1. Сучасні проблеми природокористування в Україні

В нашій країні екологічна ситуація оцінюється як кризова. Це зумовлено, перш за все надмірним техногенним навантаженням на природно-територіальні комплекси та наслідками Чорнобильської аварії. Низький рівень екологічної культури населення внаслідок незадовільної екологічної освіти та виховання, нераціональна структура народного господарства, пов’язана із застосуванням матеріало- та енергоємних технологій, низький технічний рівень технологій очищення газоповітряних викидів в атмосферу і скидів стічних вод у водойми та перероблення відходів промисловості й комунально-побутового господарства, а також загальна криза економіки країни призводять до зниження продуктивності господарства, погіршення стану здоров’я людей і навіть до зменшення чисельності населення внаслідок переважання смертності над народжуваністю дітей.

Основними джерелами негативного впливу на природне середовище в Україні є хімічна, металургійна, гірничодобувна промисловість, а також теплові електростанції, автотранспорт, сільськогосподарське виробництво, водомеліоративні роботи тощо.

Просторова диференціація екологічного стану території України є своєрідним наслідком виробничої спеціалізації її регіонів, яка, в свою чергу, є головним чинником формування регіональних відмінностей за видами і концентраціями забруднюючих речовин, ступенем антропогенної перетвореності і забрудненості ландшафтів, напруже­ності екологічної ситуації.

Екологічні проблеми проявляються на трьох рівнях: загальнодержавно­му, регіональному та локальному.

На загальнодержавному рівні - це забруднення окремих компонентів природи, розбалансування соціально-економічних функцій ландшафтів; неузгодженість розвитку різних видів меліорацій; нераціональне використання природних ресурсів, зокрема, мінеральних та земельних.

На регіональному рівні - це негативні наслідки водогосподарських меліорацій на Поліссі та півдні України; нераціональне використання ресурсів Криму та Карпат; радіаційне забруднення територій, прилеглих до Чорнобильської АЕС тощо.

На локальному рівні - техногенні перевантаження природного середовища в населених пунктах, надмірна концентрація виробництва в промислових центрах тощо.

До основних екологічних проблем України варто віднести:

• зменшення запасів корисних копалин (вичерпання ресурсів, зменшення їх якості і розмаїття);

• зниження родючості ґрунтів внаслідок вимивання гумусу, засо­лення, підтоплення, забруднення важкими металами, пестицидами та іншими речовинами;

• зменшення запасів та високий рівень забруднення поверхневих і підземних вод внаслідок посиленого водозабору, скидання забрудню­ючих речовин у водні об’єкти в процесі виробництва і ведення комунального господарства;

• забруднення атмосферного повітря і зміна його складу внаслідок промислових та інших викидів у атмосферу;

• скорочення розмаїття рослинного і тваринного світу та зміни в його генофонді;

• зменшення біологічної продуктивності ландшафтів;

• погіршення гігієнічних і санітарно-епідеміологічних умов жит­тєдіяльності людини та існування живих організмів.

До найбільших забруднювачів атмосферного повітря пересувними джерелами відносяться транспортні системи Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Львівської, Одеської, Харківської областей та м. Києва. їх внесок складає майже 60 % загального обсягу викидів шкідливих речовин пересувними джерелами в країні.

Таким чином, найбільш забруднені території розташовані в районах Придніпров’я, Донбасу, Причорномор’я, Полісся, а також у великих містах. Разом вони охоплюють територію в майже 61 тис км²(10,1 % загальної площі країни). Умовно чисті та помірно забруднені регіони займають відповідно 8,1 % та 24 % території держави. Майже 50 % території України відносяться до категорії дуже забрудненої та забрудненої.

Особливий статус мають та потребують відповідної особливої уваги регіони, що постраждали від аварії на ЧАЕС. Вони займають понад 7 % території, у них зосереджено 15 % площі лісів і 5 % площі сільськогосподарських угідь країни.

З метою подолання зазначених недоліків у 1998 році Верховна Рада України прийняла постанову «Про основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», яка розглядається як Державна программа охорони довкілля в Україні. У цій програмі сформульовані основні пріоритети та завдання охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

До основних пріоритетів охорони довкілля і раціонального природокористування належать:

• формування збалансованої системи природокористування й адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки;

• екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

• поліпшення екологічного стану і запобігання забрудненню р. Дніпро та інших річок, Чорного й Азовського морів;

• будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

• забезпечення населення якісною питною водою;

• стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського та інших регіонів;

• гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

• збереження біологічного та ландшафтного розмаїття, заповідна справа.

Державна екологічна політика України має ґрунтуватись на наступних принципах:

• дотримання загальнонаціональних пріоритетів у галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів;

• науковості (усі найважливіші управлінські рішення у галузі природокористування та природоохоронної діяльності мають бути науково обґрунтованими);

• урахування екологічних інтересів інших регіонів, у тому числі за межами України, відповідно до міждержавних угод; формування ефективного фінансового забезпечення природоохоронної діяльності регіонів.

Лише за умови об’єднання національних, регіональних і міждержавних зусиль можливо подолати екологічні загрози, уникнути локальних і глобальних екологічних ризиків і забезпечити сталий розвиток суспільства.

Для здійснення Державної програми передбачається вирішення таких завдань:

• створення в країні ефективної системи екологічної освіти, виховання та інформування;

• реструктуризація економіки із суттєвим зменшенням частки енерго- і матеріалоємних виробництв;

• запровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

• створення ефективної системи правового та організаційного забезпечення в сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів;

• створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;

• захист повітряного басейну від забруднення, особливо у великих містах і промислових центрах;

• здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового принципу, збереження та відродження малих річок, охорона р. Дніпро та інших річок;

• запобігання забрудненню внутрішніх водойм і морських вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об’єкти, захист підземних вод від забруднення;

• захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження та нераціонального використання;

• збереження й розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

• підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

• знешкодження, утилізація та поховання промислових і побутових відходів;

• зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

• забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військовопромислового комплексу та здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю збройних сил;

• створення системи прогнозування, запобігання й оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного й природно-технічного походження.

Практичне здійснення державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, природокористування та забезпечення екологічної безпеки реалізується шляхом розроблення та виконання окремих міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих програм. Ці програми спрямовуються на втілення в життя визначених вище пріоритетів.

Головними цілями на найближчу перспективу є запобігання збільшеннюрівня забруднення природних та природно-антропогенних екосистем. Подолання проблем техногенно-екологічної безпеки здійснюватиметься шляхом перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновних і нетрадиційних джерел енергії та використання й знешкодження всіх видів відходів, крім розсіюваних у навколишній простір. При цьому передбачається налагодити ефективний екологічний контроль за створенням об’єктів штучного походження з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним розміщенням продуктивних сил та використанням природних ресурсів.

Буде створено систему моніторингового контролю за об’єктами спостережень у промисловості, сільському господарстві, енергетиці, будівництві й транспорті. Передбачається класифікувати регіони України за рівнем техногенноекологічних навантажень та створити відповідні карти.

Програма дій передбачає заходи щодо переробки відходів у режимі нормальної експлуатації промислових об’єктів, що зумовлено недосконалістю техніки й технології виробництва, та в аварійному режимі, що спричинює або може спричинити негативний вплив на людину та природні об’єкти.