захоче. Навіть про долю вуличної дитини фільми закінчуються щасливо. Цей стиль (“легкість життя”) привертає увагу підлітків і вони виходять на вулицю в пошуках нових вражень, як в кіно. Проте поява дітей на вулиці має соціально економічні корені. Можна також назвати ще ряд причин зумовлених зубожінням сімей, що призводять до погіршення статусу дітей, а іноді до позбавлення батьківської турботи:безробіття батьків; відсутність постійного місця роботи батьків;відсутність постійного житла;розлучення батьків з найбільш помітних тенденцій. Після розлучення дитина залишається з матір’ю, яка не завжди здатна забезпечити догляд за нею. - Є також такі страшні і фатальні причини, коли батьки заставляють дитину жебракувати. Діти дуже часто потрапляють на вулицю через конфлікти з друзями та іншими людьми, через проблеми, які в них виникли і щоб втекти від них діти ідуть на вулицю. Вільний час у дитини це добре, але потрібно вміти правильно ним розпоряджатися, щоб він не призвів дитину до бездіяльності негативних явищ. Є чимало підлітків, що мають талант або хист до якоїсь справи. Та, на жаль, не всі вони мають можливість відвідувати гуртки та секції, бо їх батьки не завжди спроможні це оплачувати. Добре, коли потрапляють до рук цікаві книжки або випадає зайнятися корисною та захоплюючою справою!Нещодавно нас дуже вразили статистичні дані, за якими останнього часу бурхливо зросла дитяча токсикоманія, наркоманія, злочинність.Діти іноді краще за дорослих знають, що саме краще вдихнути, чим саме краще вколотися, що випити, щоб одержати ілюзію щасливого стану. Але ж це дійсно лише ілюзія, та й вона - тільки на деякий час! А от шкоду малому організму вона робить на все життя... Крім того, відсутність грошей на нові і нові “дози” штовхає їх на безжалісні злочини, назавжди ламаючи їхні долі. Добре коли дитина має дуже багато друзів, але бувають друзі у наш час які негативно впливають на дитину можуть привчити курити, вживати алкоголь, займатися грабіжництвом і навіть бродяжництвом, адже головною особливістю підліткового віку є потреба у спілкуванні з однолітками. Бажання зайняти прийнятне, задовольняюче підлітка, місце серед ровесників, заслужити їх повагу та схвалення багато в чому визначають їх поведінку. Спілкування з однолітками уявляється понадцінним саме в підлітковому віці, оскільки в цей період така форма взаємних стосунків є свого роду учбовою моделлю майбутніх дорослих стосунків. Взаємодіючи з однолітками, підлітки глибше пізнають себе, порівнюють себе з іншими дітьми, отримують один від одного інформацію, яку вони не змогли отримати від дорослих.Ми всі належимо до різних груп людей: членів своєї сім'ї, класу, компанії у дворі тощо.Здебільшого людина, яка добре ставиться до себе, добре ставиться і до навколишніх, здатна зрозуміти і пробачити їхні недоліки.Як іноді складно визначити, чому з одними людьми стосунки будуються легко, а з іншими можуть не скластися взагалі. Якби стосунки будувалися за схемою “я хочу”, все було б просто, однак у них беруть участь як мінімум двоє людей, а реально, ще більше.У кожній групі людей виділяються свої лідери, встановлюються стосунки симпатіїй антипатії. Найбільш сприятливими для розвитку особистості є демократично побудовані групи, де наявна невелика кількість членів, немає чітко визначеного постійного лідера, жорсткої структури, де всі питання вирішуються колегіально, а стосунки засновані на взаєморозумінні, взаємодопомозі, рівних правах, спільних інтересах та соціальне схвалюваній діяльності.Така невелика група молоді звичайно не протиставляє себе дорослим. Навпаки, підлітки нерідко активно співпрацюють з кимось з дорослих (батьків, вчителів) на основі спільних інтересів. Доброзичливі стосунки у групі, поєднання різних людей (з різними характерами, стилями мислення) значно підсилює інтелектуальні можливості групи загалом порівняно з можливостями кожного учасника. Недаремно кажуть: “Одна голова - добре, а дві – краще”.Але є групи, побудовані на інших принципах, у них міжлюдські взаємини будуються інакше. Це - асоціальні угрупування. Асоціальне спрямовані угрупування, незважаючи на те, що в них входять підлітки і юнаки, мають ознаки дитячих угрупувань. Вони виникають там, де діти опиняються за волею обставин, тобто стихійно (двір, вулиця, клас). У них відсутня організація продуктивної діяльності, яка замінюється безцільним гаянням часу або ігровою активністю. Особистість пригнічується груповими нормами поведінки, які стають обов'язковими для новачка. Спілкування між членами групи не вибіркове, а знеособлене, оскільки вони не мають індивідуальних інтересів, поглядів, світогляду. Тут не буває вибіркового емоційного зосередження на одному з ровесників. Все підміняється одноманітними полегшеними стосунками, які виникають не за особистісним вибором, а за місцем угрупування.Зазначені особливості асоціальних угрупувань приваблюють туди саме тих підлітків, які ще не досягли особистісної зрілості та відчувають себе комфортно лише в такій групі: зі своїми специфічними моральними цінностями і нормами поведінки, над якими не прийнято замислюватися, — їм потрібно просто підкорюватися; з жорсткою ієрархією стосунків; з необхідністю ідентифікації себе зі всіма членами групи, що дає почуття захищеності; з притаманними таким групам засобами розваг: паління, вживання алкоголю й наркотиків, хуліганство. Спеціальні дослідження, проведені в таких групах, показали, що вони складаються з підлітків, які мають більш низький, у порівнянні з віковою нормою, рівень психічного розвитку; примітивні інтереси та потреби і, найголовніше, часто потерпає стан емоційного дискомфорту. Відокремленість асоціального угрупування від інших підліткових об'єднань, прагнення до повної автономії, протиставлення себе світу дорослих дає підліткам, що входять до неї, відчуття своєї дорослості, незалежності, задовольняє потребу в самоствердженні. Ця ж потреба, ймовірно, стимулює агресивність членів групи, їх некритичність до своїх дій, бажання шляхом насилля стати “хазяями” своєї території, “тримати в остраху весь район” тощо.Асоціальна група організована за принципом підпорядкування з чітко визначеною роллю кожного підлітка, що стоїть на тому чи іншому ступені ієрархії. Те, що має право робити лідер або його наближені, не має права навіть спробувати “шістка” - найзневажуваний підліток, що знаходиться на найнижчому ступені ієрархії. З іншого боку, група забезпечує захист усіх своїх членів від нападів представників інших аналогічних груп, жорстоко караючи образників (звідси, наприклад, бійка “стінка на стінку”). Як правило, такі угрупування мають кожне свою територію (подвір'я, горище, вулиця, підвал, інколи навіть район міста), яка ревно оберігається від посягань інших груп, з якими вони найчастіше знаходяться в конфлікті. Асоціальність подібних угрупувань, яка не завжди проявляється в діях, завжди відображається в моральних цінностях і нормах. Там лідирують або фізично сильні підлітки, або енергійні та інтелектуально розвинені, які спираються на фізичну силу молоінтелектуального наближеного (“дебільного ординарця”). Цінується наглість, жорстокість, агресивність. Характерна некритичність до думки лідера та його підручних, легка індукція емоцій, думок та станів, тобто, коли висловлена кимось (з тих, хто знаходиться на вищому ступені ієрархії) думка або висловлене почуття миттєво передається іншим членам групи, без переосмислення отриманої інформації. Основний стиль проводження часу такої групи - беззмістовна активність.Природно, що асоціальне угрупування формується з так званих “важковиховуваних” підлітків і дітей, які не зуміли нормально адаптуватися у школі і сім'ї. Тут вони знаходять розуміння, емоційну підтримку, відчуття своєї значущості, що робить особливо привабливим (а може, і життєво необхідним) спілкування з такими ж “вигнаними з суспільства” як і вони. Однак і цілком благополучні, на перший погляд, підлітки також можуть потрапити в цю групу, хоча і за іншими причинами: у відповідь на жорстку регламентацію їх поведінки батьками; з метою отримання інформації, яка звичайно приховується від них дорослими; в силу інерції (коли підліток приходить у групу слідом за однокласником-“вигнанцем”, оскільки товаришує з ним з дитячого садка); внаслідок відсутності інших, більш прийнятних для нього форм дозвілля та середовища спілкування тощо. Як буде надалі складатися доля підлітка, наскільки сильним буде вплив на нього асоціального угрупування, залежить від багатьох факторів, але перш за все від особистості самого підлітка та від особливостей його психічного розвитк. Враховуючи велику значущість спілкування в юному віці, можна впевнено вести мову про те, що вибір підлітком життєвого шляху багато в чому залежить від того, в яку групу він потрапляє. Інколи буває, що тільки місце проживання та навчання штовхає підлітка в коло впливу асоціального угрупування. Із-за інтелектуальної та соціальної незрілості він швидко уступає психологічному впливу її лідера, починає у всьому наслідувати звичаї та норми поведінки, прийняті тут, тільки тому, що “всі так роблять”. Чим менше індивідуалізована свідомість підлітка, чим слабкіший його зв'язок з батьками і чим яскравіше виражена реакція емансипації, тим більше вірогідності, що таке асоціальне угрупування стане для нього референтним, тобто найбільш значущим, таким, що скеровує всю його поведінку.Уміння правильно оцінити тип групи, свою потребу у спілкуванні з цими людьми, своє місце у групі - важлива риса дорослості, дорослості, якої ми прагнемо.