3.2. Принципи сталого розвитку

Вирішуючи проблему сталого розвитку цивілізації було розроблено систему принципів сталого розвитку.

Принцип біосфероцентризму.

По суті до теперішнього часу існував принцип антропоцентризму, у відповідності з яким сама людина та її цілі є центром розвитку цивілізації. Він виявив свою обмеженість і навіть перспективну небезпеку.

Принцип біосфероцентризму передбачає орієнтацію особистих установок (прагнень) не на споживання, а на творення як у духовній, так і матеріальній сфері.

Акцент не на «людському», а на «біосферному» вимірюванні буття повинен призвести до того, що центр розвитку, переміщуючись в бік «природних пріоритетів», утворюючи основу і для «людських пріоритетів», оскільки людина – природна частка біосфери.

Усе вищесказане можна охарактеризувати словами Едварда Фрома: «Розвиток повинен йти від принципу «мати» до принципу «бути».

Принцип стабільності екосистем.

Він передбачає наближення системи «людина – суспільство – біосфера» до такого стану, при якому суспільство виходить на рівень розвитку, що забезпечує основні людські потреби при збереженні адапційних можливостей природних екосистем як локально-регіонального, так і глобального масштабу.

Тобто мова йде про збереження стабільності кругообігу речовин в природі, що історично склався, природно-ресурсного потенціалу, біологічного різноманіття та ін.

Принцип раціоналізації діяльності.

Він передбачає вихід у сфері матеріального виробництва на рівень матеріально-, енерго- та ресурсоємних виробництв, відносно замкнених виробничо – господарських циклів, удосконалення усіх форм діяльності на основі сучасних науково – технічних рішень.

Принцип оптимізації потреб.

Він пов’язаний, з одного боку, з раціоналізацією потреб в умовах розвинутого світу, а з другого боку, в країнах, що розвиваються, необхідне задоволення основних потреб з одночасним збереженням національних традицій.

Тому цей принцип і направлений на знаходження оптимуму у світовому споживанні, який зможе зняти протиріччя між обмеженістю ресурсів і рабом потреб.

Принцип управління соціоприродними системами.

Цей принцип передбачає певні обмеження на зростання нераціональних потреб особистості, відмова від нераціональних методів господарювання, стимулює оптимальне природокористування.

Тобто в своєму розвитку виходити із відношення «біосфера – розвиток».

Принцип спадкоємності розвитку.

Він орієнтує на таку виробничо-господарську та соціокультурну діяльність людства, при якій майбутні покоління будуть мати можливість користуватися в необхідному об’ємі природно-ресурсним потенціалом

Усі ці принципи не рівнозначні, але тільки вирішуючи будь-яку проблему з точки зору сукупності та взаємопов’язаності цих принципів, можна йти шляхом сталого розвитку цивілізації.

3.3. Застосування принципів сталого розвитку в Україні

У 1982 р. ООН прийняла „Всесвітню хартію природи”, в якій вперше на міжнародному рівні проголошено про відповідальність людського співтовариства за стан природи. Велике значення в подальшому відіграли і Форум з міжнародного права в галузі охорони природного середовища (Італія, 1990 р.), Московська декларація Глобального форуму з навколишнього середовища 1990 р., конференція 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, на якій представники більш як 100 держав прийняли програму „Людство та глобальні зміни”, присвячену вирішенню глобальних екологічних проблем. У 1998 р., в Токіо проведено всесвітній форум з питань захисту атмосфери від антропогенних забруднень, прийнято спільне рішення щодо обмеження викидів промислових забруднень в атмосферу, зокрема, оксиду вуглецю (карбону (IV)), який сприяє виникненню парникового ефекту.

Україна, ставши на шлях незалежності, приєдналася до процесу державного регулювання збереження якості природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та дотримання екологічної безпеки. Вона є учасником (Стороною) понад 20 міжнародних конвенцій та двосторонніх угод, пов’язаних з охороною довкілля. Їх кількість у найближчі роки, без сумніву, збільшиться, оскільки існує низка конвенцій, приєднання до яких нашої країни має істотне політичне значення в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення природних ресурсів. Інтеграція нашої країни у світове співтовариство сприяла міжнародній економічній, технічній та експертній допомозі. В подальшому можливе використання кредитів Міжнародних банків, допомога Європейського Союзу в рамках програми „ТАСІS” для країн СНД, допомога окремих розвинених країн як у рамках багатосторонніх програм, так і на підставі двосторонніх угод.

Основою подальшого розвитку країни визнано європейський вибір, відданість України загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та гарантованої демократії, визнання людини, її прав і свобод – найвищою цінністю цивілізаційного прогресу. Основною метою здійснюваних в Україні реформ є соціальна переорієнтація економічної політики. Визначено стратегічні пріоритети сталого розвитку країни. В економічній сфері:

– утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних передумов її прискореного зростання;

– впровадження науково-технологічних інновацій та опанування інноваційного шляху поступу як головного фактора збалансованого економічного розвитку; активне здійснення аграрної політики;

– зміцнення економічних засад для глибокої перебудови соціальної сфери.

В соціальній сфері:

– підвищення інтелектуального потенціалу нації, всебічний розвиток освіти, особливо екологічної;

– зміни в соціальній сфері для запобігання зубожінню населення – реформування системи оплати праці, зменшення безробіття, вдосконалення механізмів надання державної соціальної допомоги, запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім’ї; здійснення скоординованих кроків, спрямованих на поліпшення охорони здоров’я населення, зниження смертності та збільшення тривалості життя; зміцнення позицій середнього класу.

В екологічній сфері:

– гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення й довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

– поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну Дніпра, та якості питної води;

– стабілізація й поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону; будівництво нових і реконструкція діючих комунальних очисних каналізаційних споруд;

– запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів і поліпшення їхнього екологічного стану;

– формування збалансованої системи природокористування та екологізація промисловості, енергетики, будівництва, сільського господарства, транспорту;

– збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток заповідної справи.

Передбачається прискорене виведення економіки на траєкторію стійкого зростання через глибокі структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, активну й послідовну соціальну політику. В цій формулі – не лише переконаність у можливості позитивних зрушень, реальних і відчутних змін уже в найближчій перспективі, а й сподівання на зміцнення нашої держави, її прилучення до надбань сучасного європейського і світового цивілізаційного розвитку. Україна має все необхідне для того, щоб такі сподівання стали реальністю.