1.7.3 Перелом плюсневих кісток

Складає біля 2% всіх переломів. Більш частіше пошкоджуються 1і 5 плюсневих кісток. Множинний перелом плюсневих кісток – явище нерідке. Виникає він зазвичай внаслідок прямої травми.

Плюсневі кістки можуть ламатися на протязі діафіза, в області шийки і голівки. Частіше виникає діафізарний перелом і перелом в області шийки. Значних зміщень при переломі одної чи двох плюсневих кісток не буває, бо цілі плюсневі кістки утримують уламки [14, 18].

Клінічна картина переломів плюсневих кісток залежить від характера травми, кількості пошкоджених кісток і ступеня зміщення фрагментів. Звичайно з’являється крововилив, набряк, біль. Пошкоджену стопу неможливо навантажувати. Натискання на голівку пошкодженої плюсневої кістки зі сторони подошвеної поверхні викликають болючисть в області перелому.

Характер перелому, ступінь зміщення фрагментів і число пошкоджених плюсневих кісток уточнюють по рентгенограмам, які зроблені в двох проекціях: тильно-подошвеній і косій (пронація стопи під кутом 40-45 градусів) [26].

Лікування:

Перелом одної чи двох плюсневих кісток без зміщення фрагментів лікують задньою гипсовою шиною чи циркулярною гипсовою пов’язкою з добре відмодульованим склепінням стопи. Їх накладають на 3-4 тижні. При переломі зі зміщенням фрагменти потребують репозиціі.

Через місяць гіпсову пов’язку знімають, призначають фізіо-функціональний комплекс лікування. Повне навантаження дозволяють через 2 –2,5 місяці [18, 23, 25].

1.7.4 Перелом фаланг пальців стопи

Складає 1,5% всіх переломів. Частіше виникають внаслідок прямої травми, пошкоджуються дистальні і проксимальні фаланги. Рідше пошкоджуються середні фаланги. Значного зміщення фрагментів не спостерігається [26].

При лікуванні переломів фаланг пальців особливу увагу треба приділяти великому пальцю стопи, так як ця травма нерідко супроводжуються значними функціональними порушеннями [27].

1.8 Перелом стегнової кістки

Перелом стегнової кістки у чоловіків буває частіше ніж у жінок. Виникають у наслідок як прямої, так і непрчмої травми. В залежності від локалізації розрізняють: перелом проксимального кінця,черезвертлюговий, міжвертлюговий, ізольований переломи великого і малого вертлюгів, перелом диафізу (верхня, середня і нижня третини), перелом дистального кінця. Переломи стегна поділяють на відкриті і закриті [1, 18].

Перелом стегна – один з найважких видів травм опорно-рухового апарату, часто супроводжується тяжким травматичним шоком. Найбільш частіше спостерігається диафізарний перелом, потім по частоті йдуть перелом шийки, вертлюгової області та мищілків стегнової кістки.

7. Фізіотерапія. Механізм лікувальної дії фізичних чинників

Фізіотерапія, що перекладі з грецької означає лікування природними чинниками, широко застосовується у комплексі засобів фізичної реабілітації при лікуванні різних захворювань та з метою профілактики.

Розрізняють природні фізичні лікувальні чинники – сонце, повітря, клімат, вода (прісна, морська, мінеральна), лікувальні грязі (пелоїди) та преформовані (штучні), які одержують за допомогою спеціальних апаратів шляхом трансформування переважно електричної енергії у різні види і форми [14, 45].

Механізм лікувальної дії фізичних чинників:

Променеві, температурні, електричні, механічні, хімічні та інші види енергії діють на організм через шкіру, дихальні шляхі, слизові оболонки, подразнюючи у них численні рецептори. Увібрана клітинами енергія подразника змінює їх фізико-хімічний стан, внутрішньоклітинний обмін, енергопотенціал і проникність клітинних та внутрішньоклітинних структур і дає початок взаємопов’язаним нервово-рефлекторному і гуморальному механізмам дії на організм. Ця дія існує не тільки під час безпосереднього впливу фізичного чинника, а й після його закінчення протягом кількох хвилин, годин, доби, а інколи ще довше [14, 45].

Фізичні лікувальні чинники, як і інші засоби фізичної реабілітації викликають в організмі полісистемну реакцію. Вони впливають крово та лімфообіг, тонус судин, процеси мікроциркуляції, ферментативну активність і обмін речовин, імунітет, діяльність ЦНС і внутрішніх органів, опорно-руховий апарат.

Деякі фізичні чинники, енергія яких при вбиранні тканинами трансформується у тепло, окрім судинних реакцій, розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровообігу, покращення доставки кисню тканинам, стимулюють процеси терморегуляції, загартовують організм, діють антиспастично, болезаспокійливо.

Вони підвищують захисні сили організму, його стійкість до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища, знімають втому, прискорюють відновлення, можуть діяти на організм як заспокійливо, так і збуджуюче. Це позитивно впливає на психіку хворого, зміцнює у нього впевненість в одужанні.

Фізичні лікувальні чинники сприяють розсмоктуванню набряків, крововиливів, інфільтратів, рубців, спайок, стимулюють репаративні процеси при пролежнях і трофічних виразках, попереджують і лікують контрактури; підвищують м’язевий тонус; діють протизапально, бактерицидно.

Суттєвою властивістю фізичних чинників є здатність безболісного проникнення через шкіру чи слизові оболонки ліків, хімічних компонентів, води, пелоїдів, озокериту та інших речовин.

Таким чином, фізичні лікувальні чинники викликають місцеву і загальну реакцію організму, подібну за наслідками до дії інших засобів фізичної реабілітації, але шляхи формування її різні. Стартовим механізмом розвитку цих реакцій є не сам фізичний чинник, як такий, а продукти його взаємодії з різними тканинами.

Доведено, що кожен з фізичних чинників має тільки притаманну йому специфічну вибіркову дію на тканини, що визначається його фізичними властивостями, а й здатність клітинних структур поглинати той чи інший вид енергії.

Фізиотерапія може бути протипоказана тимчасово чи постійно. До загальних протипоказань для застосування фізіотерапії відносяться: злоякісні новоутворення, загальний важкий стан хворого, кровотеча чи підозра на неї, активна форма туберкульозу, системні захворювання крові, гострі та інфекційні захворювання, органічні захворювання нервової системи.

Окрім названих є специфічні протипоказання до використання окремих лікувальних методів, а також індивідуальна несприятливість фізичного чинника [14, 42, 45].