2. Площа діалізуючої поверхні (загальна площа всіх мембран 0.24-2.5 м²).

3. Об’єм первинного заповнення кров’ю, залишковий об’єм.

4. Гідравлічний опір діалізатора (перепад тисків між входом і виходом діалізатора).

5. Метод стерилізації.

6. Частота прориву мембрани.

Діалізуюча система

Частина АШН, яка забезпечує підготовку і прокачування діалізуючого розчину через діалізатор. Діалізуючий розчин є одним з діалізантів, тобто однією з рідин, що приймає участь у процесі діалізу. Іншою рідиною є кров. Термін «діалізант» за починений з фізичної хімії і відноситься до рідин і розчинів, які проходять через напівпроникну мембрану. Основна функція діалізуючого розчину – зв’язування низькомолекулярних речовин і перешкоджання їх зворотному руху через мембрану.

Фізичними методами це досягається зменшенням тиску діалізуючого розчину по відношенню до крові і циркуляцією діалізуючого розчину.

Хімічним способом це здійснюється за допомогою заздалегідь визначеного хімічного складу діалізуючого розчину, а також утворенням хімічних сполук речовини, що видаляється, з елементами розчину. Розчин обов’язково повинен мати:

• катіони: , , , ,

• аніони ацетону і .

Основа розчину – вода. Для її очистки використовуються методи:

• механічна очистка (фільтрація),

• дистиляція,

• демінералізація за допомогою іонно-обмінних смол.

Діалізуючий розчин використовують трьома способами:

• рециркуляція – готовий діалізуючий розчин циркулює в одному замкненому контурі,

• система зливання – діалізуючий розчин одноразово проходить через діалізатор і потім видаляється,

• поєднання системи рециркуляції та системи зливання.

Приготування діалізуючого розчину здійснюється або порціонним способом (попередньою підготовкою заданого об’єму), або неперервним. При неперервному способі йде процес змішування води з 30-35% концентратом у спеціальних дозаторах (генераторах діалізуючого розчину). Функціональна схема діалізуючої системи показана на рис. 4.20.

Перфузійний пристрій АШН

Практика гемодіалізу має приклади використання АШН без перфузійних пристроїв. І саме в цьому випадку застосовується метод артеріо-венозного шунта. Роль перфузійного пристрою виконує серце самого пацієнта. Однак, у більшості випадків клінічної практики використовується метод перфузії, який реалізується за допомогою технічних пристроїв. Функціональна схема такого пристрою наведена на рис. 4.21.

В якості перфузійних насосів використовуються такі ж конструкції, як і в апаратах штучного кровообігу (мембранні, роликові, пальчикові).

Під’єднання кровоносної системи пацієнта до перфузійного пристрою здійснюється за допомогою спеціальних катетерів. Для захисту життя пацієнта у критичних ситуаціях вводиться система блокування.

Основні технічні параметри АШН:

• об’єм заповнення по крові – 200 см²,

• максимальні витрати крові – 600 см³,

• середня об’ємна швидкість очистки крові при продуктивності по крові 200 мл/хв. – 300 мл/год,

• максимальний перепад тисків кров-розчин в діалізаторі – 150 мм рт.ст.

Напрямки розвитку форм не ниркової очистки крові:

1. Використання сорбентів для створення «штучної нирки», яку можна «носити». Будову патрона для очистки крові одноразового використання показано на рис. 4.22.

2. Регенерація діалізуючого розчину. Дозволяє вести гемодіаліз при неперервній циркуляції обмеженої кількості діалізуючого розчину, зменшити габарити і масу АШН, використовувати АШН не тільки у стаціонарних умовах (рис. 4.23).

Апарати «Штучна нирка» використовуються, як правило, в стаціонарних клінічних умовах при хірургічних операціях та активній терапії під час лікування таких захворювань:

• травми, пов’язані з порушенням функцій нирки,

• онкологічні захворювання нирок,

• захворювання органів сечової системи,

• отруєння,

• порушення електролітичного балансу,

• інтоксикація про опіках,

• тяжкі, що не підлягають звичайної терапії, набряки мозку та легенів,

• операції по пересадці донорських нирок.

Застосування АШН протипоказано при порушені функції згортання крові і кровотечах.