Факультет підвищення кваліфікації, перепідготовки, післядипломної і заочної освіти

Кафедра фізичної реабілітації

Курсова робота

на тему:" “фізична реабілітація при ушкодженнях нижнього поясу”

Виконала:

студентка Vкурсу

56 групи

“Здоров’я Людини”

Маскаль Наталія

Науковий керівник:

к.н.фіз.вих., ст. викл.

Тиравська О.І.______

Львів 2014

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень 3

Вступ 4

1. Поняття про травму і травматичну хворобу 6

2. Забій. Клініка. Лікування 9

3. Вивихи. Клініка, лікування 12

4. Перелом кісток тазу. Особливості травми, реабілітація 15

5. Внутрішні пошкодження колінного суглоба 18

1.5.1 Пошкодження менісків 20

6. Перелом кісток гомілки. Лікування. Реабілітація 21

1.7. Перелом кісток стопи 23

1.7.1. Перелом п’яткової кістки 24

1.7.2. Перелом човноподібної, кубоподібної і клиноподібних

кісток 25

1.7.3. Перелом плюсневих кісток 26

1.7.4. Перелом фаланг пальців 27

1.8. Фізіотерапія. Механізм лікувальної дії фізичних чинників 30

Висновки 31 Рекомендації 33

Список використаних джерел 36

Перелік умовних скорочень

ОРА – опорно-руховий апарат

ЛФК – лікувальна фізична культура

ЛГ – лікувальна гімнастика

ШКТ – шлунково-кишковий тракт

АТ – артеріальний тиск

ЧСС – частота серцевих скорочень

ЦНС – центральна нервова система

КС – колінний суглоб

ВСТУП

Ушкодження опорно рухового апарату супроводжуються функціональними розладами які зумовлюють тривалу втрату працездатності, а в багатьох випадках призводять до інвалідності. Особливо високий відсоток втрати працездатності та інвалідності внаслідок ушкоджень хребта, внутрішньосуглобових переломів, ушкоджень нижніх кінцівок, кисті та пальців. Зокрема, порушуються обмінні процеси , знижується загальна реактивність організму, нервово-рефлекторна регуляція найважливіших органів і систем, захисно пристосувальних реакцій, окислювально-відновних процесів та основні показники гемодинаміки і функції зовнішнього дихання. На місці ушкодження виникають повторні зміни в тканинах. До них належать м’зові атрофії, зморщення і стовщення суглобової сумки, втрата її еластичності, зменшення кількості рідини в порожнині суглоба, фіброзні зміни суглобового хряща, остеопороз. Ці зміни проявляються у зменшенні амплітуди рухів у суглобах, силових можливостей і тонусу м’зів, втраті здатності до пересування і виконання низки побутових і трудових навичок [ 1, 2,].

Таким чином, тривалий спокій, знижуючи емоційну та фізичну активність хворого, посилює порушення, спричинені травмою, розвиток ушкоджень, знижуючи рівень адаптації організму до фізичного навантаження [2].

Метою дослідження є визначення впливу різних засобів фізичної реабілітації на процеси відновлення функціонального стану ОРА.

Завдання:

1.Визначення характеру пошкоджень нижніх кінцівок у жінок старших вікових груп.

2. Дослідити вплив засобів реабілітації на протікання процесів відновлення при цих травмах.

3. Визначення комплексу реабілітаційних мироприємств в залежності від виду супутніх захворювань.

1. Поняття про травму та травматичну хворобу

Травма – це пошкодження з порушенням (або без порушення) цілісності тканин, яке викликане зовнішнім впливом: механічним, фізичним, хімічним та ін. Розрізняють виробничий, битовий, вуличний, транспортний, військовий і спортивний види травматизма. Травми, які виникають відразу після одномоментного впливу, називаються гострими, а від багаторазових впливів малої сили – хронічними.

Частіше за все зустрічаються механічні травми; в залежності від того, чи порушені шкірні покриви або слизові оболонки, розрізняють закриті травми (забої, розтяги, розриви, вивихи, переломи кісток) і відкриті травми (рани). Пошкодження опорно-рухового апарату призводить не лише до порушення цілісності і функцій порушеного сегмента, але й викликає зміни діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної системи, дихальної, ШКТ, органів виділення.

Сукупність загальних і локальних патологічних змін, які розвинюються в організмі при пошкодженні органів опору і руху, називається травматичною хворобою. При незначній травмі переважають локальні симптоми: почервоніння, набряк, біль; порушення функції пошкодженого сегмента. Загальний стан організму мало міняється. Однак при обширних травмах, разом з локальними, розвинюються загальні зміни,які є такі глибокі, що можуть призвести до запаморочення, колапса або травматичного шоку. Спостерігається головокружіння, дзвін у вухах, різка блідість шкірних покривів, хворий падає, пульс слабкий, АТ знижується. Такий стан виникає із-за болю, жаху, вегетосудинної дистонії.

Травматичний шок – тяжкий патологічний процес, який виникає як реакція на механічну травму і проявляється наростанням пригнічення життєво важливих функцій із-за порушення нервової і гуморальної регуляції, діяльності серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. У розвитку шоку виділяють дві фази.

Еректильна фаза (фаза збудження) виникає в момент травми в результаті больових імпульсів, які йдуть з зон пошкодження, характеризується психомоторним збудженням, турботливістю. Збільшується ЧСС і АТ.

Через 5-10 хвилин збудження змінюється станом пригнічення, розвинюється слідуча – торпідна фаза шока. Для неї характерні: блідість, холодний піт, слабкий пульс, зменшення АТ, поверхневе дихання. Пригнічена діяльність всіх систем організму, різко зменшується приток крові до органів, збільшується киснева недостатність – все це може привести до загибелі потерпілого.

Після виведення потерпілого з гострого стану і початку лікування травматична хвороба розвинюється і має свою специфіку і симптоми. Довготривалий ліжковий режим і іммобілізація при травмах опорно-рухового апарату покращують стан хворого, зменшують інтенсивність болю. Однак тривале збереження вимушеного положення, яке пов’язане з витяганням, гипсовою пов’язкою, остеосинтезом, призводить до того, що з різних нервових рецепторів в ЦНС надходить велика кількість імпульсів, які викликають збільшену дратівливість хворих, порушує їх сон.

Зменшена рухова активність (гіпокінезія) при ліжковому режимі здійснює негативний вплив на функціональний стан різних систем організму хворих. Порушення функціі ШКТ пов’язано зі зниженням перистальтики кишківника. При цьому затримується евакуація їжі, продукти розпаду всмоктуються в кров, що викликає інтоксикацію організму. Хворий повинен лежати, тому екскурсія грудної клітини зменшується, в легенях розвинюються застійні явища, які сприяють розвитку пневмонії.Гіпокінезія викликає зміни діяльності і серцево-судинної системи, застійні явища в великому колі кровообігу і веде до створення тромбів, а далі і тромбоемболії. Всі ці негативні явища проявляються в більшій мірі якщо хворий знаходився під дією наркозу при оперативному методі лікування [3, 4].

Довготривала іммобілізація пошкодженого сегмента опорно-рухового апарату викликає ряд специфічних локальних змін. В іммобілізованих м’язах розвинюється атрофія, яка проявляється в зменшенні сили, розмірів і витривалості. Відсутність або недостатність осьового навантаження при травмах нижніх кінцівок призводить до розвитку остеопороза – зниженню щільності кістки в результаті зменшення кількості кісткової речовини і зменшення кальцію в кістках, що потім може привести до деформації кісток і виникненню патологічних процесів.

При тривалій бездії виражені дегенеративно-дистрофічні зміни наступають також в тканинах суглоба і в утвореннях, які його оточують, супроводжуються обмеженням рухів в суглобах – контрактурами. В залежності від участі тої чи іншої тканини в утворенні контрактур розрізняють: дерматогенні (кожні, які утворюються внаслідок стягнення шкірних покривів); десмогенні (зморщення апоневрозів); тендогенні (вкорочення сухожилків); міогенні (вкорочення і рубці в м’язах) контрактури.

Принципи реабілітації в травматології:

• ранній початок проведення реабілітаційних заходів;

• комплексність застосування всіх можливих та необхідних реабілітаційних заходів;

• індивідуалізація програми реабілітації;

• етапність реабілітації;

• соціальна направленість реабілітаційних заходів.

Найважливішими засобами є фізичні вправи, масаж і фізіотерапія, особливо оптимальне їх поєднання. Крім того, велике значення мають раціональні строки і види іммобілізації, лікування положенням, витягання, відновлення побутових навичок самообслуговування і трудотерапія.

При травмах використовується, як правило, три етапа реабілітації:

• стаціонарний,

• реабілітаційний центр

• поліклінічний.

Хоча при легких травмах достатньо і поліклінічного етапа реабілітації.

Лікувальна і реабілітаційна дія фізичних вправ здійснюється за рахунок основних механізмів: тонізуючого впливу фізичних вправ (особливо при тяжкому стані потерпілого і при тривалому ліжковому режимі), трофічної дії фізичних вправ, механізму формування тимчасових і постійних компенсацій і механізма нормалізації функцій. Фізичні вправи, масаж, фізіотерапевтичні процедури при травмах опорно-рухового апарату, покращують в зонах пошкодження кровообіг, трофіку, розслаблює м’язи, знімає болючисть, позитивно впливає на регенерацію тканин, загоєння, повне відновлення морфологічних структур.

Велике значення при реабілітації після травм опорно-рухового апарата має механізм нормалізації функцій. За рахунок фізичного тренування, масажа і фізіотерапії вдається відновити силу м’язів, нормальну амплітуду рухів в суглобах, координацію рухів і загальну працездатність потерпілого [3,4].

2. Забій

Забій, здавлення, розтяг і розрив зв’язок – закриті травми, які зустрічаються найчастіше.

Забій не супроводжується порушенням цілісності шкіри. Ступінь і характер пошкодження тканини при забої залежать від сили нанесення травми, обсягу травмованої поверхні і виду травмуючого агента. Частіше всього можуть бути забиті голова і кінцівки. При забої з’являються, біль, припухлість синці, порушується функція трвмованого органу. Травма м’яких тканин супроводжується пошкодженням кровеносних судин і лімфатичних шляхів. При забої суглоба трапляється крововилив в порожнину суглоба (гемартроз). Частіше всього травмується колінний суглоб. При гемартрозі завжди потрібно пам’ятати про можливість внутрішнього пошкодження суглоба (розрив синовіальної оболонки, капсули, пошкодження суглобового хряща). Звичайно, внутрішнє пошкодження суглоба діагнозують після зникнення гострих явищ [1, 4].

Накопичення лімфи і крові в тканинах і суглобі призводить до розвитку асептичного запалення, набряку, підвищенню температури тіла до 37,5-38 градусів. Кров, яка вилилася пропитує м’які тканини. Таким чином, формується синець. Через кілька годин синець досягає максимальних розмірів. Якщо кров накопичується в ізольованому місці, з’являється гематома [1].

Ступінь порушення функції при забої залежить від вираженості больового синдрому і місця приложення травми. Більш за все страждає функція при забої суглоба.

З метою іммобілізації ушкоджену частину кінцівки кладуть на ортопедичну подушку обо накладають шину. Накладають давлячу пов’язку. В першу добу на місце пошкодження кладуть бульки з льодом, а на 2-3 добу ефективні теплові процедури [1-6].

Стискання – пошкодження тканини внаслідок більш повільного приложення травмуючої сили. Цілісність тканини не порушується, пошкоджуються м’які тканини, судини і нерви. Наприклад, при тривалому стисканні джгутом нерва відмічається парез чи параліч його, стискання судини супроводжується її тромбозом, а тривале стискання м’язевої тканини веде до розвитку дистрофічних змін. При цьому в значній мірі обмежується функція, погіршується кровопостачання, порушується інервація ушкодженого сигмента.

Лікування таке саме, як при забої тільки при стисканні призначають вправи, як при пошкодженні судин і нервів.

Пошкодження зв’язок може бути при непрямій травмі. Розрізняють розтяг і розрив зв’язок. З’являються вони внаслідок різких рухів в даному суглобі.

При розтязі анатомічна неперервність зв’язок не порушується. Якщо діюча сила значно більша ніж фізіологічна резістентність зв’язки до розриву, може трапитися частковий або повний розрив її. Зв’язки дуже міцні, тому рвуться звичайно біля місця прикріплення до кістки. Частіше всього пошкоджуються зв’язки гомілковостопного суглоба (медіальна дельтоподібна зв’язка, передня і задня малогомілкова), колатеральні зв’язки колінного суглоба, зв’язки надколінника. Зв’язки інших суглобів, у тому числі і хребта, ушкоджуються рідше [6, 7].

Пошкодження зв’язок гомілковостопного суглоба частіше за все буває при супінації, а також при різкій аддукції. В останньому випадку відривається передня таранно-малогомілкова зв’язка (приблизно 60% всіх пошкоджень зовнішніх зв’язок). Задня таранно-малогомілкова і середня п’ятково-малогомілкова зв’язки пошкоджуються тільки при масивній травмі.

Діагноз ставлять на основі характеру травми, локальної болючості у місці відрива зв’язки на таранній кістці, набряки і синці допереду від зовнішньої гомілки і порушення функції гомілковостопного суглоба. Особливо страждають від різкої болючості супінація стопи і підошвене згинання. Якщо є відрив зв’язки від таранної кістки, спостерігається нестаб ільність у гомілковостопному суглобі. Припухлість і больові відчуття можуть зберігатися протягом тижнів і, навіть, місяців.

Для зняття больового синдрому м’які тканини заморожують і накладують давлячу пов’язку.

Пошкодження зв’язки надколінника з’являються при ударі в місце зв’язки в момент скорочення чотирьохголового м’язу чи при падінні на зігнуте коліно. Підшкірні травматичні розриви зв’язки надколінника зустрічаються рідко. Зв’язка, як правило, рветься в поперечному напрямку чи відривається від міста прикріплення на виростку великогомілкової кістки разом з кістковою пластиною. При повному відриві зв’язки надколінник зміщується [1-7].