Циклічна теорія стильової еволюції:

СВІТО

ГЛЯД ДОБИ

ТИП ТВОРЧОСТІ (світоглядні,

естетичні засади)

СТИЛЬ

(особливості форми художнього твору)

НАПРЯМ

(історичне вираження у національній літературі)

БАРОКО

Віра (христи-янство)

усвідомлення нескінченності часу і простору, минущості буття, різких суперечностей у світі, амбівалентності й мозаїчності пізнання, прагнення вразити читача

високе, середнє і низьке бароко; динамізм образів і композиції, контраст, гротеск, змішування стилів, метафоричність, алегоризм та емблематичність, риторичні оздоби викладу, гетероглосія

XVI –XVІІІ ст. І. Величковський, Л. Баранович, Д. Братковський, С. Величко, Г. Сковорода

КЛАСИЦИЗМ

ПРОСВІТНИЦТВО: раціоналізм, розум = добро, сцієнтизм, впорядкованість світу від держави до родини, етичні норми христинства, ідеал спокійної гармонії

наслідування ідеалів античного мистецтва, раціоналізм, гармонія, духовна краса, патріархальна ієрархія суспільства, державні інтереси, відповідальність влади ("просвічений" монарх), домінування обов’язку над почуттям; дидактизм (причому виховання бачиться як усвідомлення, розуміння)

для високого стилю джерелом є антична міфологія, історія, героєм – аристократ, провідними жанрами – трагедія, ода; для низького – зображ. буденного, герої представляють становий поділ, жанри – травестія, байка; змішування (жанрів, стилів) не допускається, твір пишеться за встановлеми правилами (канон), ясність, логіка викладу, чіткість композиції, конфлікт обов’язку й почуття; одноголосність

XVІІІ – І пол. ХІХ ст. шкільна драма, Ф.Прокопович,

І. Котляревський (почасти), П. Гулак-Артемовський

СЕНТИМЕНТАЛІЗМ

духовно-емоційне (на противагу раціональному), чітке розмежування добра і зла, їх морально-етичне (і дидактичне) протиставлення; ідеал "природної" людини, позірна наївність і чуттєвість у моделюванні дійсності розрахована на співпереживання з боку читача; за формулою Г. Квітки – "і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полезне"

немає поділу на високе й низьке; поєднуються "простий" герой і серйозна тема; помітну роль у сюжетотворенні відіграють збіг обставин, випадок; основні теми: сільська ідилія, милування природою, елегійні настрої, любовні переживання; зменшувально-пестлива лексика, етнографізм у ритуальному сенсі (звичай як розумна норма)

І пол. ХІХ ст. "Наталка Полтавка" І. Котляревського, "Маруся", "Сердешна Оксана" Г. Квітки-Основ’яненка

РОМАНТИЗМ

НАРОДНИЦТВО:

народна мова, національна самобутність, ідеалізація села (патріархальна етика), традиціоналізм, патріотизм

на зміну класицистичному загальному й раціональному тут – індивідуальність і стихія, замість обов’язку – почуття, замість традиційних сюжетів та образів – звернення до національної історії та фольклору; справжнє буття – ідеальне, художня правда вища за буквальність факту; замість спокійної гармонії – бурхливі, динамічні, дисгармонійні образи

домінує ліро-епос (балада, поема), теми: героїка історії, індивідуальні переживання, екзотика далеких країв; конфлікт "я – світ", надзвичайний герой у надзвичайній ситуації, символи, фольклорні жанри, мотиви, образи, засоби творення образів, народно-пісенна ритміка, містика, багатосуб’єктність (і співпереживання автора)

20-40-ті рр. ХІХ ст. Метлинський, Забіла, М. Костомаров, М. Шашкевич, П. Куліш, ранній Т. Шевченко

НАТУРАЛІЗМ

життєподібність як буквальність факту; роль спадковості, низькі інстинкти замість романтичної високості духу

зображення приземленого, потворного, буденного, людина як жертва соціуму, галюцинації, сни, загалом прояви несвідомого

80-ті рр. ХІХ ст. "Boa constrictor", "Борислав сміється" І. Франка

РЕАЛІЗМ

життєподібність – правила (не винятки), соціальне, загальне, конкретика, аналітичність, наголошуються вади й проблеми суспільної організації (на відміну від класицистичної гармонії) (детальніше див. таблицю нижче)

ясність, прозорість, теми –соціально-побутові (сучасне життя), описовість (деталі), звичайний герой у звичних ситуаціях, характер як соціальна роль – формується під впливом оточення, домінує зовнішня дія, соціальні конфлікти, автор-резонер, одноголосність

40-кін. ХІХ ст. Окремі риси у соціальних поемах Т. Шевченка, твори М. Вовчок, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, І. Франка та ін.

ДЕКАДАНС

МОДЕРНІЗМ (але народництво все ще домінує): релятивність добра і зла; суб’єктивність, естетизм

художня умовність, релятивність (відносний характер) добра і зла, естетизм (етика виноситься поза літературу), містицизм

"пейзажі душі" (індивідуальність проявляється у символах), сецесійність (культ страждання), перевага внутрішньої дії

кін. ХІХ ст. "Зів’яле листя" І. Франка

МОДЕРНІЗМ

художня умовність, релятивність (відносний характер) добра і зла, естетизм, недосяжність гармонії ідеального й реального, мрії та дійсності; міф (ідеальне, трансцендентне) як противага раціональному / матеріалістичному й релігійному / етичному дискурсам

домінують глибина (підтекст), символічний код, синтез (не поєднання, а цілість), суб’єктивність, поліфонія голосів і точок зору, ідеологічне розмежування, але наративне взаємопроникнення автора і героя (детальніше див. таблицю нижче)

кін. ХІХ  – 60-ті рр. ХХ ст. Деякі твори О. Кобилянської та М. Коцюбинського, драматургія Лесі Українки, новели В. Стефаника, поезії "молодомузівців"; неокласики й поети Празької школи, МУР, а також шістдесятники –модернізм повернувся зламати традицію соцреалізму

АВАНГАРДИЗМ

Ідеологія соціалізму й комунізму (класовість, "народність" тощо); матеріалізм

заперечення будь-якої традиції; (детальніше див. табл. нижче, за Яструбецькою)

плакатність, схематичність, контрасти, "поверхня" речей, деструкція форми

20-ті рр. ХХ ст. Футуристи: Ґео Шкурупій і Михайль Семенко

СОЦРЕАЛІЗМ

риторика народництва, але без національної ідеї; це не тип творчості, а таки примусово накинутий метод; нормативністю, ідеалізацією влади й соціального устрою нагадує класицизм

соціальний (навіть класовий) конфлікт – і безконфліктність комуністичного ладу, одновимірність і контраст характерів ("позитивні" і "негативні"), герой як «тип», масштабність зображення, тенденційність, одноголосність

30-70-ті рр. ХХ ст. М. Стельмах,

О. Гончар,

І. Кочерга, М. Рильський (пізній),

П. Тичина

НЕОАВАНГАРДИЗМ

ПОСТМОДЕРНІЗМ:

децентрація, руйнування заг.альнолюдських універсалій, полікультурність

порушення радянських табу (на рівні тем), деструкція ідеологем і літературної традиції

епатаж, експерименти з формою, інтертекстуальність (насамперед пародіювання, бурлеск, травестія), іронія

від 80-тих рр. ХХ ст. О. Ірванець, Ю. Андрухович, В. Неборак, С. Жадан, В. Даниленко та ін.

ПОСТМОДЕРНІЗМ

невизначеність, фрагментарність, деканонізація, безликість, непредставне (ірреалістичність+мовчання), гібридизація, карнавалізація, перфоманс (участь), конструктивізм, іманентність (протилежна трансцендентності), співтворчість читача і гра з ним

герменевтичний код, іронія, інтертекстуальність, змішування і поєднання (колаж) стилів і жанрів, амбівалентність образів, символ як текстова реляція (без глибини), симулякр, динамічний сюжет, заплутана композиція, багатосуб’єктність і взаємопроникнення голосів

з 90-х (у світі – з 60-х рр.) ХХ ст. Ю. Андрухович, О. Забужко, М. Матіос, В. Медвідь та ін.